Ухвала суду № 63719410, 21.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року м. Київ К/800/58932/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Господарського суду Запорізької області від 21 червня 2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року

у справі №3/524/08-АП-3/525/08-АП-5/1/10-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький сталеливарний завод»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький сталеливарний завод» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Господарський суд Запорізької області постановою від 21 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Скасував податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2008 року №0000022305/2 та №0000012305/2. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 06,80 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за жовтень - грудень 2007 року, про що склали акт від 19 лютого 2008 року №18/23-33920601, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту у розмірі 1 594 998,00 грн.; пункту 1.8 статті 8, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 142 060,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість у розмірі 82 223,00 грн.

За наслідками перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 22 лютого 2008 року №0000022305/0, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 109 595,90 грн., з яких основний платіж - 82 223,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 27 369,90 грн. та №0000012305/0, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 142 060, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2008 року № 0000012305/2 та № 0000022305/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП «Сталь Трейд ХХІ» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ПП «Сталь Трейд ХХІ» на підставі договорів поставки від 01 жовтня 2007 року №42/07, від 30 жовтня 2007 року №44/07, від 29 листопада 2006 року №80/06, яке зобов'язалось поставити на адресу позивача товар (феронікель в пацях і в інших первинних формах), про фактичне виконання вказаних договірних відносин свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні та приймально-здавальні акти.

Транспортування придбаного товару здійснювалось на склад позивача зі складу ТОВ «Метпром-Компані» - вантажовідправника відповідно до укладених договорів перевезення феронікелю, згідно яких вантажоодержувачем продукції є ПП «Сталь Трейд ХХІ», пункт розвантаження склад позивача, що підтверджено товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Оплата за придбаний товар здійснена у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать виписки з банку та картки обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та підтверджено відповідними податковими накладними.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Укладені між позивачем та вказаним контрагентом договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Крім того, доводи податкового органу щодо відсутності між позивачем та контрагентом реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються на підставі матеріалів кримінальної справи №4-90/08, порушеної відносно керівника та засновника ПП «Сталь Трейд ХХІ» за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість.

У даному випадку, судами попередніх інстанцій встановлено реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом, виходячи з того, що в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичне виконання господарських відносин між позивачем та ПП «Сталь Трейд ХХІ» також були предметом дослідження у справах №23/158/08-АП, №12/522/08-АП, №11/743/08-АП, за результатами розгляду яких встановлено фактичне виконання господарських відносин позивача з ПП «Сталь Трейд ХХІ» на підставі договору поставки від 30 жовтня 2007 року №44/07, договору поставки від 01 жовтня 2007 року №42/07 та договору поставки від 29 листопада 2006 року №80/06.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названим контрагентом відповідачем не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом ненадано. Акт перевірки на підставі якого були прийнятті спірні податкові повідомлення-рішення, ґрунтується виключно на матеріалах кримінальної справи відносно посадової особи контрагента, як єдиному та основному доказі порушення вимог податкового законодавства з боку позивача по взаємовідносинам з контрагентом.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом здійснення господарської діяльності з вказаним контрагентом за спірний період, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 21 червня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року у справі №3/524/08-АП-3/525/08-АП-5/1/10-АП залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.