Постанова № 63722911, 15.11.2016, Кагарлицький районний суд Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1303/16-а

Провадження № 2 а\368\32\16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2016 Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Закаблук О.В.

при секретарі Широкоступ К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання незаконним рішення та зобов»язання вчинити дії, суд, -

В С Т А Н О В И В :

29.09.2016 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання незаконним рішення та зобов»язання вчинити дії, в якій позивач просив суд винести рішення, яким:

- визнати протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області у призначенні та виплату одноразової грошової допомоги у зв»язку з встановленням 2 групи інвалідності ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850;

- зобов»язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв»язку з встановленням 2 групи інвалідності відповідно до порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме на 19.04.2016 року.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 в мотивувальній частині адміністративної позовної заяви обґрунтовує наступним.

Він проходив службу в органах внутрішніх справ з 24.01.2003 р. та був звільнений з посади старшого інспектора поліції Наказом № 80 о/с від 19.02.2016.

07.11.2015 року наказом № 1 був зарахований до Головного управління Національної поліції в Київській області на посаду старшого інспектора із присвоєнням спеціального звання капітан поліції.

Наказом № 80 о/с від 19.02.2016 року був звільнений із Національної поліції за ст. 77 п. 1 пп.5.

19.04.2016 року ним було отримано свідоцтво про хворобу № 173/3в, згідно якого, його хвороба пов'язана із проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до п.3.2) постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про зорядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» йому призначається та виплачується грошова допомога в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі вставлення інвалідності 2 групи.

Він звернувся із заявою до відповідача про виплату йому грошової допомоги 21.04.2016 року, та отримав відмову від 12.05.2016 № 29/с - 263 у виплаті із зазначенням причин відмови, як - «визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, повязаного з проходженням ним служби в поліції» та начебто законодавством не передбачена виплата одноразової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Вважає вказану відповідь від 12.05.2016 року № 29/с-263, як рішення органу владних повноважень незаконним, таким, що обмежує та порушує його законні права та інтереси, внаслідок чого підлягає скасуванню з огляду на наступне:

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 173/3в від 05.04.2016.

Тому висновок, як результат незаконне рішення, не грунтується на законодавстві та є незаконним, хильки постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 повністю врегульовує ці правовідносини.

Його хвороба повязана із проходженням служби в Національній поліції України, а тому він звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, яка мала відповідно до п. 3.2) постанови Кабінету Міністрів від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової дороги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» прийняти рішення про призначення та виплату відповідної грошової допомоги в розмірі визначеному законодавством.

29.09.2016 року для слухання даної справи автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 15 - 1 КАС України був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.

03.10.2016 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст. 170 КАС України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до слухання на 12.10.2016 року.

12.10.2016 року слухання справи було відкладено на 28.10.2016 року в зв»язку з неявкою сторін по справі.

17.10.2016 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове заперечення відповідача, - Головного управління МВС України в Київській області наступного змісту:

У провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області визнання незаконним рішення, зобовязання вчинити певні дії.

2 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий ОСОБА_2 України «Про Національну поліцію», який згідно з п. 1 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону набрав чинності з 7 листопада 2015 року.

Відповідно до п. 5 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень ОСОБА_2 України «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами) втратив чинність.

На виконання Закону України «Про Національну поліцію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 02.09.2015 № 641 «Про утворенню Національної поліції України» КМУ постановив утворити Національну поліцію України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України.

Вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацій територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», не передбачене правонаступництво Головним управлінням Національної поліції в Київськії області Головного управління МВС України в Київській області.

Відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, та з метою забезпечення ліквідації територіальних органів було створено Ліквідаційну комісію ГУМВС України в Київській області.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 № 590 о/с позивача звільнено з ОВС згідно з пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

На підставі п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» 07.11.2015 позивача прийнято на службу до поліції (про що свідчить долучений позивачем наказ ГУ НП в Київській області від 07.11.2016 № 1 о/с).

Наказом ГУ НП в Київській області від 19.02.2016 № 80 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за ст. 77 пп.5 (за службову невідповідність) ЗУ «Про Національну поліцію».

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією хвороба повязана з проходженням служби в ОВС.

Виплата одноразової грошової допомоги поліцейським здійснюється відповідно до статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 11.01.2016 № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського».

12.09.2016 Міністерством внутрішніх справ України виданий наказ «Про внесення зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, згідно якого: «Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського НАКАЗУЮ:

1. Унести зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 11.01.2016 № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 163/28293, таку зміну:

Пункт 5 розділу 1 доповнити підпунктом 4 такого змісту:

«4) повязаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ - обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ».

Даний наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2016 року за № 1277/29407.

Також просять врахувати, що останнім місцем служби позивача було не Головне управління МВС України в Київській області а Головне управління Національної поліції в Київській області.

У звязку з тим, що станом на момент подання позову питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського врегульовано, пропонують позивачу звернутися до Головного управління Національної поліції в Київській області для отримання відповідних коштів в добровільному порядку.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 4, ст. 5, ст. 8, ст. 9, ст. 159 КАС України просять суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУМВС України в Київській області про визнання відмови та бездіяльності протиправними, зобов»язання вчинити певні дії області в повному обсязі.

28.10.2016 року слухання справи було відкладено на 15.11.2016 року в зв»яз ку з неявкою сторін по справі.

В судове засідання, яке відбулося 15.11.2016 року, позивач ОСОБА_1 не з»явився, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява позивача, в якій позивач просить слухати справу без його участі, вимоги, викладені в заяві, підтримує в повному обсязі.

В судове засідання, яке відбулося 15.11.2016 року, представник відповідача, - Головного управління МВС України в Київській області, - не з»явився втретє, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, оригінал яких містяться в матеріалах справи, відповідно, неявка тричі представника відповідача в судове засідання при його належному повідомленні суд визнає як не поважну.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає на підставі ч. 1 ст. 41 КАС України, (де, зокрема, зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється), розглянути справу без участі осіб, які беруть участь у справі та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів, та позовні вимоги задовольнити, шляхом винесення постанови, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Перш за все суд зазначає, що даний спір подано в порядку, який передбачено КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звязку з публічним формуванням субєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

- спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

- спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

Даний спір не відноситься до публічно правові спори, які зазначені в ч. 3 ст. 17 КАС України.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з субєктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

Слід зазначити також, що згідно ч. 5 ст. 18 КАС України у разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Згідно ч. 2 ст. 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх обєднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Слід зазначити також, що згідно ч. 4 ст. 19 КАС України у разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Згідно ч. 1 ст. 20 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, та враховуючи юрисдикцію Кагарлицького районного суду Київської області щодо вирішення даного спору, вимоги щодо предметної, територіальної, інстанційної підсудності, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області як адміністративному суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 24.01.2003 р. та був звільнений з посади старшого інспектора поліції Наказом № 80 о/с від 19.02.2016.

07.11.2015 року наказом № 1 був зарахований до Головного управління Національної поліції в Київській області на посаду старшого інспектора із присвоєнням спеціального звання капітан поліції.

Наказом № 80 о/с від 19.02.2016 року був звільнений із Національної поліції за ст. 77 п. 1 пп.5.

19.04.2016 року позивачем ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про хворобу № 173/3в, згідно якого, його хвороба пов'язана із проходженням служби в органах внутрішніх справ.

21.04.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача про виплату йому грошової допомоги на підставі п.3.2) постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про зорядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», згідно з якою позивачу ОСОБА_1 повинна була бути призначена та виплачена грошова допомога в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі вставлення інвалідності 2 групи.

Проте, 12.05.2016 року позивач ОСОБА_1 отримав відмову № 29/с - 263 у виплаті із зазначенням причин відмови, як - «визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, повязаного з проходженням ним служби в поліції» та начебто законодавством не передбачена виплата одноразової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Зглядаючись на норми права, які судом будуть наведені нижче, суд вважає вказану відповідь від 12.05.2016 року № 29/с-263, як рішення органу владних повноважень, - незаконним, таким, що обмежує та порушує законні права та інтереси позивача ОСОБА_1, а тому таке порушення повинно бути виправлене на підставі постанови суду.

Слід зазначити, що спори у адміністративних справах вирішуються в умовах та в порядку, який передбачено положеннями КАС України, з застосуванням Законів, підзаконних актів, нормативно правових актів.

Так, в даному випадку при вирішенні спору суд керувався: ОСОБА_2 Законом України, - Конституцією України, положеннями Закону України «Про міліцію», положеннями Закону України від 13 лютого 2015 року № 208 VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції, положеннями Закону України «Про Національну поліцію», «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, «Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707, Наказом МВС України від 11.01.2016 року № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського».

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, що стосується застосування положення ч. 2 ст. 19 Конституції України щодо даного спору, то слід зазначити наступне.

В даній нормі Конституції України встановлюється відповідний спеціально-дозвільний тип правового регулювання, притаманний органам державної влади, їх посадовим особам. Фактично йдеться про принцип «заборонено все, крім дозволеного законом».

Встановлення щодо державних органів саме цього типу правового регулювання є закономірним. В умовах правової держави він є найбільш оптимальним способом впорядкування діяльності органів держави, їх посадових осіб. Він забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливе свавілля з боку держави та її органів.

Такий порядок є природним для будь-якої сучасної правової, демократичної держави. Як відомо, однією з найважливіших ознак правової держави є її повязаність правовим законом. Це означає, що діяльність зазначених органів, посадових осіб повинна здійснюватися на основі правових актів, у їх межах і за процедурою, встановленою цими актами. Конституцією України і законами повязані законодавча, виконавча і судова гілки влади. Отже, дана норма закріплює вимогу повязаності держави законом, яка випливає з принципу законності. Тому цю конституційну норму можна розглядати як важливу правову гарантію забезпечення основних прав і свобод особистості.

Офіційно представляючи народ, органи держави мають набір владних повноважень для виконання покладених на них завдань. Для цього вони наділені правами та іншими засобами виражати і втілювати в життя інтереси та волю народу.

Владні повноваження надаються органам держави, їх посадовим особам для обовязкової реалізації. Якщо користування громадянином своїми правами залежить від його волі, то субєкт владних повноважень зобовязаний здійснювати надані йому права для забезпечення і захисту публічних інтересів.

Виходячи з частини другої коментованої статті, органи держави їх посадові особи повинні діяти лише у межах повноважень, визначених і встановлених у законодавчих актах.

Конституція спеціально наголошує на тому, що перелік повноважень, які повинні бути максимально точно та повно регламентовані, необхідно закріплювати в Конституції та законах.

Ступінь конкретизації цих норм має бути максимальним. Це необхідно насамперед для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля державних органів при тлумаченні цих норм, створити перешкоди довільному, субєктивному розумінню і застосуванню повноважень. Розсуд посадових осіб повинен мати свої легальні межі.

Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах наданих їм повноважень.

Обмеженість будь-якого повноваження це його органічно іманентна властивість, оскільки абсолютно безмежних повноважень в умовах правової, демократичної держави існувати не може. Межі повноважень окреслюють їх зміст та обсяг. Такі межі обовязково встановлюються Конституцією та законами України.

Отже, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобовязує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Спосіб це визначене законом в їх компетенції те, яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень. Здійснюючи такі дії, вони можуть спиратись тільки на компетенційні права і обовязки та використовувати у своїй діяльності ті засоби, форми, прийоми, що передбачені законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, згідно довідки до акту огляду медико соціальної експертної комісії серії АВ № 0214453 від 19.04.2016 року захворювання позивача ОСОБА_1 пов»язане з проходженням служби в ОВС.

Окрім того, згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ 0006971 від 19.04.2016 року причиною втрати професійної працездатності вказано, що захворювання позивача ОСОБА_1 пов»язане з проходженням служби в ОВС.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач ОСОБА_1, який є інвалідом 2 групи, правомірно звернувся до відповідача з заявою про виплату йому грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі вставлення інвалідності 2 групи на підставі п.3.2) постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про зорядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

Так, згідно ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію", що була чинною на час існування спірних правовідносин, було встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності 1 групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства, що було здійснено позивачем ОСОБА_1 в установленому Законом порядку, та що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, - письмовими доказами.

10.11.2015 р. набрав чинності Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико- соціальної експертної комісії.

Грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності І групи; 200- кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи (п.п.2 п. З Порядку № 850).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача в Київській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, причому, до заяви позивачем було додано документи у відповідності до: статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції, положеннями Закону України «Про Національну поліцію», «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, «Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707, Наказом МВС України від 11.01.2016 року № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського».

Відповідачем необхідно було згідно пункту 9 Порядку № 850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів прийняти законне, обгрунтоване рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надіслати його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Відповідачем, на думку суду, не правомірно, безпідставно відмовлено позивачу ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, що підтверджується:

- листом№ 29/с 257 від 12.05.16, в якому зазначено наступне:

«Ваша заява фахівцями Головного управління уважно розглянута.

Повідомляємо, що Верховною Радою України прийнято ОСОБА_2 України від 02.07.2015 № 580 «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015. Статтею 102 Закону передбачено, що пенсійне забезпечення та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення поліцейських зі служби здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23.12.2015 № 901 внесено відповідні зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до ст. 9 Закону особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби за службовою невідповідністю, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується».

- листом № 29/с 263 від 12.05.2016 року, в якому вказано наступне:

«Ваша заява щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення другої групи інвалідності фахівцями Головного управління уважно розглянута.

Повідомляємо, що виплата одноразової грошової допомоги поліцейським здійснюється відповідно до статей 97 - 101 Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 11.01.2016 № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського»

Згідно зі статтею 97 Закону України «Про Національну поліцію», одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право па її отримання, у разі:

- визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обовязків, повязаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в аититерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у ньому пункті;

- визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання повязаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Отже, на даний час законодавством не передбачена виплата одиораз грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання повязане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

На підставі викладеного вирішити питання про призначення цієї допомоги, на жаль, немає правових підстав.

Вищевказані відмови відповідача є, на думку суду, незаконними, та, відповідно, такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 850 від 21.10.2015 року призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

- учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

- учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Слід зазначити, що вищевказані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню будь яким державним органом, зокрема, як в даному випадку, відповідачем, розширеному тлумаченню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи, що жодної із обставин, які є підставою для відмови у виплаті грошової допомоги, в діях позивача ОСОБА_1 немає, причому, слід зазначити, що, зглядаючись на особливий порядок провадження в справах, які розглядаються в порядку КАСУ, обов»язок доведення таких обставин лежить саме на відповідачу, як органу владних повноважень, що, слід зазначити, відповідачем зроблено не було, відповідно, на думку суду, законних причин у відмові позивачу в нарахуванні та отриманні одноразової грошової допомоги, - немає.

Далі, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядок та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 р. № 208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 707 (Офіційний вісник України, 2007 р„ № 37, ст. 1461).

Відповідно до пп. 2 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.

Оскільки у позивача настала інвалідність в період проходження служби в органах внутрішніх справ та не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, то позивач має право на отримання грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до пп. 2 п. 2 вказаної Постанови, а не на підставі положень Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 707.

Відповідно до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби відповідні документи для призначення грошової допомоги.

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги. МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (п. 8, 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850).

Як було вказано вище судом, у виконання вказаних положень позивач ОСОБА_1 надав відповідні документи за місцем проходження своєї служби.

Оскільки позивачем ОСОБА_1 дотримано порядок подання документів для призначення грошової допомоги, визначений Постановою Кабінету Міністрів України № 850, цією постановою визначається порядок виплати грошової допомоги працівнику міліції, а не поліцейському, у ній чітко прописано подання документів за останнім місцем служби, яким є у даному випадку Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, то суд дійшов до остаточного висновку про задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області щодо визнання дій відповідача незаконними, та зобов»язання відповідача здійснити дії щодо нарахування та виплати грошової допомоги позивачу ОСОБА_1

Що ж стосується відмови відповідача у виді листів № 29/с 257 від 12.05.16, та № 29/с 263 від 12.05.2016 року, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на вищевказану норму права, суд приходить до висновку, що відмова відповідача в нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги відповідачем, як органом владних повноважень прийнята з порушенням вимог п. 1 ч. 3 ст. 2, п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, а саме, - прийнято в порушення способу, що передбачений Конституцією України та Законами України, прийнято необґрунтовано, тобто, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення з огляду на наступне.

Отже, при прийнятті даного рішення судом вбуло використано обов»язкову, (імперативну) норму, яка міститься в ст. 161 КАС України.

Так, згідно ст. 161 КАС України:

Під час прийняття постанови суд вирішує:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

- яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

- чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

- як розподілити між сторонами судові витрати;

- чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

- чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобовязаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Зглядаючись на вищевказану норму адміністративного права, суд зазначає наступне:

- Обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 мали місце, зокрема, має місце порушення Конституційних прав позивача, які, до речі, існували на момент слухання спору, та які повинні бути відновлені шляхом винесення судового рішення у виді постанови.

Що стосується заперечень відповідача, які були подані ним в письмовій формі, та які містяться в матеріалах справи, то обставини, на які посилається відповідач не підтверджені Законами України, а тому суд відноситься до них критично;

- в даному випадку слід застосовувати не норми, на які посилається відповідач, а на норми права, які судом вказані вище та застосовані судом, а саме, - ОСОБА_2 України, - Конституцію України, положення Закону України «Про міліцію», положення Закону України від 13 лютого 2015 року № 208 VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції, положеннями Закону України «Про Національну поліцію», «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, «Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707, Наказ МВС України від 11.01.2016 року № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського».

Слід також зазначити, що включення до фактичних матеріалів справи обставин, які прямо не передбачені у гіпотезі матеріальної норми, може мати місце тоді, коли предметом судового контролю виступають дискреційні рішення (дії). Адміністративний розсуд, яким користуються субєкти владних повноважень при прийнятті (вчиненні) таких рішень (дій), законодавець обмежує, як правило, за допомогою норм із відносно - визначеними гіпотезами, гіпотезами, що містять оціночні поняття. Тому, виходячи зі змісту спірних правовідносин, суд повинен визначити коло обставин, які підпадають під дію такої гіпотези. У процесуальній літературі ці обставини називають «конкретними обставинами справи». Дискреційне рішення (дія), прийняте (вчинена) без урахування таких обставин, фактично виходить за межі адміністративного розсуду і має бути визнано протиправним.

Проте, в даному випадку рішення відповідача не має ознаки дискреційного.

- зглядаючись на вищевказане, є, на думку суду, всі законні підстави для задоволення позову, підстав же для відмови в задоволенні позову в даній конкретній справі відсутні.

При вирішенні даного спору, зокрема, при винесенні постанови суд використовував повноваження, які передбачені положенням ст. 162 КАС України.

Так, згідно ст. 162 КАС України:

1. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

2.У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

- визнання протиправними рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

- зобовязання відповідача вчинити певні дії;

- зобовязання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

- стягнення з відповідача коштів;

- тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності обєднання громадян;

- примусовий розпуск (ліквідацію) обєднання громадян;

- примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

- визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) субєкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Суд за адміністративним позовом субєкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.

Якщо в ході судового розгляду справи суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, або викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду.

Отже, слід зазначити, що, зглядаючись на положення ст. 162 КАС України основною правовою формою діяльності субєкта владних повноважень вважається правовий акт управління (рішення), тому протиправне використання саме цієї правової форми є найбільш поширеною причиною порушення прав, свобод та інтересів особи.

За своєю суттю правовий акт управління це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим субєктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини.

Разом із тим, такої констатації недостатньо для повного захисту прав, свобод та інтересів субєктів права: суд має встановити правові наслідки протиправності акту.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України такими наслідками можуть бути скасування рішення, визнання його нечинним, поворот виконання рішення. Зміст кожного із наведених наслідків суд визначає, виходячи із тих юридичних та фактичних наслідків, яке може потягнути (потягнув) правовий акт управління. У теорії адміністративного права виділяють такі аспекти його юридичної дії.

По-перше, - правовий акт управління індивідуальної дії виконує роль юридичного факту, що започатковує, змінює чи припиняє правовідносини.

По-друге, - правовий акт управління здатен здійснювати правове регулювання шляхом установлення правових приписів нормативного (нормативний акт) або індивідуального (індивідуальний акт) характеру.

По-третє, правовий акт як документ відіграє роль засобу доказування, який містить дані, що мають бути взяті до уваги при прийнятті іншого правового акта щодо особи.

По-четверте, правовий акт може виступити передумовою вчинення фізичними та юридичними особами дій, спрямованих на реалізацію їх прав та свобод.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд повинен дати відповідь на такі два основні питання:

- чи діяв субєкт владних повноважень згідно із вимогами правових норм?

- та чи не порушено цими діями прав позивача?

Так, в даному випадку, зглядаючись на обставини, викладені вище, суд встановив, що відповідач, - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, як суб»єкт владних повноважень, діяв всупереч вимогам правових норм: - ОСОБА_2 Закону України, - Конституції України, положення Закону України «Про міліцію», положення Закону України від 13 лютого 2015 року № 208 VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції, положеннями Закону України «Про Національну поліцію», «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, «Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707, Наказу МВС України від 11.01.2016 року № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського».

Вищевказаними протиправними діями відповідач, - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, як суб»єкт владних повноважень, порушив право позивача ОСОБА_1 на нарахування та отримання грошової допомоги в зв»язку з захворюванням, та, відповідно, отриманням 2 групи інвалідності, яке пов»язане з виконанням ним своїх посадових обов»язків.

Далі, встановивши факт порушення, тобто визнавши оскаржений адміністративний акт протиправним, суд у своєму рішенні повинен визначити правові наслідки цього порушення, тобто скасувати акт чи визнати його нечинним.

При цьому у теорії права вважається, що рішення про «скасування акту», «визнання акту недійсним», «визнання акту незаконним» за своїми юридичними наслідками є тотожними. Тому після констатації протиправності адміністративного акту суд повинен обрати лише одне із названих рішень (способів захисту), які передбачені в ч. 2 ст. 162 КАС України, та перелік яких судом вказано вище.

Щоправда, у судовій практиці ВАСУ усталився інший підхід: визнання рішення протиправним ототожнюється із такими способами захисту, як скасування, визнання рішення нечинним (Ухвала ВАСУ від 09.07.200§ р. // ЄДРСР. № 2685001). Це, на нашу думку, зумовлено тим, що коментована стаття висновок про протиправність оскарженого рішення внесла до переліку способів захисту і таким чином перетворила факт протиправності рішення із підстави позову у зміст позову, а значить і у зміст постанови суду (що відображається у її резолютивній частині).

Рішення, дії та бездіяльність субєкта владних повноважень за своїм призначенням спрямовані на зміну юридичного та фактичного стану інших субєктів владних повноважень, приватних осіб. Якщо зазначена владна діяльність, що вчинена із порушенням закону, ще не встигла потягнути відповідних наслідків, то для захисту прав заінтересованих осіб достатньо буде судового рішення про визнання її протиправною та скасування. Якщо ж рішення, дія (бездіяльність) на момент судового розгляду вже повністю чи частково виконані або іншим чином вплинули на юридичний (фактичний) стан певного субєкта права, то зазначеного судового рішення недостатньо. У такому випадку з метою повного захисту прав позивача суд, крім визнання рішення (дії, бездіяльності) протиправним та скасування його, суспільні відносини за участю цього позивача має повернути у стан, що існував на момент порушення його прав.

Пункт 4 ч. 2 ст. 162 КАС України передбачає такий спосіб захисту, як стягнення коштів із відповідача.

Цей спосіб захисту застосовується лише у випадках, прямо передбачених законом; у протилежному випадку суд повинен ухвалити постанову про зобовязання відповідача вчинити певні дії, прийняти певне рішення.

Так, в даному випадку рішення суду про зобов»язання відповідача, - Головного управління Міністерства внутрішніх справ, нарахувати та виплатити грошову допомогу передбачено Законом, зокрема, - «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року,

Суд може прийняти рішення про зобовязання субєкта владних повноважень прийняти рішення певного змісту, але цей спосіб захисту не можна застосувати щодо дискреційного рішення (Ухвала ВАСУ від 20.01.2009 р. // 3148672).

Відповідно до вимог ст. 162 КАС України суд може зобовязати субєкта владних повноважень відповідача вчинити певні дії. Склалась судова практика, відповідно до якої суд, вживаючи цей спосіб захисту, вказує лише норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, і не може вказувати обсяг і зміст захищеного права особи (зокрема, розмір сум, які підлягають виплаті особі-позивачу) (Постанова ВАСУ від 04.02 2010 р. // ЄДРСР. № 8088570).

Проте, якщо обсяг прав позивача (зокрема прав на отримання коштів у певному розмірі) і, відповідно, обсяг обовязків відповідача є предметом спору, то суд, повинен їх зясувати, інакше обставини у справі будуть вважатися дослідженими неповно, так само як і неповною буде відповідь суду на вимоги позивача.

Також суд зазначає, що при обранні способу захисту суд зважив на ту обставину, що даний спосіб захисту, а саме, - зобов»язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу може бути реалізований практично. На додачу до цього правила ВАСУ сформулював ще одну позицію: суд має зважити, чи передбачено законом ефективні засоби, які б забезпечили примусове виконання судового рішення, якщо виконувати його у добровільному порядку відповідач відмовиться (Ухвала ВАСУ 26.06.2007 р. // ЄДРСР. № 923920).

Так, суд вважає, що у випадку відмови відповідача у разі вступу рішення в силу нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 грошову допомогу, він зможе домогтися виконання даного рішення через органи ДВС відповідного рівня.

Також слід зазначити, що суд даний спір вирішував на основі закону, який діяв на момент порушення прав позивача. Тому, встановивши протиправність дій субєкта владних повноважень, суд застосовує спосіб захисту відповідно до матеріального закону, чинного на момент виникнення спірності у правовідносинах.

Предметом судової діяльності є правовий спір (спірні відносини), що виник до відкриття провадження щодо нього у суді, так відмова відповідача від нарахування та виплати грошової допомоги і послугував подачі позову до суду, відповідно, оспорювана дія суб»єкта владних повноважень виникла до відкриття провадження в суді.

Слід також зазначити, що спосіб захисту має враховувати зміст права, про захист якого просить позивач (Постанова ВСУ від 30.09.2008 р. // СДРСР. № 2680280). Це право може, зокрема, полягати у можливості:

- безперешкодно провадити певну діяльність;

- отримати певне матеріальне чи нематеріальне благо від субєкта владних повноважень.

Відповідно, в даному випадку способом захисту права позивача ОСОБА_1, яке застосовує суд в даному випадку, полягає у наданні позивачу ОСОБА_1 матеріального блага у виді виплати грошової допомоги, яку зобов»язаний виплатити відповідач, - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

Наведені права корелюють із відповідними обовязками субєктів владних повноважень.

Якщо такі обовязки не виконуються добровільно, то суд повинен забезпечити їх реалізацію у примусовому порядку. Тобто, при задоволенні позовних вимог за загальним правилом зміст судового рішення (зміст способу захисту) випливає зі змісту обовязку, який відповідною стороною спірних правовідносин добровільно не був виконаний.

Спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, що допущене субєктом владних повноважень відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України, положенням Закону України «Про міліцію», положенням Закону України від 13 лютого 2015 року № 208 VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції, положеннями Закону України «Про Національну поліцію», «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, «Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707, Наказом МВС України від 11.01.2016 року № 4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського», ст.ст.. 2, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання незаконним рішення та зобов»язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 850.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, 01601, м. Київ, вул.. Володимирська, 15, нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянину України, паспорт громадянина України серії СК 012427, виданий 12 травня 1995 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: на 25 лютого 2016 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя О.В. Закаблук