Ухвала суду № 63734506, 20.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8523/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2016 року за скаргою ОСОБА_3 на дії та рішення державних виконавців Київського Відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

встановила:

17 грудня 2010 року Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» (далі КП «ЖКС «Вузівський») звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровані та проживають в квартирі № 117 у буд. № 43, корпус 3, по вул. Олександра Невського в м. Одесі та є споживачами житлово-комунальних послуг. Згідно рішення Одеської міської ради №1173-V від 05 квітня 2007 року КП «ЖКС «Вузівський» є балансоутримувачем вказаного будинку й надає послуги з водопостачання та водовідведення і з вивезення твердих побутових відходів.

Оскільки КП «ЖКС «Вузівський» надало відповідачам вчасно та відповідної якості послуги, але споживачі не сплачували грошові кошти за них з 01 лютого 2009 року по 01 грудня 2010 року, внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 2170,73 грн., позивач просив його вимоги задовольнити.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.04.2014 року, позов КП «ЖКС «Вузівський» задоволено, та було стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за надані послуги, у загальному розмірі 2170,73 грн., із яких: з утримання будинку та прибудинкової території 1283,57 грн., за водопостачання та водовідведення до жовтня 2008 року - 428,07 грн., за ліфт 69,09 грн., по збиранню та вивезенню ТБВ ТОВ «СОЮЗ» 195 грн., по збиранню та вивезенню ТБВ ТОВ «Раф плюс» 195 грн. Також були стягнуті судові витрати: по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи по 15 грн. з кожного, та судовий збір у дохід держави по 25,50 грн. з кожного (т.1, а.с. 176-180).

26.03.2015 року постановою державного виконавця Київського Відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Київське ВДВС ОМУЮ) відкрито виконавче провадження ВП № 46986269 з примусового виконання виконавчого листа № 2-355/11 про стягнення з ОСОБА_3 на користь КП «ЖКС «Вузівський» грошової суми у розмірі 2170,73 грн.

23.06.2016 року скаржник ОСОБА_3 звернулася до суду із скаргою, яку 01.07.2016 року уточнила та просила відновити їй строк на подання цієї скарги; зупинити виконавчі дії про стягнення з її пенсії заборгованості за виконавчим листом, виданим 04.03.2015 року Київським районним судом м. Одеси по справі 2-355/11, а також витребувати з Київського ВДВС ОМУЮ вказаний виконавчий лист та матеріали виконавчого провадження щодо примусового виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року по справі № 2-355/11; визнати дії державних виконавців Крамаренко Г.П. та Єременко В.О. незаконними; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року; скасувати постанову про звернення стягнення на пенсію боржника ОСОБА_3 на виконання вказаного заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року.

При цьому скаржник посилалася на те, що не отримувала жодних документів від державного виконавця; що всупереч положень ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець вчиняв виконавчі дії після спливу 6 місяців; що стягнення на пенсію скаржника звернуто у межах усієї суми боргу, хоча рішенням суду стягнуто борг солідарно. Окрім того, скаржник зазначає, що державний виконавець повинен був відмовити стягувачу у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконавчий лист не містить ідентифікаційного номера боржника.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії та рішення державних виконавців Київського ВДВС Одеського МУЮ було відмовлено (т.1, а.с.49-52).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування вказаної ухвали суду, із постановленням нової про задоволення її скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.2, а.с.88).

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про витребування із Київського ВДВС Одеського МУЮ матеріалів виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, на виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року, яким було задоволено позов КП «ЖКС «Вузівський».

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як було зазначено вище, заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року по справі № 2-355/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.04.2014 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь КП «ЖКС «Вузівський» заборгованість за комунальні послуги у загальній сумі 2170,73 грн., а також судові витрати у справі.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, крім того визнані сторонами, а тому у відповідності до ч.1 ст.61 ЦПК України вважаються встановленими і такими, що не підлягають доказуванню.

Спірним в даному випадку є питання стосовно того, чи підлягає поновленню строк на виконання вказаного судового рішення суду першої інстанції, та чи не порушені права ОСОБА_3 при відкритті цього виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що 26.03.2015 року постановою державного виконавця Київського ВДВС ОМУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 46986269 з примусового виконання виконавчого листа № 2-355/11 про стягнення з ОСОБА_3 на користь КП «ЖКС «Вузівський» грошової суми у розмірі 2170,73 грн.

Доводи апелянта ОСОБА_3 з приводу того, що у вказаному виконавчому листі не вказаний її ідентифікаційний код, є слушними, однак суд першої інстанції правомірно вказав, що зазначені обставини не можуть бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження боржника ОСОБА_3, що узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеній ним у постановах від 21.05.2014 року по справі № 6-45цс14 та від 25.06.2014 року по справі № 6-62цс14.

Стосовно доводів заявника ОСОБА_3 про неправомірність звернення стягнення з її пенсії у межах усієї суми боргу, хоча рішенням суду стягнуто борг солідарно, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що зазначені обставини не відповідають дійсності.

Так, з листа УПФ у Київському районі м. Одеси від 08.07.2016 року слідує, що до Управління надійшов виконавчий лист № 2-355/11 та з лютого 2016 року розпочато відрахування у розмірі 20 % з пенсії згідно положень ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження». Залишок заборгованості станом на 01.08.2016 року становить 652,67 грн.

Тобто, відрахування здійснюється не з усієї пенсії ОСОБА_3, а у розмірі 20 %.

Що стосується солідарного обовязку виконання судового рішення відповідачами, то ці обставини вказані у судовому рішенні.

Крім того, у відповідності до ч.ч.1,2 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обовязку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати неодержане від решти солідарних боржників.

Також ч. 1 ст. 544 ЦК України передбачено, що боржник, який виконав солідарний обовязок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників в рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Що стосується інших вимог скаржника ОСОБА_3, то колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо їх необгрунтованості.

Так, ч.5 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Частиною 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було оглянуто виконавче провадження, у звязку з чим доводи скаржника щодо неповідомлення її державним виконавцем про відкрите виконавче провадження, були повністю спростовані.

Що стосується доводів скаржника щодо неправомірності державного виконавця вчиняти виконавчі дії після спливу 6 місяців, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв їх до уваги, оскільки вони не грунтуються на чинному законодавстві.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме; - закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; - повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; - повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 6 та ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Таким чином, оскільки виконавче провадження не закінчене, виконавчий лист не повернутий стягувачу, суд дійшов обгрунтованого висновку, що державний виконавець діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, та з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що скарга ОСОБА_3 на дії та рішення державних виконавців Київського ВДВС ОМУЮ не підлягає задоволенню.

Стосовно вимог апелянта ОСОБА_3 про витребування із Київського ВДВС Одеського МУЮ виконавчого листа та матеріалів виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, на виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2013 року, яким було задоволено позов КП «ЖКС «Вузівський», то колегія суддів відмовила в їх задоволенні, оскільки суд першої інстанції оглядав вказане виконавче провадження. Крім того, представник Київського ВДВС Одеського МУЮ надав суду апеляційної інстанції обгрунтовані доводи, з посиланням на матеріали виконавчого провадження,\ які спростовують вимоги апелянта ОСОБА_3 у повному обсязі.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвалу постановлено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У звязку з цим, апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.2 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 312, ст.ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_5

ОСОБА_2