Рішення № 63725522, 16.12.2016, Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 555/832/15-ц

16 грудня 2016 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді Грипіч Л. А.

з участю секретаря Федас І. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Рівненської області, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - відділ містобудування та архітектури ОСОБА_2 РДА, управління Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_2 міської ради від 14.07.2004 року № 211 "Про передачу земельних ділянок у власність" у частині видачі державних актів ЯБ № 046003 та ЯБ № 046004

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 міської ради Рівненської області, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову - відділ містобудування та архітектури ОСОБА_2 РДА, управління Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_2 міської ради від 14.072004 року №211 «Про передачу земельних ділянок у власність» у частині видачі державних актів ЯБ №046003 та ЯБ №046004.

В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що 14.07.2004 року ОСОБА_2 міською радою було прийнято рішення №211 «Про передачу земельних ділянок у власність», що слугувало підставою для видачі ОСОБА_2 районним відділом ДП «Центр ДЗК» державних актів на право власності серії ЯБ №046003 та ЯБ №046004 для ведення особистого селянського господарства по вул. Горького, 6 м. Березне на імя ОСОБА_3

Після того, як звернувся із зверненням до компетентних органів уповноважених державою за здійсненням контролю за дотриманням законності у сфері земельних відносин, було отримано ряд відповідей, у яких чітко зазначено, що ОСОБА_3 виготовив державні акти на землю з порушенням.

Так, головне управління Держземагенства у Рівненській області у відповіді від 29.05.2014 року №ЗА-2177099 на запит позивача повідомило про те, що при розгляді звернення комісією встановлено, що ОСОБА_3 документи на право власності на земельну ділянку виготовив з порушенням вимог містобудівного законодавства, оскільки в державному акті межі земельної ділянки від Г до Д вказано суміжника землі загального користування із провулку ОСОБА_4, який не передбачений генеральним планом забудови м. Березне.

Прокуратура Березнівського району у відповіді від 04.04.2014 № 78/з-12 повідомила, що відповідно до генерального плану м. Березне, який розроблений в 1996 році через земельну ділянку ОСОБА_1 немає наскрізного проїзду (проходу), тобто провулок є тупиковим і впирається в садибу до пров. І.Мазепи, 8. Проїзд до житлового будинку ОСОБА_3 по вул. Горького, 6 передбачений з вул. Горького. З виїздом на місце встановлено, що громадянин ОСОБА_3 має практичну можливість для облаштування заїзду до свого господарства із сторони вул. Горького, який передбачений генеральним планом м. Березне, що розроблений 1996 року та діє по даний час.

Державна інспекція сільського господарства в Рівненській області дійшла висновку, що внесення відомостей до кадастрового плану та до державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 відбулося у невідповідності до діючого генерального плану м. Березне та з порушенням вимог ст. 39 Земельного кодексу України, про що повідомила позивача.

У відповіді ОСОБА_2 райдержадміністрації № 3-222/211 від 08.01.2014 року повідомлено, що відповідно до генерального плану м. Березне, який розроблений в 1996 році через земельну ділянку ОСОБА_1 не має наскрізного проходу (проїзду), тобто провулок є тупиковим і впирається в садибу до пров. І.Мазепи, 8. Проїзд до житлового будинку ОСОБА_3 по вул. Горького, 6 передбачений з вул. Горького.

22.04.2015 року, у відповідь на запит Відділ містобудування та архітектури ОСОБА_2 райдержадміністрації повідомив, що в 2004 році висновок про погодження передачі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства ними не надавався.

З огляду на відповіді та висновки органів місцевої влади про неправомірність вищезгаданих Державних актів, міською радою не було прийнято жодних заходів для їх скасування чи іншого виправлення ситуації. Отже, оскаржуване рішення ОСОБА_2 міської ради не відповідає вимогам законодавства, а саме положенням ст. 38, 39, 118, 122, 186-1 ЗК України та ст. 1, 2, 17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», а також прийняте без врахування генерального плану та іншої містобудівної документації, що є обовязковим, та суперечить п. 1.16 Наказу Держкомзему № 43 від 04.04.1999, у частині відсутності висновку про погодження органом у справах будівництва та архітектури технічної документації із землеустрою.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники позовні вимоги підтримали, покликаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради покликаючись на те, що міська рада правомірно діяла під час прийняття рішення від 14.07.2004 року №211 "Про передачу земельних ділянок у власність" у частині видачі державних актів ОСОБА_3, оскільки діяла як колегіальний орган, що реалізовує гарантоване державою право територіальної громади вирішувати питання місцевого значення, у відповідності до ст.ст. 2,6,25,26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Також зазначив, що позивач не обґрунтував в чому полягає порушення його прав при прийнятті оскаржуваного рішення та видачі ОСОБА_3 правовстановлюючих документів, а вислухавши пояснення сторін по справі, враховуючи обєктивну сторону позовних вимог вважає, що між громадянином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 має місце чітко виражений особистий конфлікт щодо добросусідства.

Позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначили, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки в силу вимог cт.3 ЦПК, які визначають зміст права на звернення до суду, пов'язуючи таке звернення із необхідністю захисту реальних і законних прав та інтересів. Позивач не обґрунтував в чому полягає порушення його особистих прав при видачі оскаржуваних рішень та правовстановлюючих документів на земельні ділянки ОСОБА_3 в звязку з чим відсутні підстави для звернення до суду, а заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення .

Фактично, підставою для звернення до суду є намагання позивача приватизувати земельну ділянку більшого розміру ніж та яку було надано йому для індивідуального житлового будівництва. Відповідно до довідки ОСОБА_2 міської ради за домоволодінням ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка у меншому розмірі, ніж та на яку він протиправно претендує, про реальний розмір земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача та наявність проїзду до земельної ділянки ОСОБА_3 свідчить також долучений до матеріалів справи план земельної ділянки на якій розташовано домоволодіння позивача, який є невідємною частиною технічної документації на домоволодіння.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_6 заявив клопотання про застосування строку позовної давності як самостійної підстави для постановлення рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову Відділу містобудування та архітектури ОСОБА_2 райдержадміністрації ОСОБА_7 в судовому засіданні в своїх поясненнях зазначив, що спірне рішення ОСОБА_2 міської ради було прийнято в всупереч Генеральному плану м.Березне, який є чинним і на даний час.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову Управління держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Рівненської області ОСОБА_8 в судовому засіданні відніс вирішення позовних вимог на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, з'ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази, суд вважає позов необґрунтованим виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, визнання права (п.1), припинення дії, яка порушує право (п.3) та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно до вимог ч. ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням ОСОБА_2 міської ради від 14 липня №211 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» було передано у приватну власність відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку за адресою вул.Горького,6 м.Березно площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,1589 для ведення особистого селянського господарства .

31.08.2004 року ОСОБА_3 видано два державні акти на право приватної власності на землю серії ЯБ №046003 та №046004 на земельні ділянки площею 885 кв.м. та площею 704 кв.м, які розташовані по вул.Горького,6 в м.Березно з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_2 міської ради про передачу відповідачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, а підставою для звернення до суду, як вбачається з пояснень позивача ОСОБА_1, слугувало те, що на даний час він не має змоги виготовити правовстановлюючі документи на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд якою він користується та володіє, оскільки власник суміжної земельної ділянки, ОСОБА_3 відмовляється підписувати акт погодження меж земельної ділянки.

Саме правомірність видачі відповідачу ОСОБА_3 державних актів на право власності на землю та включення до Державного акту на землю серії ЯБ №046003 наскрізного проїзду через земельну ділянку якою користується позивач ОСОБА_1, слугувало підставою для звернення позивача до суду з вище вказаним позовом.

Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 випливають із відносин щодо володіння, користування і розпорядження землею, а не при здійсненні повноважень міської ради, як власника землі, спрямованих на реалізацію свого права розпоряджатися землею на які поширюється дія Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та норми Земельного кодексу України.

Враховуючи положення статті 116 ЗК України, згідно з якою набуття права власності або права користування ділянкою із земель державної або комунальної власності набувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Стаття 118 даного Кодексу визначає, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Передача земельних ділянок у власність здійснюється на підставі технічних документів та матеріалів, які підтверджують розмір цих земельних ділянок.

Згідно зі ст.13 Конституції України земля є обєктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Основним Законом.

Зі змісту ст.12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади міста, в тому числі передача їх у власність, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які вирішується виключно на пленарних засіданнях міської ради - сесії.

Згідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Однак позивач не навів обґрунтованих доказів на підтвердження того, що рішення ОСОБА_2 міської ради від 14 липня 2004 року за №211 (спірне рішення) не відповідає Конституції або законам України.

Наведені позивачем обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, а саме, що при прийнятті спірного рішення не було враховано , що передача земельної ділянки ОСОБА_3 у власність відбулася з порушенням ст.39 ЗК України, а саме: з порушенням генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою та інших державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил - не є підставами для визнання нечинним рішення міської ради та визнання недійсними державних актів на право власності виданих на підставі даного рішення.

На думку суду, покликання позивача на норми закону, а саме ст.ст. 152,155 ЗК України, які регулюють питання щодо вирішення земельних спорів та підвідомчість вирішення таких спорів, є безпідставним, оскільки з позовних вимог вбачається, що предметом позову є оскарження рішення міської ради та державного акту, а не вирішення спору щодо порядку суміжного користування земельною ділянкою, на які неодноразово вказував позивач та його представник.

Позивач міг, у відповідності до статті 152 ЗК України, яка визначає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, звернутися до суду з позовом про усунення порушень його прав на землю, однак таких вимог не предявив.

Відповідно до ст.3 ЦПК України особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим звернутися в суд за захистом свого суб'єктивного права має не кожен громадянин, а лише особа, яка заінтересована в такому захисті.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд враховуючи вимоги ст. 60 ЦПК України щодо надання позивачем належних доказів, приходить до висновку, що міської ради не були порушені права позивача як користувача суміжної земельної ділянки.

Позивач не надав суду жодних доказів, яким чином порушені його земельні права та законні інтереси при прийняті спірного рішення.

В звязку з тим, що позивач не надав доказів порушення його прав, то відсутня одна із обовязкових підстав для задоволення її позову.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права щодо визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_2 міської ради від 14.07.2004 року № 211 "Про передачу земельних ділянок у власність" у частині видачі державних актів ЯБ № 046003 та ЯБ № 046004 не відповідає способу захисту, що передбачений законом, у зв'язку з чим його позовні вимоги до відповідачів не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.3,4,10,11,15,60,212,214-215 ЦПК України, ст.ст.12,116,118,120,126,152 Земельного кодексу України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Рівненської області, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову - відділ містобудування та архітектури ОСОБА_2 районної державної адміністрації, управління Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_2 міської ради від 14.07.2004 року № 211 "Про передачу земельних ділянок у власність" у частині видачі державних актів ЯБ № 046003 та ЯБ № 046004 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_9