Ухвала суду № 63720593, 22.12.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10104/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Провадження № 22-ц/773/1766/16 Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Грушицького А.І.,

з участю:

секретаря - Концевич Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

В липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі банк) звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивуючи вимоги тим, що 14.05.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 0205/0508/55-010 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 18000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення до 14.05.2018 року включно зі сплатою 11,9% річних. 25.05.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та АТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними договорами та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобовязаннях.

На забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4. було укладено договір іпотеки від 14.05.2008 року, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру № 27, яка розташована у будинку № 38А по проспекту Соборності в м.Луцьку Волинської області.

Посилаючись на те, що боржник порушив виконання зобовязань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість на суму 285032,37 грн., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на зазначену квартиру.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року в позові відмовлено за необгрунтованістю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити.

Представник відповідача та апеляційну скаргу заперечив та просив її відхилити, а рішення суду залишити в силі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення залишенню без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, обґрунтовано виходив з того, що іпотекодержатель своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення зазначеного договору в позасудовому порядку не реалізував, а звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки правильно визнаний судом як не вірний спосіб захисту порушених прав.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що 14.05.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 0205/0508/55-010 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 18000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення до 14.05.2018 року включно зі сплатою 11,9% річних (а.с.6-14).

На забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором кредиту між банком та відповідачем ОСОБА_4А було укладено договір іпотеки від 14.05.2008 року, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.19-21) та підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та технічним паспортом на спірну квартиру (а.с.158,159-167).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Зазначений висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 року (у справі № 1851цс15), 28.09.2016 року (у справі № 6-1243цс16) і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обовязковим для усіх судів.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 листопада 2016 року (у справі № 6-2457цс16), аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Із позовної заяви вбачається, що позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно.

Згідно з пунктом 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання позичальником основного зобовязання повністю або частково, у т.ч. якщо позичальник не поверне іпотекодержателя суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобовязання, а також у випадках, передбачених основним зобовязанням та цим договором, у тому числі у випадках одноразового прострочення основного зобовязання (як основного боргу, так і процентів за ним). При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу про усунення порушення основного зобовязання та забезпечень, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у другому абзаці цього пункту договору тридцятиденний строк починає відліковуватися з дати, що зазначена на квитанції, яка надсилається іпотекодержателю відділенням звязку при відправленні іпотекодавцю та позичальнику листа з вимогою про усунення порушення основного зобовязання з повідомленням про вручення, або дата зазначена в листі, що отриманий іпотекодавцем та позичальником особисто у іпотекодержателя.

Пунктом 12 договору встановлено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (п. 12.1.); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання напису іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості позичальника за основним зобоязанням, а саме: заяву про невиконання позичальником умов основного зобовязання даного договору, розрахунок заборгованості, свій примірник цього договору. Виконавчий напис вчиняється в одному примірнику даного договору, який після нотаріального посвідчення буде видано іпотекодержателю. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем та/або позичальником виключно в судовому порядку (п. 12.2.); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержавтеля,яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.п. 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту договору

Як визначено п.п.12.3.1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 37 даного Закону у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3 договору, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (а.с.20 зворот).

Як встановлено судом і підтверджено сторонами, банком не було у встановлений договором строк направлено письмові попередження іпотекодавцю про усунення порушень.

Покликання представника позивача на те, що позивач вправі задовольнити таку вимогу і за рішенням суду, не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать умовам договору, оскільки реалізація предмета іпотеки за рішенням суду визначена статтею 39 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює лише два способи реалізації предмета іпотеки за рішенням суду шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Судом встановлено, що умови іпотечного договору, укладеного між сторонами, були погоджені у встановленому законом порядку, тобто договір є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст.3 ЦК України.

Згідно зі ст.14 ЦК України цивільні обовязки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Оскільки сторони договору дійшли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно у позасудовому порядку, детально визначили відповідну процедуру таких дій, то лише у встановленому договором порядку і може бути застосовано такий шлях звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно, у звязку з чим позов не підлягає до задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин доводи, викладені в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів, не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції, який ухвалив законне рішення, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді