Постанова № 63715502, 19.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2016 р. Справа № 920/629/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 дов. № 14-88 від 18.04.2014 р.,

відповідача ОСОБА_2 дов. № 1 від 04.01.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3200 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2016 р. у справі № 920/629/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Тепловодпостач, м. Конотоп, Сумська область,

про стягнення 83 472,90 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.08.2016 р. (суддя Жерьобкіна Є.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Тепловодпостач на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 25 192,11 грн. пені, 2 167,42 грн. 3% річних, 51 703,83 грн. інфляційних збитків, 1 378,00 грн. судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Відповідач, ТОВ Тепловодпостач, з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2016р. у справі № 920/629/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким розмір стягнення пені зменшити на 50%, посилаючись на порушення норм чинного законодавства. В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилається на те, що несвоєчасна сплата за газ спожитий протягом січня-березня 2014 року сталася не з вини відповідача, а внаслідок несвоєчасної сплати бюджетними організаціями за отримані ними послуги. Також, відповідач надав доповнення до апеляційної скарги, в якій вважає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних є неправомірними та також не підлягають задоволенню. Відповідач посилається на те, що лише за умови повернення актів приймання-передачі від позивача, відповідач мав здійснити розрахунок за фактично переданий газ.

Позивач, ПАТ НАК Нафтогаз України, відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до укладеного між сторонами договору № 1645/14-БО-29 купівлі-продажу природного газу від 21.11.2013р., позивач зобовязується передати у власність відповідача у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України, а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити природний газ на умовах передбачених договором.

Газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п. 1.2. договору у редакції додаткової угоди № 1 від 31.01.2014).

Згідно з актами приймання-передачі природного газу за січень квітень, листопад грудень 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 968 296,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у звязку з чим останньому нараховано пеню відповідно до п. 7.2. договору, інфляційні збитки та 3% річних.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За умовами п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що поставлений позивачем природний газ протягом періоду січень квітень, листопад грудень 2014 року загальною вартістю 968 296,01 грн. оплачений відповідачем повністю, однак з простроченням строків оплати визначених п. 6.1. договору.

Щодо посилань відповідача на те, що прострочення оплати природного газу сталося не з його вини, то судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно вони не були прийняті судом до уваги у звязку з наступним.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Разом з цим, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з цим, за приписами ст. 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У п. 9.3. договору сторони погодили, що строк, у межах якого останні можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Відповідно до п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу, у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 цього договору, останній зобовязується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 25 790,81 грн., виходячи з суми заборгованості за січень, березень, листопад, грудень 2014 року з урахуванням строків розрахунків визначених договором та часткових оплат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 3 % річних в загальній сумі 2210,72 грн. та інфляційні збитки в загальній сумі 55 471,37 грн., виходячи з суми заборгованості за січень, березень, листопад, грудень 2014 року з урахуванням строків розрахунків визначених договором та часткових оплат.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок 3% річних, інфляційних збитків та пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру. Згідно з розрахунком суду пеня склала 25 192,11 грн., 3% річних 2 167,42 грн., інфляційні збитки 51 703,83 грн. З чим повністю погоджується суд апеляційної інстанції.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач просив суд зменшити розмір пені на 80 % від заявленої суми, посилаючись на те, що не має заборгованості за спожитий природний газ, затримка зі сплатою за спожитий газ сталася не з вини відповідача, а в силу того, що до теперішнього часу відповідачу не сплачена заборгованість за отриману теплову енергію КП Аптека № 226 та бюджетні організації затримали оплату у січні-лютому 2014 року. Також, починаючи з опалювального сезону 2014-2016р.р. відповідач знаходиться у скрутному матеріальному становищі, маючи заборгованість перед позивачем, та стягнення додаткових коштів з відповідача призведе ще до його більшого погіршення та до того, що підприємство не буде мати можливості виконувати прямі функції надання послуг з централізованого опалення.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні даного клопотання виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Як правильно зазначив суд першої інстанції, обставини на які посилається відповідач не свідчать про відсутність його вини у порушенні зобов'язання, а є результатом господарської діяльності підприємства, яку відповідач здійснює на власний ризик. Зменшення пені на підставі фінансового стану відповідача не може вважатися підставою для застосування положень п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, адже, враховуючи положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності та зменшення суми пені призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.

В апеляційній скарзі відповідач також просить зменшити розмір пені на 50 % від заявленої суми, посилаючись на те, що з початком опалювального сезону відповідач знаходиться у скрутному матеріальному становищі, маючи заборгованість перед позивачем, та стягнення додаткових коштів з відповідача призведе ще до його більшого погіршення та до того, що підприємство не буде мати можливості виконувати прямі функції надання послуг з централізованого опалення. Як зазначає відповідач, він не має заборгованості за спожитий природний газ, затримка зі сплатою за спожитий газ сталася не з вини відповідача, а в силу того, що споживачі несвоєчасно розраховувалися з ним за отриману теплову енергію.

Враховуючи обставини справи в їх сукупності, інтереси обох сторін, судова колегія дійшла висновку про відсутність виняткових обставин, які є підставою для зменшення стягнутої судом пені, оскільки відповідач не довів обставин щодо умов його господарської діяльності, які б свідчили про їх винятковість порівняно з умовами господарської діяльності позивача, предметом діяльності якого згідно зі статутом є, серед іншого, видобування та постачання природного газу за регульованим тарифом. Також, сума пені не є надмірно великою порівняно із збитками кредитора.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016р. у справі № 904/6255/16.

Крім того, в доповненнях до апеляційної скарги відповідач посилається на те, що невиконання відповідачем грошового зобов'язання у строки, встановлені договором відбулось через прострочення кредитора (позивача), яким не доведено своєчасного підписання та повернення відповідачу актів приймання-передачі газу, з моментом підписання яких пов'язано здійснення остаточних розрахунків за поставлений газ згідно з умовами договору.

Судова колегія вважає такі посилання неправомірними, оскільки пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 спірного договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з п. 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта.

Слід також зауважити, акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником. Крім того пункт 3.4 договору зобов'язує саме покупця надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Отже, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Дана правова позиція підтверджується в постановах Вищого господарського суду України від 05.09.2016р. у справі № 904/11154/15 та від 09.11.2016р. у справі № 920/198/16.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних збитків передбачене діючим законодавством України та умовами договору, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 25 192,11 грн. пені, 2167,42 грн. 3% річних, 51 703,83 грн. інфляційних збитків.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 598,70 грн., 3 % річних в сумі 43,30 грн. та інфляційних збитків в сумі 3767,54 грн. суд першої інстанції правильно відмовив за їх необґрунтованістю.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи. Інших обставин, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, в ході апеляційного провадження не наведено.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2016 р. у справі № 920/629/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Тепловодпостач, м. Конотоп, Сумська область, на рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2016 р. у справі № 920/629/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 30.08.2016 р. у справі № 920/629/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Медуниця О.Є.