Ухвала суду № 63725224, 26.12.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/2446/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3241/16Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді Пилипчук Л.І.,

суддів Кузнєцової О.Ю., Лобова О.А.,

секретар Філоненко О.В.,

за участю: представника ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося в суд з із вказаним позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1601/0408/88-055 від 18.04.2008р. в сумі 487613, 41 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, село Терешки, вулиця Першотравнева, 2, з належними до нього відповідними будівлями та спорудами і земельну ділянку, кадастровий № 5324085901:01:001:0298, що належать відповідачу на праві власності, шляхом визнання права власності на вказані обєкти нерухомості за банком.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування банк посилається на те, що місцевим судом не враховані положення норми ст.ст.36,37 Закону України «Про іпотеку», якими передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Крім того, п.12.3.1. договору іпотеки передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Вважає, що, враховуючи спосіб захисту прав, передбачений ч.2 ст.16 ЦК України, існують всі підстави для визнання права власності на іпотечне майно за банком,як іпотекодавцем.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги,колегія суддів приходить до висновку, що дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 18 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №1601/0408/88-055, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 25000 доларів США під 11,9 % річних за користування кредитом на строк до 18 квітня 2018 року./т.1, а.с.8-12/

Для забезпечення виконання вказаних кредитних зобов'язань 18.04.2008 року укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 46,6 кв.м, під номером 2, який знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, село Терешки, вул. Першотравнева, та належні до нього відповідні будівлі та споруди, а також земельну ділянку, кадастровий номер № 5324085901:01:001:0298 /т.1 а.с.27-30/.

28.10.2010 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 1601/0408/88-055 від 18 квітня 2008 року /т.1 а.с.31-42/

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого до останнього перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором. /т.1 а.с.49-57/

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 28.07.2015 року утворилася заборгованість у сумі 487613,41 грн., що складається з 461876,44 грн. заборгованості по тілу кредиту та 25736,97 грн. заборгованості по відсоткам./т.1 а.с.184-185/

10.08.2015 року ПАТ «Дельта Банк» направив позичальнику та іпотекодавцю вимоги про сплату простроченої заборгованості в розмірі 1209,19 доларів США. У разі незадоволення даної вимоги банк повідомив про намір захищати свої майнові права шляхом позасудового врегулювання спору або зверненням до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості, яка станом на 28.07.2015 року становить 22 101,68 доларів США./т.1 а.с.44/

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам ст.16 ЦК України та ст.37 Закону України «Про іпотеку», оскільки визнання права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки у спосіб, передбачений ст.37 Закону «Про іпотеку», передбачає позасудове врегулювання спору, тоді як звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду врегульоване ст.39 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду.

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують, зводяться до хибного тлумачення норм статей 36,37 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 12, 12.1., 12.3. іпотечного договору та переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Викладена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 30 березня 2016 рок №6-1851цс15, від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16, що в силу ст.360-7 ЦПК є обовязковою для усіх судів.

Пункт 12 іпотечного договору передбачає право іпотекодержателя застосувати один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (п.п.12.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.п.12.2.); згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в п.п.12.3.1. та 12.3.2 цього договору ( п.п.12.3.)

Таким чином, передбачені договором способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, є відмінними за своїми правовими наслідками та регулюються різними нормами Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції правильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» та дійшов обгрунтованого висновкупро відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний позивачем спосіб.

Натомість банк намагається об'єднати окремі підстави та порядок звернення стягнення на іпотечне майно на досягнення бажаного юридичного наслідку набуття права власності на іпотечну квартиру, тоді як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, і суд не наділений повноваженнями вирішувати це питання у такий спосіб. За рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст.11 ЦПК України, в якій закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. За нормою статті 37 ЦПК України право змінити предмет або підставу позову має лише позивач.

З урахуванням викладеного, місцевий суд обґрунтовано відмовив у позові.

Інші підстави, які суд першої інстанції враховував при ухваленні рішення про відмову в позові, а саме, неспівмірність загальної суми заборгованості та вартості іпотечного майна, проживання в іпотечній квартирі неповнолітньої дитини,- колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не впливають на правильність висновку щодо відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком в судовому порядку права власності на спірні обєкти нерухомості.

Законодавством не передбачено такої підстави для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як не співмірність заборгованості за основним зобовязанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання (правова позиція у справі №6-340цс15 від 04.11.2015 року).

Тим більше, що Звіт про оцінку обєктів нерухомості від 15.03.2016 року та висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 04.07.2016 року дають обєктивну риночку вартість іпотечного майна, яке є предметом іпотеки, на дату проведення оцінки і з урахуванням наявної кредитної заборгованості спростовують висновок суду першої інстанції щодо не співмірності.

Також є передчасним висновок районного суду щодо наявності порушення права неповнолітньої особи у разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Тому колегія суддів апеляційну скаргу відхиляє, а рішення місцевого суду залишає без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді: /підписи/ ОСОБА_5

ОСОБА_6

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1