Ухвала суду № 63753394, 23.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5481/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2488/2016

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Василишин Л.В., Мелінишин Г.П.

секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про відібрання та повернення дитини, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Служба у справах дітей Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 10 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про відібрання та повернення його дочки ОСОБА_2

Позивач свої вимоги мотивував тим, що він є батьком ОСОБА_4, яка народилася 15 липня 2009 року у шлюбі з ОСОБА_5 і не позбавлений батьківських прав стосовно малолітньої доньки.

З початку червня 2014 року його дружина ОСОБА_5 разом з дочкою ОСОБА_6 тимчасово, на літній період, перебували на відпочинку у бабусі - ОСОБА_3 в с. Скопівка Коломийського району.

10 вересня 2014 року його дружина ОСОБА_5, померла.

Відповідач ОСОБА_3, після смерті дружини відмовилася повернути йому дочку, посилаючись на те, що він має статус ВІЛ-інфікованого.

ОСОБА_3 28 жовтня 2014 року звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з нею в с. Скопівка Коломийського району посилаючись на те, що подальше проживання малолітньої онуки за місцем реєстрації її батька ОСОБА_4 з огляду на стан його здоров»я буде суперечити її інтересам та загрожувати її здоров»ю.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 11 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про відібрання та повернення дитини, задоволено. Відібрано у ОСОБА_3, малолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та передано її батькові ОСОБА_2

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: служба у справах дітей Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_2 з ОСОБА_3 О М. до досягнення дитиною чотирнадцяти років, відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

На дане рішення ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначила, що на протязі розгляду справи у суді не було доведено те, що вона викрала онуку, а тому повинна її повернути батькові, натомість встановлено, що ОСОБА_2 ще за життя покійної дружини, а її дочки, привіз онуку до неї на проживання.

Апелянт зазначила, що суд зобов»язаний був звернути увагу на бажання та потреби дитини у даній конкретній ситуації, не зважаючи на її вік, проживати з бабусею та тіткою у селі Скопівка Коломийського району.

Суд при винесенні рішення повинен був зважати і на позицію прокуратури щодо залишення онуки на проживанні з нею, з огляду на кримінальне минуле ОСОБА_2, наркотичну залежність, ряд хвороб.

На думку апелянта суду слід взяти до уваги те, що ОСОБА_2 про свої обов»язки як батька дитини згадав після смерті дружини, після того як з»ясувалось що він отримує державну допомогу на дитину.

За результатами неодноразових психологічних досліджень спеціалістами визнано, що авторитетом для дитини є бабуся ОСОБА_3 та тітка ОСОБА_7, між якими існує тісний емоційний зв»язок, пов»язаний із мамою і поряд з якими дівчинка почуває себе захищеною та впевненою у собі. Батько є малозначущою людиною, до якої у дитини наявні негативні емоції.

Суд не взяв до уваги вік та стан здоров»я дитини, відсутність перешкод з боку бабусі у спілкуванні дитини з батьком, а також те, що зміна місця проживання дитини перед смертю та після смерті матері відбувалася за згодою батька, в інтересах дитини.

Апелянт вказала також , що за весь час перебування онуки у неї, батько не надав жодної моральної , фінансової чи іншої підтримки для дитини, не спілкувався з донькою, не здійснював жодних дій, які б вказували на його намір брати участь у вихованні, розвитку, навчанні дитини, що підтвердили свідки - мешканці та сусіди з села.

ОСОБА_6 померла, за життя вона дбала про онуку, доглядала, утримувала та виховувала її. Після смерті матері ОСОБА_5, змінились суттєво обставини при яких малолітня ОСОБА_6 не може повернутися проживати у м. Івано-Франківськ за адресою проживання її батька, оскільки його тривала наркотична залежність та хвороба створюватиме реальну небезпеку для здоров»я онуки, буде суперечити її інтересам та правам.

Апелянт зазначила, що діючи в інтересах дитини, онучці в даний час буде краще проживати з нею, тому просила рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 про відібрання та повернення дитини - відмовити а її зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з нею задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_3 та її представники ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_10, представник служби у справах дітей Івано-Франківської міської ради - ОСОБА_11 заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.

Інші учасники процесу у судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч. 2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 являється батьком малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася в шлюбі з ОСОБА_5.

Встановлено, що малолітня ОСОБА_4 разом із батьками проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2 та відвідувала дошкільний навчальний заклад №17 «Ромашка» в м. Івано-Франківську.

Влітку 2014 року малолітня ОСОБА_4 разом із матір»ю ОСОБА_5 проживала у своєї бабусі ОСОБА_3 в с. Скопівка Коломийського району.

10 вересня 2014 року ОСОБА_5 померла, а малолітня ОСОБА_4 залишилася проживати з ОСОБА_3, яка на вимогу ОСОБА_2 відмовилася повернути йому дочку, посилаючись на те, що онуці буде краще проживати з нею, а не з батьком.

09 жовтня 2014 року ОСОБА_2 пред»явив позов до ОСОБА_3 про відібрання та повернення дитини, ОСОБА_3 в свою чергу 28 жовтня 2014 року заявила зустрічний позов до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з нею.

Постановляючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно виходив із того, що батько має переважне право перед іншими особами на проживання малолітньої дочки з ним, а ОСОБА_3 не довела те, що повернення малолітньої ОСОБА_2 за попереднім місцем проживання до батька створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я, або ж справді суперечитиме інтересам дитини.

Відповідно до положень ст. 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Відповідно до положень ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Згідно положень ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Відповідно до Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (принцип 2), дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Оскільки мати малолітньої ОСОБА_2 ОСОБА_5 померла, то батько дитини ОСОБА_2 має переважне право перед іншими особами на особисте виховання дочки, у нього наявні належні умови для проживання та виховання дитини.

Так, рішенням виконавчого комітету Івано-Франківськї міської ради від 06.11.2014 року Коломийському міськрайонному суду надано висновок про доцільність відібрання дитини ОСОБА_2 від бабусі ОСОБА_3 та повернення її батькові ОСОБА_2 У висновку зокрема зазначається, що до смерті ОСОБА_5 дитина ОСОБА_4 з обома батьками та бабусею по лінії батька проживала та зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, в помешканні створені належні умови для повноцінного розвитку дитини, є місце для сну та відпочинку, наявні іграшки та речі відповідно до вікових потреб дитини. Встановлено також що на період хвороби ОСОБА_5 батьки дівчинки домовилися про тимчасове залишення малолітньої з червня 2014 року на проживання у бабусі ОСОБА_3 в с. Скопівка Коломийського району.

31.08.2014 року ОСОБА_2 приїхав забрати дочку додому, однак ОСОБА_3 відмовилася віддати дитину.

Працівниками служби у справах дітей Коломийської РДА проведено з ОСОБА_3 бесіду щодо повернення онуки в сім»ю батька, аналогічна робота щодо роз»яснення переважного права батьків на виховання дитини проводилася з ОСОБА_3 і працівниками СКМСД УМВС в Івано-Франківській області, однак вжиті заходи не дали результатів так як ОСОБА_3 відмовилася повернути онуку її батьку. (т.1 а.с.106-108)

Так, згідно довідки Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру від 24 вересня 2014 року № 01-7/679 ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку в Івано-Франківському обласному наркологічному диспансері з 28.01.2000 року з приводу наркотичної залежності. З 11 квітня 2011 року перебував під постійним клінічним наглядом в програмі замісної підтримуючої терапії, протягом останніх 3-х років не допустив жодного порушення режиму динамічного спостереження, ретельно дотримується графіку лікарського огляду не менше 2-3 разів на тиждень, препарати замісної підтримувальної терапії, а також антиретровірусної терапії приймав регулярно, порушень лікування не допускав. Зазначено, що по характеру спокійний, завжди виглядає охайно, поводить себе з медичним персоналом ввічливо, соціально адаптований, заробляє на життя працюючи приватним чином в бригаді на ремонтах квартир, виховує доньку 5 років. Як батько, позитивно характеризується з сторони сімейного лікаря, дільничного лікаря-педіатра, працівників дитячого садка, котрого відвідувала дитина, а також сусідами по місцю проживання (т.1.а.с.16)

Станом на час розгляду, згідно справи, згідно довідки лікаря обласного наркологічного диспансеру від 18.10.2016 року № 1756 ОСОБА_2 на диспансерному обліку в Обласному наркологічному диспансері не перебуває (т.2 а.с.143), щомісяця отримує державну соціальну допомогу як інвалід третьої групи, що підтверджується довідкою департаменту соціальної політики №6797 від 17.10.2014 р. (т.1 а.с.99), зареєстрований фізичною особою підприємцем та має дохід .(т.2а.с.83,96).

Судом встанволено також з 29 квітня 2016 року малолітня ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 і навчається у 2 класі Івано-Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 10, що підтверджується довідкою № 01-27/69 від 16.06.2016 р. (т.2а.с.82).

Відповідно до заяви ОСОБА_2 про взяття його сім»ї під соціальний супровід у зв»язку з складними життєвими обставинами в яких опинилася його сім»я директором Івано-Франківського міського центру соціальних служб для сім»ї, дітей та молоді 03.06.2016 року видано наказ про здійснення фахівцем із соціальної роботи ОСОБА_7 соціального супроводу сім»ї ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність у ОСОБА_2 ВІЛ-інфекції не може бути перешкодою для проживання з ним його дочки ОСОБА_12.

Відповідно до положення ст. 14 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» люди, які живуть з ВІЛ користуються всіма правами тасвободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України. Дискримінація особи на підставі наявності в неї ВІЛ-інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ забороняється. Дискримінацією вважається дія або бездіяльність, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особу або принижує її людську гідність на підставі однієї чи кількох ознак, пов'язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї ВІЛ.

Крім того, встановлено, що батьки малолітньої ОСОБА_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 мали статус ВІЛ-інфікованих ще до народження дитини.

З огляду на ззаначені обставини не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що після смерті матері ОСОБА_5 змінились суттєво обставини при яких малолітня ОСОБА_6 не може повернутися проживати у м. Івано-Франківськ за адресою проживання її батька, оскільки його тривала наркотична залежність та хвороба створюватиме реальну небезпеку для здоров»я онуки, буде суперечити її інтересам та правам.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16.02.2016 року, залишеним без зміни Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України від 16.06.2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_2 При цьому судом встановлено, що ОСОБА_2 хоче піклуватися про фізичний і духовний розвиток своєї доньки, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, вживає для цього усіх можливих заходів, а той факт, що відповідач перебуває на обліку в ОНД з приводу наркотичної залежності не може бути перешкодою у вихованні та утриманні дитини батьком. В судовому засіданні встановлено, що батько дитини є працездатною особою, який взмозі повноцінно забезпечувати свою дитину і прагне цього. (Т.2 а.с.8-11, а.с. 147-149).

Посилання апелянта на те, що суд не взяв до уваги вік та стан здоров»я дитини, відсутність перешкод з її боку у спілкуванні дитини з батьком, а також те, що зміна місця проживання дитини перед смертю та після смерті матері відбувалася за згодою батька, в інтересах дитини не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що малолітня ОСОБА_6 разом із батьками та бабусею по батьківській лінії проживала в ІНФОРМАЦІЯ_4, відвідувала ДНЗ № 17 «Ромашка» та тимчасово на період літа 2014 року проживала разом із мамою ОСОБА_5 у своєї бабусі ОСОБА_3 в с. Скопівка Коломийського району. Будь-яких доказів того, що зміна місця проживання малолітньої дитини мала місце за згоди батька суду не представлено, натомість вставнолено, що ще до смерті ОСОБА_5 - ОСОБА_2 31.08.2014 року мав намір забрати дочку в м. Івано-Франківськ, чого не заперечила в засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 А після смерті ОСОБА_5 між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 виник спір щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 за весь час перебування онуки у неї, не надав жодної моральної , фінансової чи іншої підтримки для дитини, не спілкувався з донькою, не здійснював жодних дій, які б вказували на його намір брати участь у вихованні, розвитку, навчанні дитини не заслуговують на увагу, оскільки на зазначені обставини ОСОБА_3 посилась при пред»явленні нею позову до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав, однак такі не знайшли свого підтвердження.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції досліджено та надано належну правову оцінку зібраним доказам в справі в їх сукупності та ухвалено рішення з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 10 листопада 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_14