Постанова № 63716231, 21.12.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 грудня 2016 р. Справа № 802/1891/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Дмитришеної Руслани Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Могиль Тетяни Олександрівни

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго"

до: Управління Держпраці у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування припису, постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Управління Держпраці у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування припису, протоколу та постанови.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування Управлінням Держпраці у Вінницькій області встановлено порушення КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" вимог п.3 ст. 36, ч. 2, 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України та ч.2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". До такого висновку, перевіряючі прийшли з огляду на те, що наказом від 21.04.2015р. №134-к позивачем було звільнено ОСОБА_3 за п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із призовом на строкову військову службу.

За результатами проведеної перевірки видано припис від 07.10.2016 року №02-01-12/778-477, яким встановлено триваюче порушення вимог ст. 119 Кодексу законів про працю та Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та 25.10.2016 року заступником начальника управління Держправці у Вінницькій області ОСОБА_4 прийнято постанову №02-01-12/778-344 про накладення штрафу.

На переконання позивача, звільнення ОСОБА_3 за п. 3 ст. 36 КЗпП України є правомірним, а тому звернувся до суду із даним позовом в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати припис від 07.10.2016 року №02-01-12/778-477;

- визнати протиправними та скасувати протокол №02-01-12/430 від 24.10.2016 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 24.10.2016 №02-01-12/778-344 про накладення штрафу на КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" у розмірі 14500 грн.

Ухвалою суду від 01.12.2016 року позовну заяву в частині позовних вимог щодо скасування протоколу Головного державного інспектора Управління Держпраці у Вінницькій області Кривонос Н.М. №02-01-12/430 від 24.10.2016 року залишено без розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив у його задоволенні відмовити. Зазначив, що Управління Держпраці у Вінницькій області, примаючи оскаржуванні рішення, діяло згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на його думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, у їх сукупності прийшов до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Судом встановлено, що посадової особою Державної служби України з питань праці Управління Держпраці у Вінницькій області було проведено перевірку додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго".

За результатами проведеної перевірки складено акт від 07.10.2016 року №02-01-12/778, в якому встановлено триваюче порушення позивача, а саме:

- в порушення вимог п.3 ст. 36, ч. 2, 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України та ч.2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" працівник ОСОБА_3, був звільнений у зв'язку із призовом на строкову військову службу на час особливого періоду, при необхідності збереження робочого місця та виплати середньомісячної заробітної плати.

На підставі вказаного акту винесено припис №02-01-12/778-477 від 07.10.2016 року, яким позивачу у строк до 30.10.2016 року необхідно було забезпечити поновлення порушених прав ОСОБА_3, звільненого з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України, наказом від 21.04.2016 року №134-к, з 30.04.2016 року, які передбачені ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р., зі змінами згідно Закону №116-VIII від 15.01.2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" із гарантіями передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП України, в частині збереження місця роботи (посади) та виплати середньомісячного заробітку за час проходження ним строкової військової служби.

24.10.2016 року заступник начальника управління Держпраці у Вінницькій області ОСОБА_4, розглянувши акт від 07.10.2016 року №02-01-12/778 виніс постанову №02-01-12/778-344 про накладення штрафу на КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" у розмірі 14500 грн.

На переконання позивача, припис №02-01-12/778-477 від 07.10.2016 року та постанова від 24.10.2016 року №02-01-12/778-344 є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Згідно з вимогами статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Законом України від 15.01.2015р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" №116-VIII внесено зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", які набрали чинності 08.02.2015р.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з 08.02.2015 року за працівником, призваним на строкову військову службу, зберігається місце роботи та середній заробіток.

Згідно з абз. 2 ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15.01.2015 р.), працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу"; "Про альтернативну (невійськову) службу"; "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу зберігаються його місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову.

Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

Тому, вирішуючи питання щодо звільнення із займаної посади у зв'язку з призовом на строкову військову службу, позивач повинен був в першу чергу керуватись ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", який закріплював збереження займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не п. 3 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Виходячи із встановлених обставин та наведених норм чинного законодавства України, суд прийшов до переконання про відсутність у позивача правових підстав для звільнення ОСОБА_3 у зв'язку з призовом на строкову військову службу.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що неузгодженість норм законодавства на момент виникнення спірних правовідносин, в даному випадку Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", який є спеціальним у правовідносинах щодо надання гарантій особам, призваним на строкову військову службу, та КЗпП України не може слугувати підставою для позбавлення громадянина гарантованого державою права на збереження робочого місця та середньомісячного заробітку.

Таким чином, встановлені Управлінням Держпраці у Вінницькій області порушення позивача знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Згідно ст. ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, мотивів адміністративного позову, оцінивши докази, надані позивачем та відповідачем, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення адміністративного позову не має.

Згідно ст. 94 КАС України понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна