Ухвала суду № 63719414, 21.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року м. Київ К/800/36901/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року

у справі №804/3984/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий вектор»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий вектор» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав незаконним та скасував податкове повідомлення-рішення від 29 лютого 2013 року №0000032203. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, про що склали акт від 30 січня 2013 року №338/223/34985759, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 423 168,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2013 року №0000032203, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 423 168,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Офпродив» за нікчемними правочинами.

При проведенні перевірки контролюючим органом було використано акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача за результатами дослідження якого відповідач дійшов висновку про те, що діяльність вказаного контрагента була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних у ході перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту.

Крім того, в акті перевірки податковий орган посилається на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, у зв'язку з чим, зроблено висновок про відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, який діяв від імені за рахунок та в інтересах ПВІФ «Д-Капітал Плюс» (Пайовик) та ТОВ «Офпродив» (Забудовник), укладено договори про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомості від 23 грудня 2010 року №№ ОФ-01, ОФ-02, ОФ-03, ОФ-04, за умовами яких Пайовик приймає участь в інвестуванні об'єкта будівництва шляхом придбання пакету цільових облігацій, а Забудовник приймає на себе обов'язки щодо організації його будівництва та введення його в експлуатацію. Забудовник зобов'язується передати, а Пайовик прийняти об'єкт нерухомості за базовим рівнем обробки після введення об'єкту будівництва в експлуатацію за актом приймання-передачі.

Пайовик набуває майнових прав на об'єкт нерухомості на підставі придбання паю (пакету цільових облігацій) за договором купівлі-продажу цінних паперів від 23 грудня 2010 року Б-923, укладеного між Пайовиком та ТОВ КУА «Фінансовий капітал», що діяв від власного імені за рахунок та в інтересах ПВІФ «Технології Інвест» НВЗТ.

За змістом актів пред'явлення облігацій до погашення, позивачем, що діяв від імені за рахунок та в інтересах ПВІФ «Д-Капітал Плюс», облігації були пред'явлені ТОВ «Офпродив» (Емітенту).

Відповідно до актів приймання-передачі по договору про пайову участь у будівництві об'єкту нерухомості ТОВ «Офпродив» (Емітент) передало та позивач, що діяв від імені за рахунок та в інтересах ПВІФ «Д-Капітал Плюс» (Власник облігацій) прийняв об'єкти нерухомості згідно договорів від 23 грудня 2010 року №№ ОФ-01, ОФ-02, ОФ-03, ОФ-04.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, видаткових накладних, актів пред'явлення облігацій до погашення, актів приймання-передачі по договору про пайову участь, оборотно-сальдових відомостей.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з зазначеним контрагентом, з огляду на наступне.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з вказаним контрагентом.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, про неправомірність формування податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Крім того, висновок податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі №804/3984/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.