Рішення № 63760298, 20.12.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 915/1314/16

Господарський суд Миколаївської області у складі

судді Корицької В.О.,

при секретарі судового засідання Берко О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 01/53-863 від 01.07.2016 року,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №65 від 18.01.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Миколаївобленерго (ідентифікаційний код 24789699),

юридична адреса: 54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40,

поштова адреса: 54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 94,

до Комунального підприємства Миколаївської міської ради Миколаївелектротранс,

54020, м. Миколаїв, вул. Андрієва, 17 (ідентифікаційний код 03328468),

про стягнення грошових коштів у сумі 84 665,79 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Миколаївобленерго звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Комунального підприємства Миколаївської міської ради Миколаївелектротранс (КП ММР Миколаївелектротранс) про стягнення грошових коштів у сумі 84 665,79 грн., з яких:

- 77 247,27 грн. (сімдесят сім тисяч двісті сорок сім грн. 27 коп.) - пені;

- 2 264,80 грн. (дві тисячі двісті шістдесят чотири грн. 80 коп.) інфляційних втрат;

- 5 153, 72 грн. (пять тисяч сто пятдесят три грн. 72 коп.) 3 % річних.

Ухвалою суду від 30.11.2016 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 07.12.2016 року.

Ухвалою суду від 07.12.2016 року розгляд справи відкладений на 15.12.2016 року у звязку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

15.12.2016 року у судовому засіданні оголошено перерву до 20.12.2016 року.

20.12.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив.

У поданому суду відзиві (а.с. 69-71) та додатковому відзиві (а.с. 88-89) зазначив наступне.

Із посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України відповідач зазначає про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення пені за період з 02.06.2015 року по 13.11.2015 року.

Із посиланням на ч. 1 ст. 614 ЦК України відповідач наголошує на відсутності його вини у вчиненні правопорушення, в обґрунтування чого зазначає наступне.

Сплата за електроенергію здійснювалася підприємством у 2015 році за рахунок субвенцій з державного бюджету України місцевим бюджетам на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян і фінансової підтримки із місцевого бюджету. Підприємство не має власних коштів для оплати за електроенергію.

Від загального обсягу пасажироперевезень 78 % складають перевезення пільгових категорій громадян, тому й дохідна частина підприємства більш як на 50 % залежить від зовнішнього (бюджетного) фінансування.

Державний бюджет України на 2016 рік не містить видатків місцевим бюджетам на компенсацію пільг окремих категорій громадян. Підприємство працює у звичайному режимі, надаючи послуги, як платним, так і пільговим пасажирам, але невизначеність питання щодо фінансування послуг з надання пільг ставить під загрозу роботу колективу КП ММР Миколаївелектротранс, спричиняє неможливість здійснення в повному обсязі платежів, таких, як виплата заробітної плати, єдиного соціального внеску, погашення виставлених рахунків за спожиту електроенергію і, як наслідок, нарахування штрафних санкцій.

Фінансування підприємства з державного та місцевого бюджетів сталося із значною затримкою, що і призвело до невчасного розрахунку із позивачем.

Із посиланням на викладене, відповідач зазначає, що в його діях відсутня вина в порушені строків оплати за спожиту електроенергію, а тому на підставі ч. 1 ст. 614 ЦК України просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

29.09.2009 року між Відкритим акціонерним товариством Енергетична компанія Миколаївобленерго, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Миколаївобленерго (постачальник), та Комунальним підприємством Миколаївської міської ради Миколаївелектротранс (споживач) укладений договір про постачання електричної енергії № 44/81, відповідно до п. 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 25 739,62 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору (а.с. 23-27).

Відповідно до п. 9.4 договору про постачання електричної енергії № 44/81 від 29.09.2009 року він набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2009 року, а в частині розрахунків до повного їх завершення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

16.03.2016 року між Публічним акціонерним товариством Миколаївобленерго (постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Миколаївської міської ради Миколаївелектротранс (споживач, відповідач) укладений договір про постачання електричної енергії № 44/81 (Договір), відповідно до п. 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 25 739,62 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору (а.с. 12-18).

Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.2 Договору (які є ідентичними з відповідними пунктами договору про постачання електричної енергії № 44/81 від 29.09.2009 року) постачальник зобовязався виконувати умови цього договору, постачати споживачу електроенергію в обсягах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.3.3 Договору (який є ідентичним з відповідним пунктом договору про постачання електричної енергії № 44/81 від 29.09.2009 року) відповідач зобовязаний оплачувати позивачу вартість електричної енергії, а також здійснювати інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатків № 10 Порядок розрахунків (далі додаток № 10 до Договору) та № 4 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії (далі додаток № 4 до Договору).

Відповідно до п. 9.4 Договору він набирає чинності з 01.01.2016 року і укладається на строк до 31.12.2016 року.

Відповідно до п. 9.4 Договору (який є ідентичним з пунктом 9.8 договору про постачання електричної енергії № 44/81 від 29.09.2009 року) тривалість позовної давності по даному договору становить пять років.

Відповідно до п. 1 додатку № 10 до Договору (а.с. 21), розрахунковим періодом вважається календарний місяць. Покази розрахункових засобів обліку відповідно до переліку обєктів споживача і точок комерційного обліку фіксуються споживачем на останній календарний день місяця та оформлюються Актом про використану електричну енергію по наведеному у Додатку № 4 зразку у 2-х примірниках по одному для кожної сторони. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточні рахунки постачальника або дата внесення споживачем готівки в касу постачальника.

Відповідно до п. 2 додатку № 10 до Договору, споживач до 25 числа здійснює плановий платіж у сумі вартості 100 % заявленого обсягу споживання електроенергії поточного розрахункового періоду на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. У випадку співпадання дати оплати з вихідним чи святковим днями, споживач здійснює оплату у найближчий робочий день, що передує вихідному чи святковому дню. В день надання Акту про використану електричну енергію постачальник надає споживачу рахунки за фактично спожиту активну електроенергію і фактичне перетікання реактивної електроенергії за розрахунковий період та рахунок на здійснення попередньої оплати. Якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться більшим ніж очікуване, різниця між сумою попередньої оплати та вартістю фактично спожитої електроенергії має бути сплачена протягом 5 операційних днів з дня отримання рахунків за фактично використану у розрахунковому періоді електричну енергію. Якщо сума передоплати перевищує вартість фактично використаної електроенергії, надлишкові кошти зараховуються як оплата наступних платежів.

Відповідно до абз. 1 п. 6.11 ПКЕЕ, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики № 28 від 31.07.1996 року (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики № 910 від 17.10.2005 року) остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем у період з 02.06.2015 року по 24.03.2016 року систематично порушувались строки оплати рахунків за спожиту активну електричну енергію, у звязку з чим позивачем нарахована відповідачу пеня за вказаний період у сумі 77 247,27 грн., а також інфляційні втрати в сумі 2 264,80 грн. та 3 % річних у сумі 5 153,72 грн.

Детальні розрахунки пені, інфляційних втрат та 3 % річних наявні у матеріалах справи (а.с. 28-40).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 276 ГК України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Частиною 5 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 7 додатку № 10 до Договору та п. 4.2.1 Договору у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним Додатком платежів, постачальник електричної енергії проводить нарахування споживачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3 % річних та індекс інфляції.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок пені здійснено арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Нарахування здійснено позивачем по кожному окремому зобовязанню, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, та в межах шестимісячного строку. Період нарахування визначено позивачем правильно.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат також здійснено арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Нарахування здійснено позивачем по кожному окремому зобовязанню, період нарахування визначено позивачем правильно.

Отже, вимога про стягнення пені в сумі 77 247,27 грн., інфляційних втрат у сумі 2 264,80 грн. та 3 % річних у сумі 5 153, 72 грн. є обґрунтованою.

Застосування до вказаних правовідносин строку позовної давності, про що зазначив відповідач, відхиляється судом, оскільки у договорах(п. 9.8 та 9.4) сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до правовідносин, які виникають із укладених договорів, до 5 років, що також стосується і пені.

Посилання відповідача на відсутність його вини у виникненні основної заборгованості відхиляються судом, оскільки за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Посилання відповідача на відсутність його вини у порушенні зобовязання як на підставу для звільнення від сплати неустойки також відхиляються судом з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 7 додатку № 10 Порядок розрахунків сторонами передбачено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним Додатком платежів, постачальник електричної енергії проводить нарахування споживачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3 % річних та індекс інфляції.

Отже, відповідальність за порушення грошового зобовязання у вигляді пені встановлена сторонами у договорі.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відсутність фінансування з державного та місцевого бюджетів не може вважатись випадком або непереборною силою.

Разом з тим, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги скрутне матеріальне становище відповідача, оскільки майже 80 % користувачів є пільговиками, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у звязку з порушенням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії; нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, повязані з порушенням відповідачем умов Договору, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобовязання, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені до 10 000,00 грн., тобто позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір у сумі 1 378,00 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

При цьому, судом враховано, що відповідно до абз. 4 п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Миколаївської міської ради Миколаївелектротранс (54020, м. Миколаїв, вул. Андрієва, 17, ідентифікаційний код 03328468) на користь Публічного акціонерного товариства Миколаївобленерго (ідентифікаційний код 24789699, юридична адреса: 54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40, поштова адреса: 54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 94, на поточний рахунок № 26002392418001 у МФ КБ Приватбанк, МФО 326610):

- 10 000 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) - пені;

- 2 264,80 грн. (дві тисячі двісті шістдесят чотири грн. 80 коп.) інфляційних втрат;

- 5 153, 72 грн. (пять тисяч сто пятдесят три грн. 72 коп.) 3 % річних;

- 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги до канцелярії господарського суду Миколаївської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у випадку проголошення судом вступної та резолютивної частин рішення з дня підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складений 26.12.2016 року.

СуддяВ.О. Корицька