Ухвала суду № 63719957, 21.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року м. Київ К/800/38352/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року

у справі №804/7004/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ»

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2013 року №0000751503, №0000801503, №0000761503. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 328,41 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу на підставі пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.8 та 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, провели документальну позапланову перевірку позивача з питань правомірності формування залишку від'ємного значення з ПДВ, яке включалось до декларації з ПДВ за період 2012-2013 років та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку по податковій декларації з ПДВ за січень 2013 року, про що склали акт від 18 квітня 2013 року №1233/153.37837198, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 193.1 статті 193, пункту 194.1 статті 194, пункту 195.1 статті 195, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, пункту 4.6.3 розділу V Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 25 листопада 2011 року №1492.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2013 року №0000751503, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 346 773,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 086 693,25 грн.; №0000801503, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 799 747,00 грн., з яких основний платіж - 9 866 498,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 4 933 249,00 грн.; №0000761503, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 189 984,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Податковий орган вважає, що трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів позивача недостатньо для виконання виробництва продукції у перевіряємому періоді, а первинні документи (вантажно-митні декларації, тощо) в порушення вимог пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України не вірно складені.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по господарським операціям з придбання товарів у зазначеного контрагента.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні-жовтні 2012 року, грудні 2012 та січні 2013 роках, позивач здійснював реалізацію продукції на експорт. Вказані експорті операції було відображено позивачем у деклараціях з ПДВ (рядок 2.1) за перевіряємий період у розмірі 22 306 890 грн., тому числі: в липні 2012 року - на суму 3 684 266, 00 грн.; в серпні 2012 року - на суму 2 488 917,00 грн.; в вересні 2012 року - на суму 3 967 518,00 грн.; в жовтні 2012 року - на суму 1 510 478,00 грн.; в грудні 2012 року - на суму 9 288 160,00 грн.; в січні 2013 року - на суму 1 367 55,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оподатковував операції з експорту товарів за нульовою ставкою на підставі митних декларацій.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, вивезення товарів у митному режимі експорту є окремим об'єктом оподаткування, встановленим поряд з постачанням товарів і послуг з місцем постачання на митній території України.

Згідно приписів підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Згідно з пунктом 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Відповідно до частини 6 статті 264 Митного кодексу України, митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом поставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Відповідно до абзацу 6 пункту 8 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 1997 року №574 встановлено, що оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на поміщення товарів та/або транспортних засобів у заявлений митний режим і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

З матеріалів справи вбачається, що з метою підтвердження факту перетину товарів митного кордону України, позивач разом з податковими деклараціями з ПДВ подавав до контролюючого органу оригінали основних аркушів (примірник декларанта) митних декларацій, які оформлені митним органом під час здійснення митного оформлення експорту товарів, з відміткою Дніпропетровської митниці, про те, що задекларовані товари вивезені за межі митної території України в повному обсязі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, митні декларації (за період липень 2012 року - жовтень 2012 року, грудень 2012 року, січень 2013 року) оформлені позивачем відповідно до вимог митного законодавства України, про що свідчать відповідні відмітки Дніпропетровської митниці на митних деклараціях.

Таким чином, враховуючи вимоги підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та належне оформлення митних декларацій, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно оподатковувались операції з реалізації товарів на експорт за нульовою ставкою податку.

Крім того, висновки податкового органу про те, що позивач, у вантажно-митних деклараціях, зазначивши себе як виробника експортованої продукції (труб), вказав недостовірні відомості, оскільки відповідно до сертифікатів виробника на трубну продукцію, виробником зазначено - ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ», спростовуються наступним.

З матеріалі справи вбачається, що відповідно до укладених договорів позивач закуповував трубну продукцію у ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ», а під час реалізації зазначав себе виробником.

Статтею 1 Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 року №2406-III встановлено, що виробник - юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самою цією особою чи від її імені.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII встановлено, що виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар.

Статтею 1 Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 02 грудня 2010 року №2736-V встановлено, що виробник - це фізична чи юридична особа - резидент України, яка є виготовлювачем продукції, або будь-яка інша особа-резидент України, яка заявляє про себе як про виготовлювача, розміщуючи на продукції відповідно до законодавства своє найменування, торговельну марку чи інше позначення, або особа - резидент України, яка відновлює продукцію.

Таким чином, під поняттям «виробник товарів» слід розуміти особу, яка заявляє про себе як про виробника товару, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує таку особу, незалежно від того, чи виготовляє ця особа товар безпосередньо, чи такий товар виготовляється на її замовлення

Таким чином, висновки податкового органу про те, що позивачем зазначено невірну інформацію стосовно виробника продукції є неправомірними та спростовуються вищезазначеними правовими нормами.

Також, безпідставними є твердження податкового органу про відсутність у позивача можливості придбати протягом 2012-2013 років трубну продукцію у ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ», оскільки останнього визнано банкрутом на підставі постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 08 червня 2012 року, а виготовленню трубної продукції передує проходження певного циклу, що потребує значного часу, а також тим, що згідно вказаної постанови ліквідаційну процедуру було встановлено до 08 червня 2012 року. Разом з тим, згідно ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2012 року у справі Б38/180-10 ліквідаційну процедуру у справі було подовжено до 08 березня 2013 року, тому ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ» мало можливість здійснювати закінчення проходження циклу виготовлення трубної продукції та реалізовувати її позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав господарські відносини з ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ» на підставі договору від 11 січня 2012 року №12-16М відповідно до якого продавець зобов'язався поставляти та передавати у власність на умовах «EXW - склад продавця», а покупець - приймати та оплачувати товар в порядку та на умовах цього договору, додаткової угоди від 04 червня 2012 року №1 та специфікації №185, про фактичне виконання якого свідчать наявні у матеріалах справи копії первинних бухгалтерських документів.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків

Крім того, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на формування податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Крім того, податковий орган в акті посилався на відсутність у позивача необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, що на його думку, ставить під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що чисельність працюючих у податкових періодах, які охоплені перевіркою становила від 24 осіб до 713 осіб, позивачем використовувались в своїй діяльності значний перелік орендованих основних засобів (будівлі та споруди, рухоме майно-транспортні засоби, рухоме майно - об'єкти основного технологічного та допоміжного обладнання, залізничні колії та технологічне обладнання, офісне та господарче обладнання, транспорті засоби тощо), що свідчить про те, що позивач мав можливість та трудові ресурси для закупівлі та реалізації трубної продукції у ЗАТ НЗСТ «ЮТІСТ».

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанції факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, позивачу безпідставно донараховано грошові зобов'язання та зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у справі №804/7004/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.