Постанова № 63718885, 21.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 821/1107/16

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Циганій С.І. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Домусчі С.Д.,

ОСОБА_1,

за участю: секретар судового засідання Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення № 1/4-3927 від 04.03.2016 року, зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення від 26.07.2016 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби в Херсонській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області № 1/4-3927 від 04.03.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; скасувати рішення Суворовського районного відділу у м. Херсоні Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 26.07.2016 року про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям по справі нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи на порушенні судом першої інстанції, зокрема, норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.03.2016 року Управлінням Державної міграційної служби України в Херсонській області було прийнято рішення № 1/4-3927 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданий 27.01.2014 року громадянину ОСОБА_5 Арабської Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Також, з матеріалів справи вбачається, що у звязку зі скасуванням позивачу дозволу на імміграцію, 26.07.2016 року Суворовським районним відділом у м. Херсоні Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області було прийнято рішення про примусове повернення позивача з України.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію, виданого позивачу, та рішення про примусове повернення позивача з України, пославшись на те, що будь-які докази наявності підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», для скасування позивачу дозволу на імміграцію, відсутні.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній задовольняючи заявлені позивачем вимоги, з огляду на викладене.

Згідно ст. 1 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

За правилами ч. 1 ст. 4 вказаного Закону дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Водночас, згідно п. 1 ч. 3 цієї ж статті дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 9 наведеного Закону для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

За правилами ч. 4 ст. 11 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Відповідно до ст. 12 наведеного Закону дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо, зокрема, з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання (ст. 13 Закону України «Про імміграцію»).

З наведеного вбачається, що дозвіл на імміграцію може бути отримано поза квотою на імміграцію іноземцем чи особа без громадянства, що, зокрема, на законних підставах перебуває на території України, та у разі, якщо один із батьків такого іноземця чи особи без громадянства є громадянином України.

В свою чергу, у разі зясування обставин щодо надання наведеним особам дозволу на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, такий дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню, а видана такій особі посвідка на постійне проживання підлягає вилученню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було отримано дозвіл на імміграцію 27.01.2014 року за поданої ним заявою від 28.11.2013 року, як іноземцем (громадянин ОСОБА_4), що законно перебуває на території України та батько, якого є громадянином України (а.с.107-108).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2015 року та 29.01.2016 року Управлінням Державної міграційної служби України в Херсонській області були отримані листи Управління Служби безпеки України в Херсонській області (а.с.40, 111), в яких зазначено про те, що в ході проведення контррозвідувальних заходів Управлінням Служби безпеки України в Херсонській області були отримані відомості щодо порушень законодавства України з боку громадянина ОСОБА_5 Арабської Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Так, у наведених листах вказано, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 в період з 2005 по 2014 роки проживав в Україні на підставі сфальсифікованої невстановленими особами посвідки на постійне проживання, оформленої нібито, ВГІРФО УМВСУ в Херсонській області, при цьому, використовуючи вказаний підроблений документ для незаконного перетину державного кордону та здійснення фінансово - господарської діяльності в якості приватного підприємця.

У листах Управління Служби безпеки України в Херсонській області зазначено, що перебуваючи нелегітимно в Україні, ОСОБА_2 ОСОБА_3 у 2014 році оформив в Управлінні Державної міграційної служби України в Херсонській області дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання, надавши свідомо неправдиві відомості відносно вїзду в Україну, що підтверджується відсутністю віз у національному паспорті іноземця.

Саме зазначені обставини щодо надання позивачем неправдивих відомостей щодо вїзду в Україну і стали підставою для скасування оскаржуваним рішенням позивачу наданого йому дозволу на імміграцію.

В ході апеляційного розгляду за інформацією наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України за останні пять років колегією суддів було встановлено, що дійсно позивачем, в тому числі, і 01.10.2013 року та 28.01.2014 року коли ним була подана заява про надання дозволу на імміграцію та отримано такий дозвіл, здійснювався перетин державного кордону України та для вїзду і подальшого законного перебування на території України предявлялась тимчасова посвідка на проживання серії ХС № 00988, що видана ВГІРФО УМВСУ в Херсонській області 15.09.2005 року.

Також, як вбачається з матеріалів справи, ще 06.11.2007 року позивач був зареєстрований в Україні в якості фізичної особи підприємця за заявою ОСОБА_6, поданою від імені позивача на підставі довіреності від 06.11.2007 року, в якій вказано, що дані ОСОБА_3 ОСОБА_2: тимчасова посвідка на проживання серії ХС № 00988, що видана ВГІРФО УМВСУ в Херсонській області 15.09.2005 року, безстрокова (а.с.81,118).

Разом з цим, як встановлено відповідачем за даними обліку Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, посвідка на проживання серії ХС № 00988 не оформлялась та не видавалась.

Відповідно до п.п. 2, 4, 6, 7 Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (в редакції станом на 2005 рік) оформлення і видача посвідок проводиться територіальними підрозділами Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання іммігрантів.

Для оформлення посвідки подаються такі документи: заява встановленого Державним департаментом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (далі - Департамент) зразка; копія паспортного документа з імміграційною візою; копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Посвідка оформляється протягом тижня після подання заяви іммігрантом.

Усі записи виконуються українською мовою, а прізвище та ім'я - також англійською мовою відповідно до вимог, викладених у рекомендаціях Міжнародної організації цивільної авіації (IKAO, Doc 9303/3), згідно з правилами, що визначаються Департаментом.

Посвідка на постійне проживання видається під розписку заявникам, законним представникам іммігрантів або за їх дорученням, засвідченим нотаріально, іншим особам.

У паспортному документі іммігранта на останній вільній сторінці проставляється відмітка встановленого зразка про наявність дозволу на постійне проживання в Україні.

З дослідженого судом апеляційної інстанції паспортного документа позивача судом апеляційної інстанції встановлено, що в ньому відсутні відомості щодо надання йому дозволу на імміграцію в 2005 році та видачі посвідки на проживання серії ХС № 00988 від 15.09.2005 року, а також щодо отримання віз, в тому числі, 01.10.2013 року та 28.01.2014 року (коли ним була подана заява про надання дозволу на імміграцію та отримано такий дозвіл).

Зазначені обставини жодним чином не спростовуються позивачем, а навпаки ним підтверджуються. Так, за наданими 01.09.2015 року позивачем начальнику 1 сектору 10 відділу 5 управління ГУ ВКР ДКР СБУ підполковнику ОСОБА_7 поясненнями (а.с.110), позивачем зазначено про те, що він проживає на території України понад 10 років, у 2005 році позивачем була оформлена посвідка на проживання в Україні серії ХС № 00988, скориставшись знайомством в УМВСУ в Херсонській області, яку він надавав під час проходження прикордонного контролю на пунктах пропуску через державний кордон України, оскільки це виключає необхідність отримувати візи. Також, позивач пояснив, що йому стало відомо, що вказана посвідка підроблена у 2013 році та він відразу подав документи у встановленому порядку для оформлення дозволу на імміграцію, оскільки його батько у 2013 році набув громадянства України. Крім того, позивач пояснив, що після отримання посвідки у встановленому порядку, підроблену посвідку він знищив.

На підставі встановлених обставин у їх сукупності щодо: прибуття позивача на територію України в 2005 році; перетину позивачем державного кордону та подальше проживання в Україні з цього періоду, в тому числі, і 01.10.2013 року та 28.01.2014 року, коли ним була подана заява про надання дозволу на імміграцію та отримано такий дозвіл, на підставі тимчасової посвідки на проживання серії ХС № 00988 від 15.09.2005 року, що не видавалась уповноваженими органами, без отримання відповідних віз, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем цілком правомірно було прийнято рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, оскільки ним були надані свідомо неправдиві відомості щодо вїзду в Україну.

Зазначені обставини помилково не були встановлені та враховані судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення відповідача про скасування позивачу дозволу на імміграцію в України та проходить до висновку, що вимоги позивача в частині щодо скасування цього рішення задоволенню не підлягають.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивача про скасування рішення про примусове повернення позивача з України з огляду на викладене.

Так, ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

З наведеного чітко вбачається, що особі, відносно якої скасовано дозвіл на імміграцію, надається місячний строк для виїзду з України з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію.

В свою чергу, за правилами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про примусове повернення позивача з України з підстав скасування дозволу на імміграцію, відповідач не встановив чи отримав позивач станом на цю дату рішення про скасування йому дозволу на імміграцію, чи закінчився у позивача місячний строк для виїзду з України, що відповідно може свідчити про порушення ним законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Під час судового розгляду даної справи відповідачем не було надано доказів, що станом на дату прийняття рішення про примусове повернення позивача останнім було отримано рішення про скасуванню йому дозволу на імміграцію.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається та підтверджується відповідачем, що саме під час прийняття рішення про примусове повернення позивача з України йому було повідомлено про прийняття відносно нього рішення про скасування дозволу на імміграцію та станом на дату прийняття рішення про примусове повернення позивача з України у останнього не закінчився строк, визначений ст. 13 Закону України «Про імміграцію», який надається особі для виїзду з України після скасування їй дозволу на імміграцію.

Також, колегія суддів враховує, що згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином ОСОБА_4 та уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2.

У грудні 2012 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають ОСОБА_5 Арабську Республіку, в яких зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у ОСОБА_4 збройним конфліктом не міжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася у ОСОБА_4, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.

Крім того, 22.10.2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають ОСОБА_5 Арабську Республіку» зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в ОСОБА_4 продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян ОСОБА_4, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.

Також, за змістом пп. 2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають ОСОБА_5 Арабську Республіку від 27.10.2014 року (ІІІ редакція) на даний момент майже всі райони країни (ОСОБА_4) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції ОСОБА_8, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама.

У п. 31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначає, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в ОСОБА_4, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Відповідно до п. 34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з ОСОБА_4 держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами ОСОБА_4, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно інтернет - джерел - 19 вересня 2015 року, ісламісти розстріляли 56 сирійських військовиків - під час масової страти на авіабазі (Абу-аз-Зухур, провінція Ідліб) та 21 вересня 2015 року урядові сили здійснили атаку на місто Алеппо, загинуло не менше 32 мирних жителів (https://uk.wikipedia.org/wiki/Громадянська_війна_в_Сирії#cite_note-122).

У 2015 році в ОСОБА_4 загинули понад 55 тисяч осіб, про що повідомлялось в ОСОБА_5 центрі з моніторингу за дотриманням прав людини. Майже 21 тисяча загиблих - цивільні особи, серед них 2574 дітей. У кількості загиблих також враховано понад 16 тисяч ісламістів включно з бойовиками «Фронту аль-Нусра» та «Ісламської держави».

Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація.

Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Аль-Хусін проти Боснії та Герцоговини (3727/08 рішення від 07.02.2012 року) суд визнає, що повернення особи в ОСОБА_4, враховуючи ситуацію з правами людини і те, що ситуація в країні погіршується з початку політичного протесту і громадських заворушень в березні 2011 року, призведе до порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Отже, ситуації в ОСОБА_4 за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

За викладених обставин у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у відповідача не було підстав для прийняття рішення про примусове повернення позивача, вказане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до її неправильного вирішення по суті, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення заявлених вимог.

Також, в порядку ст. 94 КАС України підлягають перерозподілу судові витрати, понесені сторонами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення № 1/4-3927 від 04.03.2016 року, зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення від 26.07.2016 року задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Суворовського районного відділу у м. Херсоні Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області від 26.07.2016 року про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_4, ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області на користь ОСОБА_2 ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір у розмірі 275 (двісті сімдесят пять) гривень 50 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець