Ухвала суду № 63745191, 20.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/14496/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Комарцева Л.В.

Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Заришняк Г.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА» - Коршуна Олександра Анатолійовича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року позовну заяву ТОВ «РАДА» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «РАДА» - Коршун О.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач та представник відповідача проти апеляційної скарги заперечили.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

У травні 2014 року ТОВ «РАДА» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Свої вимоги обґрунтували тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1. Позивач ТОВ «Рада» є житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує даний будинок. Відповідач, отримуючи житлово-комунальні послуги, не сплачує ТОВ «Рада» їх вартості, заборгувавши з 01.12.2006 року по 31.11.2014 року 7655,40 грн., які просить стягнути у судовому порядку разом з 2738 грн. 62 коп. суми індексу інфляції за вказаний період та 916 грн. 95 коп. вартості 3% річних від заборгованої суми.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.06.2015 року позовні вимоги позивача були частково задоволенні та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ „Рада" 6405 грн. 98 коп. заборгованості за житлово-комунальні послуги, 1367 грн. 12 коп. інфляційної складової боргу, 617 грн. 24 коп. 3% - річних, в решті суми відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19.09.2015 року скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги ТОВ «Рада» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Рада» 2556,87 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги, 503,70 грн. інфляційних витрат, 230,33 грн. 3 % річних.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.02.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19.09.2015 року та рішення Апеляційного суду м .Києва від 13.10.2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, щоОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1., а ТОВ «Рада» обслуговує вказаний будинок і надає комунальні послуги. Відповідач не сплачує грошові кошти за отримані комунальні послуги, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за період з 01.12.2006 року по 31.11.2014 року.

Також, судом встановлено, що 09.06.2003 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Рада» укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території строком на 3 роки та автоматичним продовженням у разі, якщо жодна із сторін у письмовій формі не заявить про його перегляд за місяць до його закінчення.

Відповідач 06.05.2009 року звернувся до ТОВ «Рада» із заявою про розірвання вказаного договору з 10.06.2009 року. Проте після зазначеної дати ТОВ «Рада» продовжувало надавати відповідачу житлово-комунальні послуги, а відповідач продовжував сплачувати ТОВ «Рада» вартість використаних послуг, що підтверджується ксерокопіями квитанцій за період з червня 2011 року по квітень 2014 року, за винятком додаткових послуг.

У березні 2013 року ТОВ «Рада» звернулось до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за житлово-комунальні послуги, однак, 28.03.2013 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва відмовлено у прийнятті даної заяви у зв'язку з наявністю спору про право.

Згідно ч.3 ст.118 ЦК України позовна заява щодо вимог, визначених у ч.1 ст.96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

Відповідно до ч.6 ст.119 ЦК України до позовної заяви, що подається у випадках, визначених ч.3 ст.118 цього Кодексу, мають бути додані копії ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу.

Статтями 20, 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, відповідно до яких споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком виконавця - є надання таких послуг вчасно та відповідної якості.

Відповідно до ст.28 ЗУ «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідних територіальних громад; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Також, судом першої інстанції встановлено, що позивачем у період з 05.05.2011 року по 01.01.2013 року здійснювались нарахування по оплаті за утримання будинку та прибудинкової території за тарифом у розмірі 2 грн 57 коп. за кв.м встановлений розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.11.2010 року №933 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, та їх структури і внесення змін до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації від 30.06.2009 року № 760, від 31.08.2009 року № 979, від 17.11.2009 року № 1292, від 30.11.2009 року №1334».

21.03.2015 року постановою Шевченківського районного суду м.Києва визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.08.2009 року № 979, від 17.11.2009 року № 1292, від 30.11.2009 року №1334.

Отже, вищезазначеною постановою суду, частину розпоряджень якими позивач керувався при встановленні тарифу та розрахунку заборгованості за послугу з утримання будинку та прибудинкової території надану позивачу за період з 01.05.2011 року по 01.01.2013 року скасовано, що в силу ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Верховний Суд України у своїй постанові від 28.11.2011 року зазначив, що нормативно-правові акти органів виконавчої влади, які зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян, підлягають державній реєстрації, відповідно до Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 року "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".

Позивач не міг не бути обізнаним із порядком формування, встановлення та реєстрації тарифів на житлово-комунальні послуги, але неправомірно здійснював нарахування за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, послуги з централізованого опалення, які не могли застосовуватись без державної реєстрації. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ці дії позивача призвели до визначення штучного боргу, якого в дійсності не існує.

Верховний Суд України у своїй постанові від 27 березня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Жилтранс» про стягнення заборгованості з експлуатаційних витрат на обслуговування та ремонт будинку зазначив, що у разі визнання неправомірним рішення виконкому міської ради про зміну тарифів слід виходити із тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійсними, або затверджених на виконання постанови суду.

Також судом встановлено, що позивач звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги в березні 2013 року, а 28.03.2013 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва було відмовлено у прийнятті даної заяви.

Отже, строк позовної давності повинен відраховуватись з березня 2013 року - з дня звернення до суду з заявою про видачу судового наказу, тобто з дня коли особа реалізувала своє право для його захисту в судовому порядку.

Оскільки позивач не просив суд поновити йому трирічний строк звернення до суду і не надав доказів поважності його пропуску, суд дійшов висновку, що заява відповідача про застосування позовної давності підлягає задоволенню.

Відповідно до ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 28.03.2013 року про відмову у прийнятті заяви ТОВ "Рада" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, вбачається що ТОВ "Рада" просило видати судовий наказ про стягнення з відповідача заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у сумі 10 076,79 грн. за період з грудня 2005 року по січень 2012 року.

Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість ОСОБА_2 станом на 12.09.2016 року, який надано позивачем до заяви про зменшення позовних вимог від 12.09.2016 року, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг за період з 01.12.2006 року по 31.11.2014 року.

Виходячи із позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з 01.12.2006 року по 01.01.2012 року не підлягають задоволенню, оскільки тарифи, які застосовувались позивачем у вказаний період визнано незаконними, водночас вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 01.01.2012 року по 31.11.2014 року також не підлягають задоволенню, оскільки ТОВ "Рада" за вказаний період до суду із заявою про видачу судового наказу не зверталось, доказів зворотнього суду не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки як встановлено в апеляційному суді із доказів наданих відповідачем, відповідач сплачував за житлово - комунальні послуги кожен місяць, що підтверджується платіжними квитанціями по тарифам, які були затверджені та існували станом на 2003 рік.

Представник позивача не оспорював факт сплати, однак пояснив, що ТОВ «Рада» визначила борг за тарифами, які були в подальшому скасовані. Крім цього, представник позивача пояснив, що розрахунок заборгованості вірний, незважаючи на скасування розпоряджень, так як провини ТОВ «Рада» у скасуванні частини розпоряджень, якими позивач керувався при встановленні тарифу та розрахунку заборгованості немає.

Дане твердження колегія суддів оцінює критично.

Також, в апеляційному суді встановлено з доказів наданих суду, що з березня 2010 року відповідач сплачував за житлово - комунальні послуги за розпорядженням № 933.

З підстав наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА» - Коршуна Олександра Анатолійовича - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий: Судді: