Рішення № 63768162, 27.12.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №587/1469/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1918/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Бойка В. Б.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 25 жовтня 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и л а:

02 серпня 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 26 грудня 2014 року з відповідачкою укладено Генеральну угоду про реструктуризацію боргу та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за умовами яких вона отримала 10768,76 грн. встановленого на платіжну карту кредитного ліміту зі сплатою 10% на рік на суму залишку боргу. Оскільки позичальниця своїх зобовязань належним чином не виконувала, утворився борг на загальну суму 11455,13 грн., який банк попросив суд стягнути з відповідачки на свою користь.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічними вимогами до банку та просила визнати недійсним кредитний договір від 26 грудня 2014 року. Свої вимоги обґрунтувала тим, що спірний договір містить несправедливі умови, які порушують її права як споживача, перед укладенням договору банк не повідомив її про сукупну вартість кредиту. Крім того, зазначає про безпідставно нараховану комісію, а також про відсутність її згоди на укладення договору російською мовою.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 25 жовтня 2016 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 11455,13 грн. заборгованості та 1378 грн. витрат, повязаних зі сплатою судового збору.

В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та їх неправильне встановлення, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов і відмовити у задоволенні позову банку.

Зазначає, що умови кредитного договору є несправедливими, перед його укладенням банк у письмовій формі не повідомив її про сукупну вартість кредиту, договір не містить деталізації розрахунку комісій, відсутній графік погашення боргу, а сам договір складений російською мовою, письмової згоди на що вона не давала. Вважає, що підстав для нарахування пені та процентів банк не мав, а також вказує, що суд не застосував наслідки пропуску строку позовної давності відносно вимоги банку про стягнення штрафу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_4, який підтримав скаргу з наведених в ній мотивів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2014 року між сторонами була укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.

Згідно з умовами вказаної угоди було реструктуризовано борг за кредитним договором від 25 жовтня 2011 року № SAMON50000052079434 шляхом зменшення боргу по процентам до 426,19 грн., по комісії до 33.71 грн., пені до 0 грн. та штрафу до 938,27 грн., а всього сторони узгодили кредитний борг на момент підписання Генеральної угоди на суму 12068,76 грн., кінцевою датою погашення якого є 31 грудня 2015 року.

Позичальниця також взяла на себе зобовязання на момент підписання Генеральної угоди забезпечити залишок коштів у сумі 1300 грн. на будь-якому рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» (п. 1.2).

Сторонами обумовлено, що строком повернення кредиту є наступний день від встановленої п. 1.3.1 угоди дати його повернення, тобто 01 січня 2016 року, а вся заборгованість після настання цього строку є простроченою (п. 1.3.2) і у випадку наявності прострочки позичальниця зобовязана сплатити штраф у сумі 1398,17 грн. (п. 1.3.3).

При цьому п. 1.7 передбачено, що Генеральна угода в частині реструктуризації боргу діє протягом строку дії кредитного договору від 25 жовтня 2011 року № SAMON50000052079434.

Вказаний вище борг у сумі 12068,76 грн. ОСОБА_3 зобовязалася повернути до 31 грудня 2015 року за рахунок наданих банком на такий же строк кредитних коштів в сумі 10768,76 грн. зі сплатою 0,833% за місяць на суму залишку заборгованості (п. 2.1). Позичальниця також доручила банку без будь-яких узгоджень у день надання кредиту перерахувати 1300 грн. кредитних коштів на будь-який відкритий у цьому ж банку рахунок (п. 2.10).

Повертати кредитну заборгованість відповідачка зобовязалася з 01 по 25 число щомісячним платежами в розмірі 947,42 грн. (п. 2.1).

ОСОБА_3 погодилася, що Генеральна угода, Умови і правила надання банківських послуг, а також Тарифи складають між сторонами кредитний договір.

Підписуючи Генеральну угоду, позичальниця ознайомилася і погодилася з Умовами і правилами надання банківських послуг, своїм підписом підтвердила факт надання повної інформації про умови кредитування, сукупну вартість кредиту та його складових. Крім того, ОСОБА_3 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2014 року вбачається, що 25 травня 2015 року ОСОБА_3 здійснила останній платіж у сумі 960 грн., після чого платежів на повернення кредиту не здійснювала, тому станом на 25 липня 2016 року борг за кредитом склав 6258,97 грн., заборгованість зі сплати процентів 793,79 грн., комісія 3004,20 грн. та 1398,17 грн. штраф, а всього 11455,13 грн. (а.с. 5).

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції вважав права банку порушеними, оскільки взятих на себе зобовязань з повернення кредиту позичальниця не виконує, а тому борг, який утворився у сумі 11455,13 грн. апідлягає відшкодуванню банку за рахунок відповідачки в повному обсязі.

Проте повністю з таким висновком колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, метою укладення сторонами спору Генеральної угоди є реструктуризація існуючого за кредитним договором від 25 жовтня 2011 року № SAMON50000052079434 боргу, розмір якого зменшено до 12068,76 грн., а строк виконання змінено на 31 грудня 2015 року.

Строком дії Генеральної угоди також є 31 грудня 2015 року, а тому з 01 січня 2016 року строк користування кредитом вважається таким, що сплив.

Доказів того, що в зазначений строк відповідачка повністю погасила заборгованість, вона суду не надала.

Згідно з розрахунком банку заборгованість по кредиту (тілу кредиту) станом на 31 грудня 2015 року склала 6253,67 грн., а зі сплати відсотків за користування кредитними коштами 468,68 грн., комісії та пені 1502,10 грн.

Таким чином, взяті на себе зобовязання у визначений договором строк до 31 грудня 2015 року, ОСОБА_3 не виконала, тому права кредитора є порушеними і підлягають захисту у передбачений договором та законом спосіб.

Враховуючи, що законних підстав для збільшення боргу по тілу кредиту банк після 31 грудня 2015 року не мав, тому стягненню підлягає заборгованість по тілу кредиту у сумі 6253,67 грн.

Умовами Генеральної угоди розмір процентів за користування кредитними коштами після настання строку виконання зобовязання не передбачений, тому нарахування банком 10% на суму залишку заборгованості з 01 січня 2016 року по 25 липня 2016 року є безпідставним, оскільки такий розмір процентної ставки після закінчення строку дії договору сторонами не узгоджувався.

Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, розмір процентів слід визначати на рівні облікової ставки Національного банку України.

З урахуванням того, що облікова ставка Національного банку України змінювалася та з 01 січня 2016 року складала 22 % річних, з 22 квітня 2016 року 19 % річних, з 27 травня 2016 року 18 % річних, а з 24 червня 2016 року 16,5 % річних, розмір процентів, які підлягають нарахуванню на залишок кредитного боргу з 01 січня по 25 липня 2016 року складає 711,01 грн.

Вказаний розмір боргу по процентах є більшим, ніж заявлений банком за вказаний період у сумі 325,11 грн., а тому з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства суд не може вийти за межі заявлених банком вимог і стягненню за період з 01 січня по 25 липня 2016 року підлягають 325,11 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами, а всього за весь період прострочки 793,79 грн.

Стосовно комісії та пені слід зазначити, що умовами генеральної угоди їх розмір та порядок нарахування не передбачені, а Умови і правила надання банківських послуг не містять підпису позичальниці, в звязку з чим не можна вважати їх складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

За таких обставин, вимоги банку в частині стягнення з відповідачки 3004,20 грн. боргу по комісії та пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення штрафу (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Про застосування наслідків пропуску строку позовної давності стосовно вимог про стягнення штрафу позивач через свого представника заявила 30 вересня 2016 року (а.с. 46).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 останній платіж за договором здійснила 25 травня 2015 року та впродовж 31 дня наступних платежів не здійснювала, тому банк відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди на 32 день прострочення повернення боргу нарахував штраф у розмірі 1398,17 грн. Однак у межах встановленого законом річного строку позовної давності, тобто у період з 27 червня 2015 року по 27 червня 2016 року до суду за захистом порушених прав не звертався, тим самим пропустив строк позовної давності. З клопотанням про поновлення вказаного строку банк до суду не звертався.

Зазначених обставин та вимог закону суд першої інстанції також не врахував.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 1398,17 грн., так як позивач звернувся до суду з позовом в цій частині 02 серпня 2016 року, тобто поза межами строку позовної давності.

З огляду на зазначене загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача становить 7047,46 грн. та складається з 6253,67 грн. тіла кредиту і 793,79 грн. процентів за користування кредитними коштами.

З висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову колегія суддів погоджується повністю.

ОСОБА_3 ознайомилася та погодилася з умовами Генеральної угоди, Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які їй є зрозумілими, що підтверджується її власноручним підписом як на Генеральній угоді, так і в анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 посилається на ч. 1 ст. 203 ЦК України, як на підставу для визнання кредитного договору недійсним та обґрунтовує тим, що перед укладанням цього договору банк не надав їй в письмовій формі попередньої інформації про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, не отримав її згоду на укладення договору російською мовою, чим порушив вимоги ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", п.п. 3.1, 3.2, 3.4, 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 (далі - Правила), п. 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, яке затверджене Постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року (далі - Положення). Крім того, умови кредитного договору є несправедливими, так як мають істотний дискримінаційний дисбаланс договірних прав та обовязків на її шкоду.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. "д" ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

Правила містять аналогічні зобов'язальні норми для банків про інформування клієнтів-споживачів перед укладенням відповідного кредитного правочину щодо сукупної вартості кредиту тощо.

Інформація, викладена на виконання вимог закону та Правил в спірному кредитному договорі, містить умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та розмір реальної процентної ставки.

Факт укладення цього договору на російській мові банком не замовчувався та не приховувався.

Сторони дійшли згоди зі всіх істотних умов кредитного договору, дотрималися передбаченої ст. 1055 ЦК України форми договору, вимоги виконати інші умови чи зобовязання, ніж ті, які передбачені кредитним договором, банком не заявлялися.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спірний договір на час його укладення за своїм змістом і формою відповідав вимогам, встановленим законом для таких видів договорів, при цьому права позичальника порушені не були.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч цим вимогам позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договірні права та обовязки мають істотний дискримінаційний дисбаланс на її шкоду, чим не довела несправедливість умов договору.

З огляду на викладене, висновок місцевого суду щодо відсутності законних підстав для визнання спірного договору недійсним, відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що банк не надав доказів на підтвердження надання споживачу перед укладанням договору інформації щодо умов кредитування, сукупної вартості кредиту та попередження, що валютні ризики під час виконання зобовязань за цим договором буде нести споживач, висновків місцевого суду не спростовують. Не надання такої інформації може бути підставою для покладення на субєкт господарювання відповідальності, передбаченої ст.ст. 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», але не є порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України, що дає підстави для визнання договору недійсним.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_3 ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Рішення місцевого суду в частині розміру стягнутого з ОСОБА_3 боргу з підстав передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення заборгованості до 7047,46 грн.

На підставі ст. 88 ЦПК України розподіл судового збору підлягає зміні.

Пропорційно до задоволених позовних вимог за рахунок відповідачки підлягає компенсації сплачений банком судовий збір в сумі 840,58 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції, а за рахунок банку відповідачці слід компенсувати 591,16 грн. сплаченого нею судового збору при зверненні до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.309, 313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 25 жовтня 2016 року в частині задоволених вимог за первісним позовом та розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 7047 грн. 46 коп. заборгованості та 840 грн. 58 коп. витрат, повязаних зі сплатою судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 591 грн. 16 коп. за розгляд справи апеляційним судом.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: