Постанова № 63761035, 13.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р. Справа№ 910/2005/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року

по справі № 910/2005/16 (суддя: Ващенко Т.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент"

до державної казначейської служби України

про стягнення 5 383,82 грн. матеріальної шкоди.

Представники сторін у судове засідання не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач) про стягнення 5 383,82 грн. матеріальної шкоди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 910/2005/16 змінити - стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" 5 383 грн. 82 коп. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням та діями Запорізької митниці Міністерства доходів і зборів України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 апеляційну скаргу було прийнято до провадження, розгляд справи №910/2005/16 призначено на 29.11.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року розгляд справи №910/2005/16 відкладено на 13.12.2016 року та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" у строк до 12.12.2016 року надати суду належним чином завірені та придатні для огляду суду з усіма реквізитами оригіналів копії постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2012 та постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2016 у справі № 0870/9571/12.

Вимоги Ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року товариством з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" не виконано.

Представники позивача та відповідача у судове засідання суду апеляційної інстанції 13.12.2016 року не з'явились, про час та місце розгляду справи позивач та відповідач були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача та за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач та відповідач про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників позивача та відповідача що не з'явились у судовому засіданні 13.12.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Позивач звернувся до Запорізької митниці Державної фіскальної служби України за оформленням товару - метабісульфіту натрію у кількості 25 000 кг (вага нетто) за ціною 0,328 дол. США/кг, та подав вантажну митну декларацію від 27.08.12. № №112050000/2012/019045.

Визначення митної вартості товару позивач здійснив за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються.

Митним органом 30 серпня 2012 року прийнято рішення №112050000/2012/000571/2 про коригування митної вартості товару, внаслідок цього митну вартість товару було збільшено з 8 200,00 дол. США до 12 500,00 дол. США. Згідно з цим рішенням, метод 1 визначення вартості товару не застосовано у зв'язку з неподанням митного оформлення документів, які підтверджують складові митної вартості у відповідності до вимог п. 2, 8, 9 ст. 52 Митного Кодексу України та п. 2, 3 ст. 53 Митного Кодексу України. Консультацію проведено. метод 2 не застосовано через відсутність інформації в декларанта митного органу, щодо оформлення ідентичних та подібних товарів; метод 4-5 не застосовано через відсутність основи для віднімання та додавання вартості. Застосовано метод 6 - резервний.

Як зазначає позивач, не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішеннями про коригування митної вартості товару, він звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду17 грудня 2012 року по справі № 0870/9571/12 у задоволені адміністративного суду відмовлено в повному обсязі. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2016 року у справі №0870/9571/12 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року по справі № 0870/9571/12 скасовано, визнано протиправними дії Запорізької митниці, щодо винесення рішення про коригування митної вартості № 112050000/2012/00571/2 від 30.08.2012 року та скасовано рішення про коригування митної вартості № 112050000/2012/00571/2 від 30.08.2012 року.

Товар було випущено у вільний обіг 11.09.2012 року за МД № 112050000/2012/019485, за якою позивачем були сплачені платежі в розмірі, визначеному митним органом - Запорізькою митницею Державної фіскальної служби України, а позивачем сплачено мито у розмірі 4995,63 грн. грн. та податок на додану вартість у розмірі 20981,63 грн.

На думку позивача, спір у справі виник у зв'язку із спричиненням йому шкоди у розмірі 5 383,82 грн., завданих протиправними діями відповідача в частині неправомірного коригування митної вартості товарів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів ст. 56 Конституції України та ст. 1173 Цивільного кодексу України потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; розміру шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою.

Спеціальна правова конструкція ст. 1173 Цивільного кодексу України на відміну від загальних елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для наявності підстав для стягнення шкоди, виключає такий елемент як наявність вини.

Колегія суддів зазначає, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу Державної митної служби України) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Дане положення Конституції України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.

Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

У цивільному праві під шкодою розуміється пошкодження чи знищення суб'єктивного цивільного права, блага чи інтересу.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, саме на позивача покладається обов'язок довести підставність своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Твердження скаржника про те, що позивачу завдано шкоди неправомірними діями відповідача, саме прийнятим рішенням від 30.08.2012 року №112050000/2012/000571/2 про коригування митної вартості товарів, прийняття якого зумовило оформлення митної декларації № 112050000/2012/019485, що скасоване постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2016 року у справі № 0870/9571/12, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (ст. 50 Митного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 51, 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Судом апеляційної інстанції також досліджено, що позивач звернувся до Запорізької митниці Державної фіскальної служби України за оформленням товару - метабісульфіту натрію у кількості 25 000 кг (вага нетто) за ціною 0,328 дол. США/кг, та подав вантажну митну декларацію від 27.08.2012 року №112050000/2012/019045. Визначення митної вартості товару позивач здійснив за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються.

В той же час, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України).

Згідно ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Як вже встановлено судом апеляційної інстанції, з метою митного оформлення вантажу позивач подав митному органу митну декларацію № 112050000/2012/019485, за якою позивачем були сплачені платежі в розмірі, визначеному митним органом за другорядним методом визначення митної вартості товару.

Проте, згідно ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з приписами ст. 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, як вірно вказав суд першої інстанції, за митною декларацію від 27.08.2012 року № 12050000/2012/019045 товар поставлявся за відмінними інвойсами та іншими документами, ніж по митній декларації № 112050000/2012/019485 (графа 44 митних декларацій).

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення неправомірних дій Запорізькою митницею Державної фіскальної служби України під час оформлення митної декларації № 112050000/2012/019045 та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою митного органу та наявністю шкоди позивача, з огляду на недоведеність викладених позивачем обставин щодо неправомірності дій Запорізької митниці Державної фіскальної служби України та завдання такими діями шкоди позивачеві.

До того ж, позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано належним чином завірені копії постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2012 року та постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2016 року у справі № 0870/9571/12. Вказаних копій судових рішень матеріали справи не містять. При цьому, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції розгляд справи відкладався у зв'язку з витребуванням у позивача вказаних доказів. Однак вимоги суду позивачем залишені без виконання.

Таким чином, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та правомірно відмовив в задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент".

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року по справі № 910/2005/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року по справі № 910/2005/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2005/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова