Рішення № 63760020, 22.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2016Справа №910/18353/15

За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінет Міністрів України

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Укрконверсбуд"

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт"

за участю третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

за участю третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання права власності, вилучення та передачу в управління об'єктів нерухомості

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від прокуратури - Пантюхов О.В.,посвідчення №032439 від 11.03.2015;

від позивача - Пасічник К.Ю., довіреність №220/818/д від 30.122.2015;

від відповідача - Мединський М.М., довіреність від 12.10.2016;

від третьої особи 1- Барбух В.В., довіреність №8/333/8432 від 16.06.2016 (довіреність Міністерства юстиції України);

від третьої особи 2 - не прибув;

від третьої особи 3 - не прибув;

від третьої особи 4 - не прибув;

від третьої особи 5 - не прибув;

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Укрконверсбуд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт", Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, про:

- визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на об'єкти нерухомості військового містечка № 116 (м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1189,6 кв. м), а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2582, 40 кв. м, в тому числі приміщення з № 1 по № 35 групи приміщень № 1 першого поверху, приміщень з № 1 по № 28 групи приміщень № 2 другого поверху приміщення № 2 групи приміщень № 5 мезоніну;

- вилучення у Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та передачу в управління державному підприємству Міністерства оборони України "Укрконверсбуд" об'єктів нерухомості військового містечка № 116 (м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1189,6 кв. м), а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2582, 40 кв. м, в тому числі приміщення з № 1 по № 35 групи приміщень № 1 першого поверху, приміщень з № 1 по № 28 групи приміщень № 2 другого поверху приміщення № 2 групи приміщень № 5 мезоніну.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у результаті застосування ДП "Укрконверсбуд" та ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" незаконного привласнення майна та протиправної завуальованої схеми його реалізації із власності держави поза її волею вибуло спірне державне майно.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої до розгляду у судовому засіданні 26.08.2015, заступник військового прокурора Центрального регіону України просить господарський суд визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на об'єкти нерухомості військового містечка № 116 (м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1189,6 кв. м), а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2582, 40 кв. м, в тому числі приміщення з № 1 по № 35 групи приміщень № 1 першого поверху, приміщень з № 1 по № 28 групи приміщень № 2 другого поверху приміщення № 2 групи приміщень № 5 мезоніну; вилучити у Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та передати в управління державному підприємству Міністерства оборони України «Укрконверсбуд» об'єкти нерухомості військового містечка № 116 (м. Київ, вул. Мельникова, 81, загальною площею 1189,6 кв. м), а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2582, 40 кв. м, в тому числі приміщення з № 1 по № 35 групи приміщень № 1 першого поверху, приміщень з № 1 по № 28 групи приміщень № 2 другого поверху приміщення № 2 групи приміщень № 5 мезоніну.

Письмовими пояснення по суті спору позивач підтримав позовні вимоги прокурора та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Письмовим відзивом на позовну заяву та додатковими письмовими поясненнями по суті спору відповідач проти вимог позову заперечив, посилаючись, зокрема, на те, що у Міністерства оборони України відсутнє право, за захистом якого прокурор звернувся до суду, оскільки позивач не є власником майна, право власності на яке просить визнати суд. Також відповідач зазначив, що Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" є добросовісним набувачем спірного майна.

Письмовими поясненнями по суті спору третя особа у справі - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, проти вимог позову заперечила у повному обсязі з підстав, аналогічних зазначеним у відзиві відповідача у справі.

ДП "Укрконверсбуд" суду надані письмові пояснення, якими просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись, зокрема, на те, що відповідно до п. 1.1. статуту ДП "Укрконверсбуд" останнє належить до сфери управління Міністерства оборони України, а тому відчужувати будь-яким чином майно, що належить до основних засобів ДП "Укрконверсбуд", останнє поза волею Міністерства оборони України не мало права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 у справі № 910/18353/15, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.09.2016 вищезазначені рішення та постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням №04-23/1951 від 22.09.2016 призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу № 910/18353/15 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.10.2016 оголошено самовідвід судді Ващенко Т.М. від розгляду справи № 910/18353/15.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20.10.2016 на підставі самовідводу судді Ващенко Т.М. справу №910/18353/15 передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2016 справу №910/18353/15 прийнято до розгляду суддею Демидовим В.О., судове засідання призначено на 17.11.2016.

В судове засідання 17.11.2016 з'явились прокурор та представники позивача, відповідача та третьої особи 1, надали пояснення у справі.

Представники третіх осіб 2, 3 та 4 в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили.

15.11.2016 через відділ діловодства суду надійшло клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2016 залучено до участі у справі третю особу 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розгляд справи відкладено на 08.12.2016.

Судове засідання 08.12.2016 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 справа №910/21240/16 призначена до розгляду на 22.12.2016, 10 годин 10 хвилин.

В судове засідання 22.12.2016 прибули представники заявника, позивача, відповідача та третьої особи 1.

Представники третіх осіб 2, 3, 4 та 5 в судове засідання не прибули, причини неявки не повідомили, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належних чином шляхом надсилання за їх належними юридичними адресами ухвали господарського суду.

Відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За письмовою заявою представника позивача здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 22.12.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

Як встановлено судом та не спростовується учасниками судового процесу, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.09.2000 №377-р прийнято пропозицію Міністерства оборони України та Національного координаційного центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, погоджену з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України, Фондом державного майна України та Державним комітетом статистики України, щодо передачі частини будівлі №20, загальною площею 1500,00 кв. м, військового містечка №116 у м. Києві по вул. Мельникова в оперативне управління Національному координаційному центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. Статус вказаного державного майна при цьому не змінювався.

Указом Президента України №49/2002 від 19.01.2002 визначено, що правонаступником ліквідованого Національного координаційного центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, є Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів.

Наказом Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів №2 від 27.01.2005 спірне майно на праві повного господарського відання закріплено за Державним підприємством "Укрконверсбуд" з метою утворення та поповнення його уставного фонду.

Указом Президента України №443/2005 від 07.03.2005 Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів ліквідовано, а здійснення його повноважень та виконання зобов'язань покладено на Міністерство оборони України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 №365-р цілісні майнові комплекси державних підприємств (в тому числі частину будівлі №20 загальною площею 1500,00 кв. м військового містечка №116 у м. Києві) передано в управління Міністерства оборони України.

При цьому ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2007 у справі №30/156 за позовом ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" до ДП "Укрконверсбуд" про стягнення 4276439,81 грн. затверджено мирову угоду, у якій зазначено, що ДП "Укрконверсбуд" в рахунок погашення заборгованості передає у власність ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1 189,6 кв. м, а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2 582,40 кв. м, в тому числі приміщення з №1 по №35 групи приміщень №1 першого поверху, приміщень з №1 по №28 групи приміщень №2 другого поверху, приміщення №2 групи приміщень №5 мезоніну. В ухвалі суду про затвердження мирової угоди також зазначено, що право власності ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" на зазначене нерухоме майно виникає після затвердження мирової угоди Господарським судом міста Києва та реєстрації у порядку, встановленому чинним законодавством України. За актом передачі нерухомого майна відбулась передача спірного майна.

В подальшому зазначене нерухоме майно неодноразово відчужувалось.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 10.10.2012 у справі № 22-2690/14517/12 за звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення частини заборгованості ТОВ "Уксільгосппродукт" перед ПАТ "Дельта Банк" на загальну суму 10519273, 00 грн. на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, а саме нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1189,6 кв. м, а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2 582,40 кв. м, в тому числі приміщення з №1 по №35 групи приміщень №1 першого поверху, приміщень з №1 по №28 групи приміщень №2 другого поверху, приміщення №2 групи приміщень №5 мезоніну.

Вважаючи, що спірне майно незаконно вибуло з державної власності, Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду з позовом, що розглядається в межах даної судової справи.

Станом на дату звернення прокурора до суду з даним позовом право власності на спірне майно зареєстроване за Публічним акціонерним товариством "Дельта-Банк" (відповідач).

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з фактом відчуження спірного майна і вибуття його з державної власності на підставі мирової угоди, укладеної між Державним підприємством "Укрконверсбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт". Відповідна угода була затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2007 у справі №30/156, яка набрала законної сили, не змінена та не скасована.

В подальшому зазначене майно неодноразово відчужувалося.

Відповідно до ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що надає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певної особи.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).

У своїй постанові від 12.09.2016 у даній справі суд касаційної інстанції наголосив, що господарські суди попередніх інстанцій на підставі наявних доказів мали надати об'єктивну оцінку наявності у держави в особі Міністерства оборони України невизнаного іншими особами права; з мотивів того, що спірне майно перейшло у власність ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" за мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2007 у справі № 30/156, господарськими судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувались правовідносини, які складають предмет судового розгляду у даній справі, а саме: не встановлювалось факту наявності або відсутності у держави в особі Міністерства оборони України відповідного права, за захистом якого прокурор звернувся до суду, та факту невизнання цього права іншими особами.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що, застосовуючи приписи ст. 330 Цивільного кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що передумовою визнання певної особи добросовісним набувачем майна є встановлення факту відчуження такого майна особою, яка не мала на це права, а тому під час нового розгляду справи суду слід визначити, чи є власником спірного майна держава, та дослідити, за яких обставин дане майно вибуло з її володіння; встановити, чи є право власника порушеним, оспореним або невизнаним іншими особами; вирішити питання про можливість захисту цього права способом, обраним заявником позову.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання вказівок, викладених у постанові суду касаційної інстанції, судом досліджено доводи сторін щодо наявності або відсутності у держави права власності на спірне майно та, відповідно, наявності у Міністерства оборони України повноважень органу управління спірним майном.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, що спірне майно саме як державне майно було передане в управління за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.09.2000 №377-р на підставі пропозиції Національного координаційного центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, погодженої з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України, Фондом державного майна України та Державним комітетом статистики України. Статус вказаного державного майна при цьому не змінювався.

Наказом Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів №2 від 27.01.2005, що є правонаступником ліквідованого Національного координаційного центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, спірне майно на праві повного господарського відання закріплено за Державним підприємством "Укрконверсбуд" з метою утворення та поповнення його уставного фонду.

Вказані обставини учасниками судового процесу не спростовані, доводів щодо відсутності у держави права власності на спірне майно станом на дату передачі спірного майна ДП "Укрконверсбуд" не наведено.

Судом також встановлено, що Указом Президента України №443/2005 від 07.03.2005 Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів ліквідовано, а здійснення його повноважень та виконання зобов'язань покладено на Міністерство оборони України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).

Статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи; Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації.

Особливості управління та обмеження щодо розпорядження об'єктами державної власності встановлені ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Відповідно до пункту 9 вказаної норми нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Відповідно до приписів Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. Вказаним нормам відповідають і положення статуту Державного підприємства "Укрконверсбуд".

Так, відповідно до пункту 1.1 статуту ДП "Укрконверсбуд" останнє діє як державне комерційне унітарне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Пунктами 4.1, 4.2 статуту ДП "Укрконверсбуд" визначено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання, здійснюючи яке, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним органом управління майном, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством. Відчужувати, віддавати у заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить.

Враховуючи викладене, для укладення будь-якої угоди щодо відчуження нерухомого майна, переданого ДП "Укрконверсбуд" на праві повного господарського відання, є необхідною згода Міністерства оборони України як органу управління вказаним майном, визначеного відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

За затвердженою Господарським судом міста Києва мировою угодою між Державним підприємством "Укрконверсбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт" відбулося саме відчуження державного майна, переданого у повне господарське відання ДП "Укрконверсбуд", без дотримання встановленого законодавством порядку відчуження державного нерухомого майна, а саме за відсутності дозволу Міністерства оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України, обов'язковість якого передбачено п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803.

Таким чином, є доведеними належними та допустимими доказами доводи заявника та позивача щодо порушення інтересів держави фактом відчуження спірного майна за вказаною мировою угодою.

Доводи відповідача у справі та третіх осіб про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 28.04.2007 у справі №30/156 за позовом ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" до ДП "Укрконверсбуд" про стягнення 4276439,81 грн., якою затверджено мирову угоду між сторонами вказаної справи, набрала законної сили, не змінена та не скасована, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки Міністерство оборони України як орган управління спірним майном на дату затвердження мирової угоди участі у справі № 30/156 не приймало.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка не визнає факту належності майна позивачеві та не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Матеріалами справи та наведеними вище положеннями нормативних актів доведено наявність у Міністерства оборони України як органу управління державним майном права звернення до суду за захистом права державної власності на спірне майно.

Аналогічної правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України у своїх постановах від 29.06.2016 у справі №914/1970/15, від 10.08.2016 у справі №914/2340/15.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами також підтверджено факт порушення права державної власності на спірне майно.

Таким чином, враховуючи те, що станом на дату відчуження спірного майна ДП "Укрконверсбуд" власником вказаного майна була держава Україна в особі Міністерства оборони України як органу управління спірним майном, суд доходить висновку про обгрунтованість позовної вимоги про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне майно.

Щодо вимоги прокурора та позивача щодо витребування спірного майна та передачі його в управління ДП "Укрконверсбуд" суд вважає за необхідне зазначити таке.

Ст. 388 Цивільного кодексу України закріплено умови, за яких власник може витребувати майно у добросовісного набувача.

Так, зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

При цьому вказаною нормою не передбачено права власника майна витребувати його на користь іншої особи.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої до розгляду у судовому засіданні 26.08.2015, заступник військового прокурора Центрального регіону України просить господарський суд вилучити у спірне майно у відповідача та передати вказане майно в управління державному підприємству Міністерства оборони України «Укрконверсбуд».

Таким чином, заявником та позивачем заявлені вимоги про передачу спірного майна в управління третьої особи. При цьому відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" право передачі об'єктів державного майна є виключною компетенцією органу управління державним майном, яким у даному випадку є Міністерство оборони України.

За таких обставин заявником невірно, з порушенням вимог ст.16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, обраний спосіб захисту порушеного права, а тому у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного майна у відповідача і передачу його на користь ДП "Укрконверсбуд" слід відмовити за необґрунтованістю.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у частині визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на спірне майно. При цьому питання щодо розподілу судових витрат у цій частині судом не вирішується, оскільки вина відповідача - ПАТ "Дельта Банк", у виникненні спору відсутня, а у суду відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України є повноваження щодо розподілу судових витрат залежно від вини сторони у виникненні спору. Судом також враховується те, що заявник станом на дату звернення до суду з даним позовом був звільнений від сплати судового збору відповідно до закону.

У частині вимоги про витребування майна питання щодо стягнення судових витрат судом не вирішується, оскільки у вказаній частині у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на об'єкти нерухомості військового містечка № 116 (м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1189,6 кв. м), а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2582, 40 кв. м, в тому числі приміщення з № 1 по № 35 групи приміщень № 1 першого поверху, приміщень з № 1 по № 28 групи приміщень № 2 другого поверху приміщення № 2 групи приміщень № 5 мезоніну.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане 27.12.2016.

Суддя В.О. Демидов