Рішення № 63760481, 27.12.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2016 Справа №917/1637/16

за позовом Державної екологічної інспекції у Полтавській області, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039

до Служби автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР), вул. Куйбишева, 22-а, м. Полтава, 36039

про стягнення 410500,67 грн.

Суддя Пушко І.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 04.01.2016 року № 24/01-14/02-20;

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 01.08.2016 року №10 (присутній в засіданнях від 29.11.2016 року, 20.12.2016 року);

ОСОБА_3, довіреність від 07.12.2016 року №21;

Рішення приймається після перерви, оголошеної в судовому засіданні 29.11.2016 року, 20.12.2016 року.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 410500,67 грн., заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при здійсненні позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства під час натурного обстеження земельної ділянки державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, яка належить відповідачу відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії-І-ПЛ №001880 на території Великокручанської сільської ради Пирятинського району встановлено вирубування дерев до ступеня припинення росту, без дозвільних документів. Даний факт зафіксований актами Державної екологічної інспекції у Полтавської області: обстеження (в частині дотримання вимог природоохоронного законодавства) №52/01-01-14/01 від 03.06.2015 року та перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів № 52/01-01-14 від 03.06.2015 року. Шкода у розмірі 410500,67 грн., завдана внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України у добровільному порядку відповідачем сплачена не була, тому позивач звернувся з позовом до суду з вимогою про її відшкодування.

Відповідач проти позову заперечує. У запереченнях на позовну заяву від 25.11.2016 року, зокрема, посилається на те, що у 2015 році дійсно підприємство здійснювало експлуатаційне утримання 167 кілометру траси, що знаходиться у Пирятинському районі. Служба автомобільних доріг самостійно виявила несанкціоновану порубку насаджень з правої сторони дороги в смузі відведення на ділянці протяжністю 98 метрів на 167 кілометрі траси, що знаходиться у Пирятинському районі та звернулася в органи МВС, до екологічної інспекції для притягнення винних до відповідальності. Відповідач зазначив, що за період проведення позивачем перевірки здійснив компенсаційну посадку дерев у кількості 15 483 штук. Відповідач вважає, що причинний звязок між діями відповідача та шкодою відсутній, а позовні вимоги безпідставні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

За зверненням Служби автомобільних доріг у Полтавській області від 21.04.2015 року №02-16/120 щодо вирубки лісосмуги вздовж автомобільної дороги загального користування державного значення Київ-Харків-Довжанський, км.167 (праворуч) Державною екологічною інспекцією у Полтавській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Під час натурного обстеження земельної ділянки державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, яка належить відповідачу відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії-І-ПЛ №001880 на території Великокручанської сільської ради Пирятинського району встановлено вирубування 292 сироростучих та 33 сухостійних дерев різного діаметра до ступеня припинення росту, без дозвільних документів лісорубного квитка, що є порушенням ст. 69 Лісового Кодексу України. Даний факт зафіксований актами Державної екологічної інспекції у Полтавської області: обстеження (в частині дотримання вимог природоохоронного законодавства) №52/01-01-14/01 від 03.06.2015 року та перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів № 52/01-01-14 від 03.06.2015 року. Виміри проведено 30-метровою металевою рулеткою, повіреною у І кварталі 2015 року, яка належить Держекоінспекції у Полтавській області. Відповідно до пояснень інженера 1 категорії відділу якості технічного контролю та нових технологій Служби ОСОБА_4 від 03.06.2015 року інформація щодо причетних осіб до вказаної рубки невідома.

Позивачем розраховано шкоду, заподіяну лісу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», яка становить 410500,67 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію №63/02-08 від 30.12.14 року про сплату зазначеної суми, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Доказів погашення заборгованості на спірну суму відповідачем суду не подано.

Оскільки відповідачем сума збитків не відшкодована, позивач звернувся з даним позовом про їх стягнення.

При розгляді справи по суті судом приймаються до уваги наступні обставини.

Відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2008, акт перевірки - це документ, який є, зокрема, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання, відтак, зазначений акт слід розцінювати як належний доказ, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства.

Згідно ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Статтею 40 Закону передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обовязкових екологічних вимог.

Статтею 1 Лісового кодексу України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. 16, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 19, ч.ч. 1, 5 ст. 86 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього кодексу.

Статтею 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Приписами статті 63 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

В силу ч. 1 ст. 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Відповідно до вимог ст. 66 Конституції України, ст. ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" кожен, хто заподіяв шкоду навколишньому природному середовищу, повинен відшкодувати шкоду у повному обсязі.

В силу положень ст.ст. 86, 88, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст. 17 Лісового кодексу України постійним лісокористувачем зазначеної ділянки лісу, на якій позивачем виявлено незаконну рубку дерев, є Служба автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР) і саме ця установа не забезпечила охорону і збереження закріплених лісів, допустила їх самовільну порубку, яку своєчасно не було виявлено, тобто в результаті бездіяльності відповідача порушено вимоги ст. 19 Лісового кодексу України, якою постійних лісокористувачів зобов'язано забезпечувати охорону лісових насаджень, вести лісове господарство, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Відтак, порушення відповідачем вимог лісового законодавства призвело до незаконної порубки лісу на земельній ділянці державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, яка належить відповідачу відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії-І-ПЛ №001880 на території Великокручанської сільської ради Пирятинського району.

Згідно статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Наведена правова норма кореспондується з ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища": підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

У статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" закріплені економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачено відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

В силу ч.1 ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вважає, що дія Лісового кодексу України не поширюється на лісові насадження вздовж дороги, посилаючись на Закон України «Про автомобільні дороги».

Зазначені доводи спростовуються наступним.

Закон України «Про автомобільні дороги» визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.

У відповідності до ст. 3 дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані з функціонуванням та розвитком автомобільних доріг незалежно від їх призначення та форм власності.

Статтею 48 Закон України «Про автомобільні дороги» передбачено, що захист зелених насаджень повинен здійснюватися згідно з природоохоронним законодавством. Не допускається проводити рубки дерев у снігозахисних лісосмугах та у межах смуги відведення автомобільної дороги, які не пов'язані із забезпеченням безпеки дорожнього руху відповідно до вимог нормативно-правових актів та виконанням робіт з розширення доріг.

Отже, твердження відповідача про застосування Закону до спірних відносин є помилковим.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавала шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність вини відповідача у вчиненні вказаного правопорушення.

У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів (пункт 6.1.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001р. № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" з наступними змінами).

Ділянка державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський підвідомча відповідачу, відповідач має право постійного користування цими земельними ділянками відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія І-ПЛ №001889 від 03.12.1999 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.

Отже, відповідач, як лісокористувач, повинен вчиняти дії з охорони лісових насаджень та попереджати їх незаконну порубку.

Факт незаконної порубки дерев, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено складеним за наслідками перевірки актом від 03.06.2015 року, який є чинним на час вирішення спору та підписаний представником відповідача без жодних зауважень та заперечень.

Згідно статті 7 ЛК України, ліси, які знаходяться в межах території України, є обєктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що Державний та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Таким чином, збитки, завдані незаконною рубкою дерев завдані державі та підлягають відшкодування в дохід держави.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення збитків заподіяних державі внаслідок самовільної вирубки лісу в розмірі 410500,67 грн. є обґрунтованими, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем та є такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49 (ч. 2), 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із Служби автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР), вул. Куйбишева, 22-а, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 25898491 на користь Державної екологічної інспекції у Полтавській області, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 38019348 410500 грн. 67 коп. збитків, завданих державі і перерахувати їх на: р/р 33112331700364 Великокручанська с/р, УДСК у Пирятинському районі, код ЄДРПОУ 37958534, МФО 831019 для зарахування надходжень по коду бюджетної класифікації 24062100 «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності», символ звітності 331 в установі банку - Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області.

3. Стягнути із Служби автомобільних доріг у Полтавській області Державного агентства автомобільних доріг України (УКРАВТОДОР), вул. Куйбишева, 22-а, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 25898491 на користь Державної екологічної інспекції в Полтавській області, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039; код ЄДРПОУ 38019348 з зарахуванням на р/р 35214047080208, банк одержувача: Державна казначейська служба України: МФО 820172, призначення платежу: «Повернення судового збору на відновлення касових видатків КЕКВ 2800» - 6157 грн. 51 коп. судового збору.

4. Видати наказ при набранні рішенням законної сили.

СуддяІ.І.Пушко