Постанова № 63717151, 28.11.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2016 року Справа № 813/2799/16

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддяГрень Н.М.,

секретар судового засідання Гавірко О.О.,

позивачОСОБА_1,

представника відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобовязання виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, з вимогами:

- визнати незаконним та скасувати наказ ОСОБА_2 МВС України на Львівській залізниці №4 о/с від 09.06.2016 року «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1, капітана міліції (М-147452), слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці;

- поновити ОСОБА_1 капітана міліції (М-147452), слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці, на посаді;

- зобовязати ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці виплатити ОСОБА_1 капітану міліції (М-147452), слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці, грошове утримання за час вимушеного прогулу;

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач УМВС України на Львівській залізниці протиправно звільнив позивача з займаної посади, у звязку зі скороченням штатів, відповідач не виконав вимог ст.49-2 Кодексу законів про працю України в частині повідомлення ОСОБА_1 не менш як за 2 місяці про майбутнє звільнення з посади. Крім того, зазначає, що за положеннями ст. 184 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення з ініціативи власника жінок, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обовязковим працевлаштуванням. Відповідачем-1 не дотримано вказаних положень законодавства України в частині обовязкового працевлаштування позивача.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Через канцелярію суду 31.08.2016 року за вх. №21893 надійшли письмові заперечення проти позову в яких зазначено, що відповідно до наказу МВС України №660 від 08.06.2015р. Про ліквідацію ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці УМВС України на Львівській залізниці ліквідовано. Всі посади відповідно до наказу №741 від 22.06.2015 року в ЛВ на ст.Львів УМВС України, де працювала позивач, скорочено. З метою реалізації вказаного наказу ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці видано наказ №43/ос від 13.07.2015 року «Про організаційно-штатні зміни в УМВС України у Львівській області на Львівській залізниці. Зазначає, що на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 року винесено наказ №1 від 09.06.2016 року про поновлення ОСОБА_1 на службі в УМВС України на Львівській залізниці. Стверджує, що позивач не долучила доказів того, що вона виявила бажання на прийняття її на службу до поліції , не скористалась правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, а отже не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в національній поліції. У звязку із цим, відповідачем видано наказ №4 від 09.06.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року за п. 64 «г» через скорочення штатів. Крім того, зазначив, що за приписами пункту 11 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Відтак, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

Позивач ОСОБА_3 (відповідно до свідоцтва про шлюб серії 1-СГ №237930 змінила прізвище з Пажун на Вовк) 21.11.2013р. призначена на посаду слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст.Львів УМВС України, що підтверджується копією наказу від 21.11.2013р. №102 о/с.

Відповідно до довідки про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС України від 12.05.2015р. ОСОБА_1 звільнена від служби на період з 12.05.2015р. по 15.09.2015р., у звязку з вагітністю і пологами.

Згідно з повідомленням УМВС України на Львівській залізниці від 06.07.2015р. №3/5032 позивача повідомлено, що посада, на якій вона перебуває, наказом МВС України від 22.06.2015р. №741 та наказом УМВС України на Львівській залізниці від 03.07.2015р. №43 о/с По особовому складу скорочена.

Відповідно до наказу від 03.09.2015р. №70 о/с По особовому складу капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік за ст.64 п. г (за скороченням штатів) з 03.09.2015р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 року визнано протиправним та скасовано наказ управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці №70 о/с від 03.09.2015р. По особовому складу в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за ст. 64 "г" (через скорочення штатів) ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст.Львів УМВС України, Поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст.Львів управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці з 04 вересня 2015 року.

07.12.2015 року позивач звернулась до Франківського відділу ДВС ЛМУЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 року по справі №813/5526/15, за результатами розгляду якої, державним виконавцем відкрито виконавче провадження №ВП49600933.

Головним державним виконавцем 12.01.2016 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження та встановлено, що при виході за місцем знаходження боржника ОСОБА_2 УМВС України на Львівській залізниці встановлено, що ОСОБА_2 УМВС України на Львівській залізниці немає, даний відділ ліквідовано згідно наказу №660 від 08.06.2015 року.Згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.12.2015 року за №1549, головою ліквідаційної комісії ОСОБА_2 МВС України на Львівській Залізниці призначено заступника начальника Гловного управління Національної поліції у Львівській області полковника поліції ОСОБА_4, який знаходиться за адресою м. Львів, вул. Григоренка, 3.

На підставі вказаної постанови, 22.01.2016 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 МВС України на Львівській залізниці полковника поліції ОСОБА_4 в якій просила виконати рішення Львівського окружного адміністративного суду, зокрема скасувати наказ про звільнення та поновити її на посаді.

ОСОБА_2 МВС України на Львівській залізниці від 19.02.2016 року №4/60 повідомлено позивача про те, що поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ ЛВ на ст. Львів УМВС України на Львівській залізниці згідно постанови Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 року, оскільки вказана посада скорочена.

Позивач повторно звернулась до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

24.02.2016 року головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50220022 та зобовязано відповідача самостійно виконати рішення суду (виконавчий лист №813/5526/16 від 18.11.2015 року).

30.06.2016 року головним державним виконавцем ВПВРУДВС ГТУЮ у Львівській області прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки 22.06.2016 року у відділ поступив лист ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці, до якого долучено копію наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 04.09.2015 року, у звязку із чим виконано виконавчий документ.

Наказом ОСОБА_2 МВС України на Львівській залізниці №1о/с від 09.06.2016 року «По особовому складу» на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 18.0.2015 року та на підставі листа МВС України від 20.04.2016 року №12/6-1773 скасовано наказ управління МВС на Львівській залізниці від 03.09.2015 №70 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ за ст. 64 «г» (через скорочення штатів) положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України з постановкою на військовий облік капітана міліції ОСОБА_1 (М-147452), слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів УМВС, з 04 вересня 2015 року, залишивши її на раніше займаній посаді.

Того ж дня, Наказом ОСОБА_2 МВС України на Львівській залізниці №4 о/с «По особовому складу» звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за ст. 6 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (М-147452) слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів УМВС, з 06 листопада 2015 року.

Не погодившись з таким наказом позивач звернулась до суду.

Вирішуючи спір по суті суд керувався наступним.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.18 Закону України Про міліцію порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі Положення).

Так, пунктом 64 г вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання звільнення працівників органів внутрішніх справ, які перебувають у відпустці, у звязку з вагітністю та пологами, при ліквідації установи, тому при вирішенні цього спору підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, закріпленні в КЗпП України.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду трудових спорів (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Відповідно до наказу МВС України №660 від 08.06.2015р. Про ліквідацію ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці УМВС України на Львівській залізниці ліквідовано.

Згідно з наказом УМВС України №43 о/с Про організаційно-штатні зміни в УМВС України на Львівській залізниці, прийнятим на виконання наказу МВС України №741 від 22.06.2015р. Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції всі посади в ЛВ на ст.Львів УМВС України, де працювала позивач, скорочено.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців УМВС України на Львівській залізниці з 13.07.2015р. перебуває в стані припинення за рішенням засновника.

Таким чином, суд встановив, що посада слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст.Львів УМВС України, на якій працювала позивач, скорочена, у звязку з ліквідацією УМВС України на Львівській залізниці.

Суд бере до уваги ту обставину, що УМВС України на Львівській залізниці з 13.07.15р. хоча й перебуває у стані припинення, проте станом на час розгляду справи запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи УМВС України на Львівській залізниці не внесено. Крім цього, суд враховує те, що саме на УМВС України на Львівській залізниці покладено обовязок працевлаштувати позивача.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Судом встановлено, що позивача не повідомлено про наступне вивільнення та необхідність прибути у відділ кадрового забезпечення для вирішення питання по суті.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач не виконав вимог, передбачених ст.49-2КЗпП України, щодо персонального повідомлення позивача про наступне вивільнення працівників не пізніше, ніж за два місяці.

Відповідно до свідоцтва про народження серії 1-СГ №459700 позивач є матірю малолітньої дитини ОСОБА_5 (13.07.2015р.н.).

Таким чином, в день прийняття оскарженого наказу №4 о/с від 09.06.2016р. По особовому складу позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Відповідно ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави стверджувати, що працевлаштування вказаних категорій працівників є обовязком власника або уповноваженого ним органу. Вказана позиція кореспондує положенню, передбаченому пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів (звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років провадиться з обов'язковим працевлаштуванням).

Статтею 141 КЗпП України встановлено, що обовязок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органі.

Звільнення позивача без працевлаштування є порушенням встановленого порядку звільнення, що спричиняє відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю (статті 265 КЗпП України). Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2010 року, справа №К-20339/10.

02.03.2016р. УМВС України на Львівській залізниці звернулося до МВС України з листом №11/73 в якому просило розглянути питання про внесення змін до Наказу МВС України №741 від 22.06.2015 року в частині не скорочення посади позивача.

Листом №22/4-762 від 23.03.2016 року МВС України надало розяснення ДЮЗ МВС України №12/6-1673 та повідомило, що після набрання чинності Закону України «Про національну поліцію» від 07.11.2015 року органи внутрішніх справ в структурі МВС були ліквідовані.

Однак суд звертає увагу відповідача, що наведені обставини не звільняють УМВС України на Львівській залізниці від виконання обовязку забезпечити працевлаштування позивача, передбаченого ч.3 ст.184 КЗпП України.

Суд також звертає увагу і на те, що УМВС України на Львівській залізниці не встановлено неможливості подальшого використання позивача на службі у відповідності до п.64 г Положення про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав в УМВС України на Львівській залізниці для прийняття наказу №4 о/с від 09.06.2016 року По особовому складу про звільнення ОСОБА_1 з посади, без дотримання встановленого порядку працевлаштування такої категорії працівників. А тому, оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач УМВС України на Львівській залізниці з 13.07.2015р. перебуває у стані припинення.

Суд бере до уваги, що УМВС України на Львівській залізниці з 13.07.2015р., хоча й перебуває у стані припинення, однак станом на час розгляду справи запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи УМВС України на Львівській залізниці не внесено. Крім того, суд враховує те, що саме на УМВС України на Львівській залізниці покладено обовязок працевлаштувати позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці, з 07 листопада 2015 року

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки вимушеним прогулом відповідно до трудового законодавства вважається час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Як зазначалось вище, відповідно до свідоцтва про народження серії 1-СГ №459700 позивач є матірю малолітньої дитини ОСОБА_5 (13.07.2015р.н.). Згідно з довідкою про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовця внутрішніх військ МВС від 12.05.2015 року, позивач в період з 12.05.2015 року перебувала у відпустці з вагітністю і пологами до 14 вересня 2015 року. Таким чином станом на день розгляду справи позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною, однак право на написання заяви на відпустку по догляду за дитиною реалізовано не було, оскільки відповідачем прийнято оскаржуваний наказ про звільнення.

Відповідно до трудового законодавства відпустка по догляду за дитиною надається без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку.

Оскільки позивач по теперішній час позивач перебуває у декретній відпустці, не здійснює своїх функціональних обов'язків, що не залежить від волі роботодавця, відтак не має змоги отримувати заробітну плату. А відтак, відсутні підстави для ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Таким чином, із врахуванням встановлених обставин у справі та доказів якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню лише в частині позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

У відповідності до норм ст. 94 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17-20, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_2 МВС України на Львівській залізниці №4 о/с від 09.06.2016 року «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1, капітана міліції (М-147452), слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці;

3.Поновити ОСОБА_1 капітана міліції (М-147452) на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці, з 07 листопада 2015 року

4. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Львів ОСОБА_2 МВС на Львівській залізниці допустити до негайного виконання.

5. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 30.11.2016 року.