Постанова № 63715281, 21.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2016 р. Справа № 922/3301/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю прокурора не зявився,

та представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 61 від 20.04.16 р.),

відповідача - ОСОБА_2 (НОМЕР_1); ОСОБА_3 (адв. свідоцтво № 1466 від 08.08.07 р.; договір № 161011/ЮП від 11.10.16 р.);

третьої особи не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу прокурора (вх.№3296Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2016 року

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м.Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

3-я особа , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Харківський національний університет мистецтв імені ОСОБА_4, м.Харків

про визнання недійсним договору та повернення майна,

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків, в якому просить суд:

- визнати недійсним договір оренди від 24.02.2006 р. за №2360-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та додаткові угоди до нього: №1 від 10.05.2007р., №2 від 15.02.2008р., №3 від 24.11.2008р., №4 від 05.11.2009р., №5 від 30.06.2010р., №6 від 21.09.2010р., №7 від 20.09.2011р., №8 від 21.09.2011р., №9 від 13.08.2012р., №10 від 19.06.2013р., №11 від 09.10.2014р., №12 від 09.10.2014р., №13 від 14.05.2015р., №14 від 04.03.2016р.;

- зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (і.к.2590803824) звільнити нежитлові приміщення - антресолі площею 12,5 кв.м, підвалу площею 41,2 кв.м, та першого поверху площею 108,3 кв.м. в будівлі пам'ятки архітектури учбового корпусу №2 Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4, загальною площею 162 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 13 (вартістю 1 790 000,00 грн.) та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (ЄДРПОУ 23148337);

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.11.2016 року (суддя Присяжнюк О.О.) у справі №922/3301/16 в задоволенні позову відмовлено.

Прокурор із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Відповідач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що спірний договір оренди №2360-Н від 24.02.2006 року укладено відповідно до вимог ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ЗУ «Про вищу освіту», ЗУ «Про освіту» та підстави для визнання його недійсним на підставі ст.215 ЦК України, відсутні. ОСОБА_5 відповідач, посилаючись на статті 256,257 ЦК України, зазначає про пропуск прокурором строку позовної давності, при зверненні до суду із даним позовом. Крім того, відповідач зазначає про те, що позивачем не надано суду доказів того, що передача спірних приміщень в оренду будь-яким чином ускладнює або робить неможливим надання Харківським національним університетом мистецтв імені ОСОБА_4 освітніх послуг. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що передача в оренду спірних приміщень відбувалась за згодою органу управління Міністерства культури і туризму України. Однак, на думку позивача, передача в оренду спірних приміщень, які є обєктом державної власності, для здійснення діяльності, не повязаної з навчально-виховним процесом, суперечить вимогам ЗУ «Про освіту». Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В судове засідання 21.12.2016 року прокурор та третя особа не зявились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлялись про час та місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що прокурор та третя особа належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

24.02.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди №2360-Н (далі-договір) (а.с.20).

Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення антресоля, площею 12,5 кв.м, підвалу, площею 41,2 кв.м та першого поверху, площею 108,3 кв.м, усього загальною площею 162 кв.м, в нежитловій будівлі пам'ятки архітектури учбового корпусу №2 Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4, розташованої за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 13.

Майно знаходиться на балансі Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4.

Майно передається в оренду з метою розміщення загальнодоступної їдальні.

Згідно п.2.2 договору, орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Орендоване майно залишається на балансі підприємства із зазначенням, що це майно передано в оренду.

Розділом 3 договору сторони встановили розмір та порядок сплати орендних платежів.

Договір укладено строком на 11 місяців та діє з 24.02.2006 року до 23.01.2007 року (п.10.1. договору).

24.02.2006 року сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна (а.с.26).

10.05.2007 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди, якою до пункт 3.1 розділу 3 Орендна плата доповнено абзацом щодо перерахунку орендної плати (а.с.28).

Додатковою угодою № 2 від 15.02.2008р., договір оренди продовжено строком на 11 місяців, з 22.12.2007р. по 21.11.2008р (а.с.30).

Додатковою угодою № 3 від 24.11.2008р. договір продовжено строком на 11 місяців, з 21.11.2008 по 21.10.2009р. (а.с.31).

Додатковою угодою № 4 від 05.11.2009р. договір продовжено строком на 11 місяців, з 21.10.2009р. по 21.09.2010р. (а.с.32).

Додатковою угодою № 5 від 30.06.2010р. частково змінено преамбулу договору (а.с.33).

Додатковою угодою № 6 від 21.09.2010р. договір продовжено строком на 11 місяців, з 21.09.2010 по 21.08.2011р. (а.с.34).

Додатковою угодою № 7 від 20.09.2011р. п.п.1 розділу 1 Предмет договору викладено в новій редакції: «Вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 24.06.2011р. і становить 1515600,00 грн.» та пункт 3.1 розділу 3 Орендна плата викладено в новій редакції з 21.08.2011 року щодо перерахунку орендної плати (а.с.35).

Додатковою угодою № 8 від 21.09.2011р. договір продовжено строком на 11 місяців, з 21.08.2011р. по 21.07.2012р. (а.с.37).

Додатковою угодою № 9 від 13.08.2012р. договір продовжено строком на 11 місяців, з 21.07.2012р. по 21.06.2013р.(а.с.38).

Додатковою угодою № 10 від 19.06.2013р. договір продовжено строком на 11 місяців, з 21.06.2013 по 21.05.2014р (а.с.39).

Додатковою угодою № 11 від 09.10.2014р. п.1.1 розділу 1 Предмет договору викладено в новій редакції: «Вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 21.05.2014р. і становить 1790000,00 грн.» та пункт 3.1 розділу 3 Орендна плата викладено в новій редакції щодо перерахунку орендної плати (а.с.40).

Додатковою угодою № 12 від 09.10.2014р. договір продовжено строком на 11 місяців, з 21.05.2014р. по 21.04.2015 (а.с.42).

Додатковою угодою № 13 від 14.05.2015р. договір продовжено строком на 11 місяців, тобто до 21.03.2016 р. (а.с.43).

Додатковою угодою № 14 від 04.03.2016р. договір продовжено строком на 11 місяців, тобто до 21.02.2017р. (а.с.44).

В листі відповідачу №31-5730 від 17.12.2015 року, позивач зазначив, що згідно звіту про оцінку орендовані відповідачем приміщення використовуються під кафе LIDO (італійська та японська кухня), що є порушенням вимог ст.63 Закону України Про освіту та недотримання п.п. 1.1., п.п. 5.1. договору оренди від 24.02.2006р. №2360-Н, у звязку з чим пропонує розірвати договір оренди (а.с.50).

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, вказує на невідповідність умов договору оренди вимогам ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 Закону України "Про освіту" та зазначає, що навчальний заклад не використовує спірне приміщення для навчального процесу, у звязку з чим наявні підстави для визнання договору оренди недійсним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Підставою для представництва ним держави в суді, прокурор вказує на необхідність захисту економічних інтересів держави, оскільки внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу передані субєкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, не повязаної з навчальним процесом.

Прокурор зазначає, що Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області не вживає заходів щодо захисту державного майна від нецільового використання, що є підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді на підставі статті 23 ЗУ «Про прокуратуру».

Позивач в письмових пояснення суду першої інстанції зазначив про те, що спірні приміщення передані в оренду за згодою Міністерства культури і туризму України, однак передача в оренду приміщень, які є державною власністю для здійснення діяльності, не повязаної з навчально-виховним процесом суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідач в запереченнях на позов зазначив, що спірний договір відповідає вимогам ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ЗУ «Про освіту», ЗУ «Про вищу освіту» та підстави для визнання його недійсним відсутні. Відповідач зазначає, що орендоване приміщення використовується виключно за цільовим призначенням розміщення загальнодоступної їдальні для студентів, викладачів та інших відвідувачів. Доводи позивача про те, що орендоване приміщення використовується під кафе (італійська та японська кухні), відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими, зокрема, на фасадній вивісці закладу «LIDO» жодним чином не зазначено, що цей заклад кафе.

Третя особа під час розгляду справи в суді першої інстанції проти позову заперечувала та зазначала, що передані в оренду приміщення використовуються відповідачем з метою надання послуг в сфері громадського харчування та розміщення загальнодоступної їдальні, в якій харчуються студенти, викладачі та інші працівники. Третя особа вказує, що статутом Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4 передбачено можливість передачі в оренду майна, що закріплено за ним на праві господарського відання.

Апеляційна скарга прокурора обґрунтована тим, що спірні приміщення університету, всупереч ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ч.2 ст.5 ЗУ «Про приватизацію державного майна», ч.4 ст.61 ЗУ «Про освіту», передані субєкту господарювання для здійснення діяльності, не повязаної з навчально-виховним процесом. Прокурор зазначає, що орендовані приміщення використовуються під кафе італійської та японської кухні, свідчень про ведення орендарем спільної діяльності з учбовим закладом або надання послуг харчування саме студентам університету матеріали справи не містять. Прокурор вважає, що невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу «не є підставою для визнання правомірним договору оренди», оскільки заборона використання вказаного приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Судова колегія враховує наступне.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів недійсними, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повязує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку предметом оренди за договором від 24.02.2006 року є нежитлові приміщення, що відповідає обєктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

В статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено порядок укладення договору оренди, зокрема, абз.1 ч.2 вказаної статті передбачено обовязок орендодавця надіслати заяву орендаря, разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Згідно п. "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, обєкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відносяться обєкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Разом із тим, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про освіту», навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Отже, поняття «обєкт освіти» включає всі вищевказані складові елементи в сукупності.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

Частиною 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

В частині 4 вказаної статті зазначено, що додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

З огляду на викладене, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до ч.2 ст.70 ЗУ «Про вищу освіту», майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, крім випадків, передбачених законодавством.

Передача в оренду державними і комунальними вищими навчальними закладами закріплених за ними на праві господарського відання обєктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства.

Згідно п.4 ч.3 ст.70 ЗУ «Про вищу освіту», вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за №796 затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

Частиною 2 п. 8 вказаної постанови передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

В підпункті 28 п.3.6 Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4 передбачено право університету використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, в тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, 24.02.2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна- нежитлових приміщень антресоля, площею 12,5 кв.м, підвалу, площею 41,2 кв.м та першого поверху, площею 108,3 кв.м, які знаходяться на балансі Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4 та закріплені за ним на праві господарського відання.

Міністерством культури і туризму України надано дозвіл на передачу в оренду вказаних приміщень, про що свідчить лист №22-688/29 від 17.03.2006 року (а.с.91).

Таким чином, орендодавцем було дотримано порядок укладення договору оренди, передбачений статтею 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», зокрема, отримано згоду органу, уповноваженого управляти спірним майном.

Обєктом оренди, за договором від 24.02.2006 року, є нежитлові приміщення антресоля, площею 12,5 кв.м, підвалу, площею 41,2 кв.м та першого поверху, площею 108,3 кв.м, усього загальною площею 162 кв.м, в нежитловій будівлі пам'ятки архітектури учбового корпусу №2 Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4, які є державним індивідуально визначеним майном.

Майно передано відповідачу в оренду з метою розміщення загальнодоступної їдальні (п.1.1 договору).

Відповідач зазначає, що орендоване майно використовується ним виключно за цільовим призначенням розміщення загальнодоступної їдальні для студентів, викладачів та інших відвідувачів, що підтверджується, зокрема, дозвільними документами Департаменту підприємництва та споживчого ринку виконавчого комітету Харківської міської ради, в яких зазначено профіль підприємства - їдальня (а.с.83).

Третя особа в листі №1184 від 13.10.2016 року підтвердила факт харчування студентів учбового закладу в їдальні LIDO (ФОП ОСОБА_2Є.) комплексними обідами власного виробництва за ціною 25 грн., а також випічкою та напоями (а.с.87).

В письмових поясненнях суду третя особа зазначила також, що наявність на території учбового містечка їдальні надає можливість повноцінно харчуватись студентам у перерві між заняттями у затишних приміщеннях закладу.

17.05.2016 року позивачем складено акт огляду спірного обєкту оренди, в якому зафіксовано, що орендар використовує майно для виготовлення та продажу широкого асортименту страв, в тому числі японської та італійської кухні (суші та піца), в великому асортименті реалізовуються прохолоджуючі коктейлі, в тому числі смузі, відвідувачам запропонована кавова карта; на кожному столі стоїть меню та спеції, застосовано метод самообслуговування; на кухні здійснюється приготування широкого асортименту салатів, страв з мяса, риби,перших страв; заклад працює з 10:00 год. до 22:00 год. (а.с.86).

Таким чином, вказаний акт свідчить про цільове використання відповідачем орендованих приміщень, фактів порушення відповідачем умов договору або чинного законодавства актом не зафіксовано.

Будь-яких доказів здійснення відповідачем в орендованих приміщеннях іншого виду господарської діяльності, ніж того, що передбачено договором, сторонами не надано.

В письмових поясненнях третя особа зазначає, що відповідачем належним чином виконуються умови договору оренди, орендна плата вноситься своєчасно та в повному обсязі (а.с.148).

В матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про наповнення Державного бюджету України в рахунок отримання орендної плати за користування ФОП ОСОБА_2 нерухомим майном, а також спрямування відповідних коштів на забезпечення існуючих потреб університету.

Прокурором не надано суду доказів на підтвердження того, що орендовані приміщення використовуються в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності університету або спірне майно використовується не за призначенням.

В матеріалах справи відсутні докази, що укладення договору оренди від 24.02.2006 року має наслідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Навпаки, організація харчування у закладі освіти відповідає інтересам навчального процесу.

За поясненнями відповідача в судовому засіданні 21.12.2016 року, ним здійснюється реалізація комплексних обідів власного виробництва для студентів учбового закладу, викладачів. Вказані обставини підтверджує третя особа в письмових поясненнях суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 61 Закону України "Про освіту", п.4 ч.3 ст.70 ЗУ «Про вищу освіту», відповідно до яких, є дозвіл освітнім закладам надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренду, а також те, що положеннями Статуту Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4 передбачено право університету передавати в оренду закріплене за ним на праві господарського відання майно, дотримання порядку погодження передачі майна в оренду, зважаючи на відсутність порушення укладенням спірного договору учбового процесу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору оренди від 24.02.2006 року недійсним.

З огляду на відсутність підстав для визнання спірного договору оренди недійсним, позовні вимоги щодо зобов'язання ФОП ОСОБА_2 звільнити нежитлові приміщення - антресолі, площею 12,5 кв.м, підвалу, площею 41,2 кв.м, та першого поверху, площею 108,3 кв.м. в будівлі пам'ятки архітектури учбового корпусу №2 Харківського національного університету мистецтв імені ОСОБА_4, загальною площею 162 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 13 (вартістю 1 790 000,00 грн.) та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, які є похідними від вимоги про визнання недійсним договору, також не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним договору оренди, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Законом України «Про вищу освіту», а саме п.4 ч.3 ст.70, прямо передбачено, що вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.

ОСОБА_5 України "Про оренду державного та комунального майна", ЗУ «Про освіту», постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" дозволяють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Так, частина 2 статті 4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» допускає передачу в оренду окремого індивідуально визначеного майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу (в даному випадку - обєкту освіти), забороненого до приватизації.

Матеріалами справи підтверджується, що в оренду за договором від 24.02.2006 року передано не весь обєкт, не підрозділ та не цілісний майновий комплекс, а окремі нежитлові приміщення, які не використовуються в навчально-виховному процесі.

Прокурором не доведено, що передача спірних нежитлових приміщень в оренду будь-яким чином ускладнює чи робить неможливим надання навчальним закладом освітніх послуг.

Доводи прокурора про використання спірного приміщення під кафе італійської та японської кухні ніяким чином не підтверджені та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив про те, що прокурором пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п.2.1, п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарською суду України № 10 від 29.05.13 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів»).

З огляду на те, що спірний договір оренди укладений з дотриманням вимог чинного законодавства та не підлягає визнанню недійним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, підстави для відмови в позові у зв'язку зі спливом позовної давності відсутні.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, у звязку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2016 року у справі №922/3301/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 26.12.2016 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н.В.