Рішення № 63735292, 27.12.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №588/921/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1960/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Криворотенка В. І. , Семеній Л. І.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 11 листопада 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

01 серпня 2016 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що у серпні 2014 року вона попередньо домовилася з відповідачем про те, що вони обміняються з нею квартирами з доплатою з її боку. Згідно з домовленістю, вона отримає від ОСОБА_4 належну їй приватизовану трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та передасть їй свою двокімнатну квартиру в АДРЕСА_2 та доплатить їй ще 86000 грн. у строк до травня 2015 року (25000 грн. до грудня 2014 року, 25000 грн. в травні 2015 року).

12 серпня 2014 року в рахунок доплати за обмін квартири вона передала відповідачу 36000 грн. Нотаріально договір вони не оформляли, лише остання написала розписку про отримання від неї цих коштів.

В подальшому, через банківський термінал, отримавши від ОСОБА_4 реквізити її рахунку, вона перерахувала на її рахунок через ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти на загальну суму 24925 грн. 50 коп.

В серпні 2014 року відповідач переїхала до неї в квартиру в м. Гвардійське, де і зареєструвалася, а вона переїхала в квартиру відповідача в м. Тростянець, де також зареєструвалася.

В травні 2015 року ОСОБА_4 заявила, що вона передумала робити обмін квартирами, а згодом вона повернулася на постійне місце проживання в свою квартиру ІНФОРМАЦІЯ_1, проте, повернути отримані кошти відмовляється.

Просила стягнути з відповідача на її користь 60925,5 грн. отриманих нею безпідставно.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 11 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі.

При цьому зазначає, що суд першої інстанції незаконно не взяв до уваги пояснення самої ОСОБА_4, яка зазначила, що отримала кошти, вказані в розписці від 12 серпня 2014 року, і таким чином визнала факт їх отримання.

Суд не прийняв до уваги покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтвердили, що у їх присутності 12 серпня 2014 року вона передала відповідачці 36000 грн.

Крім того, суд безпідставно і незаконно проігнорував і інші письмові докази оригінали банківських чеків квитанцій з терміналу банку ПАТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів на рахунок, належний відповідачу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3, яка підтримала доводи апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7, яка проти скарги заперечувала, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно з ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 12 серпня 2014 року ОСОБА_4 власноручно було написано розписку такого змісту: «Расписка дана мною, ОСОБА_8 …, что я взяла деньги в сумме 36000 грн. в залог за квартиру. Сумма остальных денег будет отдана в два этапа в декабре 2014 года (сумма 25000 грн.), а остальная сумма в мае месяце 2015 года 25000 грн. Расписка составлена в присутствии двух свидетелей ОСОБА_5 … ОСОБА_9 … в чем и расписываюсь». Під вказаним текстом міститься підпис ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 5).

Відповідно до виписки з ПАТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів за платіжною карткою №5168742065094033, належною ОСОБА_4, за виключенням суми комісії, на її рахунок було зараховано: 29 жовтня 2014 року 4975 грн. (4800 грн. 24 грн. комісії)+ (200 грн. 1 грн. комісії), 09 грудня 2014 року 9950 грн. (5000 грн. 25 грн. комісії)+ (5000 грн. 25 грн. комісії), 18 грудня 2014 року 9999,75 грн. (5000 грн.-25 грн. комісії)+ (5050 грн. 25,25 грн. комісії, а всього 24924 грн. 75 коп. Вказана сума коштів зарахована на картковий рахунок ОСОБА_4 через поповнення картки у терміналі самообслуговування у відділенні банку по вул. Горького, 45 м. Тростянець (а.с. 75-76).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, що між нею та відповідачем був укладений договір позики, а також факт передачі їй грошових коштів в сумі 36000 грн. готівкою, та обовязок відповідача їх повернути.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи та можливість їх захисту в обраний позивачем спосіб.

Згідно зі ст.ст. 11, 27 ЦПК України лише позивач має право визначати як предмет, так і підставу позову.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила стягнути з ОСОБА_8 безпідставно набуті кошти в розмірі 60925,5 грн., 36000 грн. з яких вона передала їй особисто, що підтверджується розпискою, написаною власноручно ОСОБА_4 про отримання коштів, та 24925, 5 грн. перерахувала на її картковий рахунок, як доплату за обмін квартирами, який не відбувся.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач на запитання представника позивача ОСОБА_10, чи отримувала вона від позивача кошти в розмірі 36000 грн., зазначені в розписці від 12 серпня 2014 року, відповіла, що так, отримала.

Тому ця обставина, відповідно до положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню.

Перерахування коштів в сумі 24924 грн. 75 коп. на рахунок ОСОБА_4 підтверджується банківськими чеками квитанціями з терміналу ПАТ КБ «ПриватБанк», наданими позивачем, та випискою з ПАТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів за платіжною карткою №5168742065094033, належною ОСОБА_4

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, слід зазначити, що між сторонами виник спір стосовно набуття майна без достатніх правових підстав. Відсутність договірного характеру правовідносин дає підстави для застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Проте, суд першої інстанції не врахував зазначені обставини, не визначився з характером спірних правовідносин, не дав належну оцінку доказам і дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Таке неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і тягне обовязкове скасування рішення, на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, необхідно стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію судового збору в сумі 609 грн. 25 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції, 670 грн. 17 коп. за розгляд справи апеляційним судом та 2000 грн. компенсації витрат на правову допомогу, всього 3279 грн. 42 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 , ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 11 листопада 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60924,75 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію судового збору в сумі 609 грн. 25 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції, 670 грн. 17 коп. за розгляд справи апеляційним судом та 2000 грн. компенсації витрат на правову допомогу, всього 3279 грн. 42 коп.

Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді -