Постанова № 63761197, 27.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2016 р. Справа№ 910/9073/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2016

за скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на дії органу Державної виконавчої служби

у справі № 910/9073/16 (суддя -Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про стягнення 4 403 811,84 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача (заявника): не з'явились;

від Головного територіального управління юстиції у м.Києві: Григорян О.Г., довіреність б/н від 04.12.2015

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення 4 403 811,64 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі № 910/9073/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» пеню в розмірі 43 431,24 грн, 3 % річних в розмірі 275 466,46 грн та інфляційні втрати в розмірі 3 668 251 ,61 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» судовий збір у розмірі 65 670,45 грн.

На виконання рішення Господарським судом міста Києва були видані накази від 25.07.2016 у справі № 910/9073/16.

12.10.2016 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало до Господарського суду міста Києва скаргу на дії органу Державної виконавчої служби (вх. №0629.1/14718/16), в якій просило визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві щодо винесення 28.09.2016 постанови ВП № 52242087 про стягнення виконавчого збору у розмірі 398 714,94 грн та визнати недійсною дану постанову ВДВС від 28.09.2016 ВП № 52242087.

В обґрунтування поданої скарги, боржник (відповідач у справі) посилався на те, що наказ Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 №910/9073/16 був виконаний відповідачем 03.10.2016 шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому, враховуючи те, що державний виконавець не вчиняв жодних виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду у даній справі, відповідач вважає неправомірним винесення 28.09.2016 державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відхилено.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні скарги боржника, послався на те, що Закон України «Про виконавче провадження» в редакції, яка була чинною на момент винесення оскаржуваної постанови ВДВС, передбачала стягнення виконавчого збору за умови, що рішення суду не виконане боржником у встановлений строк на добровільне виконання, і таке стягнення обумовлено законом незалежно від вчинення державним виконавцем будь-яких виконавчих дій.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, відповідач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подав апеляційну скаргу №14/5-2251В від 08.12.2016, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2016, визнати дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції щодо винесення 28.09.2016 постанови в рамках виконавчого провадження ВП№52242087 про стягнення виконавчого збору в сумі 398 714, 94 грн незаконними. Визнати недійсною постанову старшого державного виконавця Григорян О.Г. відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 28.09.16 ВП № 52242087 про стягнення виконавчого збору в сумі 398 714, 94 грн. Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у міста Києві повернути списані з рахунку Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» кошти.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі №910/9073/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Жук Г.А., судді Мальченко А.О., Дикунська С.Я. та призначено до розгляду на 27.12.2016.

У судовому засіданні 27.12.2016 представник Головного територіального управління юстиції у м.Києві заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 законною та обґрунтованою, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

У судове засідання 27.12.2016 представники апелянта та позивача у справі не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином у порядку, передбаченому ст. 98, 64 ГПК України. Про причини неявки не повідомили.

Беручи до уваги належне повідомлення учасників процесу про розгляд апеляційної скарги, закінчення строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, встановлених ст. 102 ГПК України, відсутність заяв та клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, за наявними в ній матеріалами, так як їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм процесуального права при винесені оскаржуваної судової ухвали, вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст. 116 ГПК України передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент винесення спірної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

20.09.2016 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Григорян О.Г. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 52242087 на підставі наказу Господарського суду міста Києва, виданого 25.07.2016 у справі №910/9073/16, про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» пеню в розмірі 43 431,24 грн, 3 % річних в розмірі 275 466,46 грн та інфляційні втрати в розмірі 3 668 251 ,61 грн (а.с. 154).

Вищевказаною постановою боржника попереджено про необхідність самостійно виконати рішення суду протягом семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а також про те, що у протилежному випадку державним виконавцем буде розпочато виконання рішення суду в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що з огляду на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена державним виконавцем 20.09.2016, останній сьомий день строку для самостійного виконання боржником рішення суду та подання документального підтвердження такого виконання, сплив 27.09.2016.

22.09.2016 боржником була отримана постанова про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується відповідною відміткою реєстрації вхідної кореспонденції на постанові про відкриття виконавчого провадження та копіями поштових повідомлень про вручення поштового відправлення, наданих до суду ВДВС (а.с. 156).

03.10.2016 боржник направив на адресу стягувача - ПАТЬ «Київоблгаз» заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 26-6736/1.2-16 (а.с. 126), у якій зазначив про припинення взаємних грошових зобов'язань на суму 4 052 819,86 згідно рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016.

05.10.2016 вже після закінчення строку для добровільного виконання рішення боржник направив на адресу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві заяву № 14/2-1945/3 від 03.10.2016 про закінчення виконавчого провадження, у якій зокрема повідомляв державного виконавця про виконання рішення суду в повному обсязі (а.с. 167).

Разом з тим, як свідчать матеріали справи 28.09.2016, після закінчення строку для самостійного виконання рішення суду та враховуючи відсутність документів, які б підтверджували його виконання зі сторони боржника, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Григорян О.Г. була винесена постанова ВП № 52242087 про стягнення виконавчого збору, якою з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 398 714,94 грн (а.с. 162-163).

Боржник (апелянт у справі) не погоджуючись з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, подав скаргу в якій посилається на те, що наказ Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 №910/9073/16 був виконаний відповідачем 03.10.2016 шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому, враховуючи те, що державний виконавець не вчиняв жодних виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду у даній справі, відповідач вважає неправомірним винесення 28.09.2016 державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положеннями ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

З системного аналізу наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що на дату прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору, необхідними умовами для її прийняття та стягнення з боржника виконавчого збору було завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання судового рішення, факт невиконання ним вказаного рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання та ненадання державному виконавцю документального підтвердження виконання рішення у добровільному порядку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2016 по справі № 914/1380/15).

Тобто, положення статті 27 Закону пов'язують початок примусового виконання рішення державним виконавцем, як процедури, з настанням певного терміну у часі - наступним днем після закінчення відповідних строків для самостійного виконання рішення.

Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові у справі № 924/205/13-г від 28.01.2015, в даному випадку є безпідставними, оскільки приймаючи зазначену постанову, Верховний Суд України керувався приписами Закону України «Про виконавче провадження» в редакції зі змінами від 30.12.2014 року. Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» № 191-VІІІ від 12.02.2015 року, який набрав чинність 05.04.2015 року було внесені зміни та доповнення до ст.ст. 28, 41 та 46 Закону України «Про виконавче провадження». Так, Законом України № 191-VII від 12.02.2015 року, було встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом,.

Оскільки правовідносини у даній справі, зокрема щодо виконання рішення суду виникли після набрання чинності вищезазначених змін, то застосуванню підлягає редакція статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», яка набрала чинності з 05.04.2015 та яка визначає стягнення виконавчого збору незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення (Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у постановах від 16.08.2016 у справі №921/401/15-г/14, від 14.09.2016, у справі №922/4354/14, від 914/1380/15 від25.10.2016).

Колегією суддів встановлено, що приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору, державний виконавець враховуючи закінчення строку для добровільного виконання рішення суду, відсутність будь-яких доказів про виконання рішення суду в добровільному порядку, діяв в межах повноважень, закріплених Законом України «Про виконавче провадження» та за наявності на це відповідних підстав, що не можна вважати протиправними діями виконавця.

Статтею 121-2 ГПК України унормовано, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. За результатами розгляду скарги виноситься відповідна ухвала.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що Господарський суд міста Києва дійшов ґрунтовного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги на дії управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві, доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Наведене свідчить, що під час прийняття оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд дотримався вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва 05.12.2016 у справі №910/9073/16 відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст.86, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.105 , 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на ухвалу Господарського суду міста Києва 05.12.2016 у справі №910/9073/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва 05.12.2016 у справі №910/9073/16 залишити без змін.

3. Справу №910/9073/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська