Постанова № 63715262, 21.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2016 р. Справа № 920/832/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 29 грудня 2015 року;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 52 від 29 січня 2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3184 С/1-42) на рішення господарського суду Сумської області від 17 жовтня 2016 року у справі № 920/832/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до ТОВ "Сумигаззбут"

про стягнення 7317520,43 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 17 жовтня 2016 року у справі № 920/832/16 (суддя Коваленко О.В.) в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" про зменшення розміру пені відмовлено, позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" (40000, м. Суми, вул. Олексія Береста, 21, код 39586236) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) 3 234 909 грн. 09 коп. основного боргу, 571 537 грн. 93 коп. пені, 137 043 грн. 57 коп. інфляційних збитків, 43 939 грн. 22 коп. 3% річних, 76 307 грн. 10 коп. судового збору; провадження у справі № 920/832/16 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" (40000, м. Суми, вул. Олексія Береста, 21, код 39586236) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) 1 100 000 грн. 00 коп. основного боргу припинено; в іншій частині в позові відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позову не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в даній частині.

У судове засідання, яке відбулось 21 грудня 2016 року, зявились належні представники сторін.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

01 липня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" був укладений договір №1506000236/П036 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, відповідно до умов якого позивач зобовязувався надати відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення газорозподільних станцій, а відповідач, в свою чергу, зобовязувався внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.

У звязку з неповним та несвоєчасним розрахунком відповідача за укладеним договором №1506000236/П036 позивач просить суд стягнути з ТОВ "Сумигаззбут" на свою користь 7 317 520 грн. 43 коп., з яких: 6 134 909 грн. 098 коп. основного боргу, 571 537 грн. 93 коп. пені, 430 090 грн. 61 коп. 7% від суми простроченої заборгованості, 137 043 грн. 57 коп. інфляційних збитків, 43 939 грн. 22 коп. - 3% річних.

Судом першої інстанції позовні вимоги було задоволено частково: 1)відмовлено в стягненні з відповідача 1 800 000 грн. 00 коп. основного боргу, оскільки матеріалами справи підтверджено сплату відповідачем заборгованості в цій частині до звернення позивача з позовом в господарський суд Сумської області 2)припинено провадження в частині стягнення 1 100 000 грн. 00 коп., оскільки після порушення провадження у справі було сплачено в рахунок погашення заборгованості по Договору 1 100 000 грн. 00 коп. 3) відмовлено в стягненні 430 090 грн. 61 коп. 7% штрафу, нарахованого згідно ч.2 ст. 231 ГК України, оскільки правовідносини між сторонами є грошовоми, що виключає можливість застосування ч.2 ст. 231 ГК України.4) відмовлено в задоволенні клопотання відповідача №Smz1-СК-39-1016 від 06 жовтня 2016 року про зменшення розміру пені у звязку з відсутністю доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин для зменшення розміру пені на 80%.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у стягненні 430 090 грн. 61 коп. 7% штрафу, нарахованого згідно ч.2 ст. 231 ГК України, позивач зазначає на наявності підстав згідно чинного законодавства для відповідного стягнення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам матеріального законодавства зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що 01 липня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" був укладений договір №1506000236/П036 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами (далі за текстом "Договір"), відповідно до умов якого позивач зобовязувався надати відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення газорозподільних станцій, а відповідач, в свою чергу, зобовязувався внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 11.1 Договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє в частині транспортування газу з 1 липня 2015 року до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за надані позивачем послуги до повного виконання відповідачем своїх зобовязань за цим Договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Враховуючи відсутність заяв сторін про припинення дії Договору або зміну його умов, Договір продовжує свою дію до 31.12.2016 р.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Зі змісту п. 5.5. Договору вбачається, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу.

Судом встановлено, що що на виконання умов Договору у 2016 році надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 7 384 909 грн. 09 коп., що підтверджується підписаними належним чином актами наданих послуг (Том 1 а.с. 48-52), а також не заперечується відповідачем.

За твердженням позивача відповідач свої зобовязання щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг виконав не в повному обсязі, у звязку з чим позивач просить суд стягнути заборгованість в розмірі 6 134 909 грн. 09 коп. за період з січня 2016 року по травень 2016 року.

За твердженням відповідача в період до звернення позивача з позовом в господарський суд Сумської області ним було сплачено частину суми основного боргу в розмірі 1 800 000 грн. 00 коп.

Так, судом встановлено, що позивач звернувся в господарський суд Сумської області з позовом 29.08.2016 р. про що свідчить відповідна відмітка канцелярії суду. В матеріалах справи містяться копії платіжних доручень з призначенням платежу: "За транспортування природного газу згідно договору №1506000236/П036 від 01.07.2015" від 06.07.2016 р. №954 на суму 200 000 грн. 00 коп., від 11.07.2016 р. №1002 на суму 200 000 грн., від 14.07.2016 р. № 1047 на суму 200 000 грн. 00 коп., від 20.07.2016 р. №1072 на суму 100 000 грн. 00 коп., від 21.07.2016 р. №1074 на суму 300 000 грн. 00 коп., від 25.07.2016 р. №1108 на суму 200 000 грн. 00 коп., від 27.07.2016 р. №1114 на суму 200 000 грн. 00 коп., від 29.07.2016 р. №1132 на суму 200 000 грн. 00 коп., від 02.08.2016 р. №1137 на суму 200 000 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 1 800 000 грн. 00 коп. (Том 1 а.с. 70-78).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 800 000 грн. 00 коп. основного боргу є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки письмовими матеріалами справи підтверджується сплата відповідачем заборгованості в цій частині до звернення позивача з позовом в господарський суд Сумської області.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем після порушення провадження у справі було сплачено в рахунок погашення заборгованості по Договору ще 1 100 000 грн. 00 коп., про що свідчать копії платіжних доручень з аналогічним призначенням платежу від 05.09.2016 р. №1329 на суму 100 000 грн. 00 коп., від 12.09.2016 р. №1390 на суму 100 000 грн. 00 коп., від 13.09.2016 року №1395 на суму 100 000 грн. 00 коп. (Том 1 а.с. 79-81), а також від 28.09.2016 р №1481 на суму 400 000 грн. 00 коп., від 30.09.2016 р. №1506 на суму 400 000 грн. 00 коп. (Том 1 а.с. 100-101).

Враховуючи те, що письмовими матеріалами справи підтверджується факт сплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 1 100 000 грн. 00 коп. після порушення провадження у справі, судом першої інстанції було правомірно припинено провадження в цій частині в порядку п. 1.1. ст. 80 ГПК України.

Поряд з цим позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 430 090 грн. 61 коп. 7% штрафу, нарахованого згідно ч.2 ст. 231 ГК України, якою передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В обгрунтуванні апеляційної скарги позивач вказує на наявності підстав застосування ч.2 ст. 231 ГК України, оскільки він є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, а відповідний штраф нараховується у звязку з несвоєчасним виконанням договору надання послуг.

Втім варто зазначити, що аналіз ч.2 ст. 231 ГК України дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобовязання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: - якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; - якщо порушено господарське зобовязання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; - якщо допущено прострочення виконання негрошового зобовязання, повязаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 року у справі №3-1гс14.

Дійсно, згідно Додатку 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №64 "Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки" позивач належить до підприємств державного сектору економіки.

В той же час між сторонами в даній справі виник спір щодо неоплати наданих послуг за договором за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 907 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, договір про надання послуг складається із двох взаємоповязаних між собою зобовязань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обовязку; 2) правовідношення, в якому замовник зобовязаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобовязанням є зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобовязання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобовязання це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобовязання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобовязаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобовязанням.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" штрафні санкції, передбачені абз.3 ч.2 ст 231 ГК України застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобовязання, повязаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Враховуючи те, що між сторонами у справі виникло грошове зобовязання, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачений абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України у вигляді 7% штрафу в розмірі 430 090 грн. 61 коп.

В частині судового рішення, що не оскаржується сторонами, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Так позивач просить суд стягнути на свою користь 571 537 грн. 93 коп. пені, передбаченої п. 7.3. Договору, яким передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, з відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, нарахованої за період з 21 лютого 2016 року по 30.06.2016 р.

Судом встановлено факт порушення відповідачем строків оплати за отримані по Договору послуги транспортування природного газу, що також не заперечується відповідачем, а також враховуючи те, що пеня нарахована у відповідності до вимог та в межах строків, передбачених чинним законодавством, позовні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 571 537 грн. 93 коп. пені є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з відмовою в задоволенні клопотання відповідача №Smz1-СК-39-1016 від 06.10.2016 р про зменшення розміру пені та зазначає наступне.

В клопотанні №Smz1-СК-39-1016 від 06.10.2016 р. відповідач просить суд зменшити розмір пені, посилаючись на те, що сплата пені в повному обсязі за рахунок власних коштів може спричинити вкрай негативні наслідки для Товариства, як-то: невиконання в повному обсязі зобовязань по сплаті податків та обовязкових платежів до бюджетів, невиплата заробітної плати працівникам Товариства. Зазначив також, що ТОВ «Сумигаз збут» не є власником коштів, які надходять на рахунки товариства зі спеціальним режимом використання та не розпоряджається ними на 100%, а тому не в змозі здійснити повний розрахунок із стягувачем разовим платежем, оскільки не отримує обігових коштів у повному обсязі.

В обґрунтування клопотання відповідачем додано до матеріалів справи копії ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Том 1 а.с.96), наказу ТОВ "Сумигаз збут" №2/7 від 01.07.2015 р. "Про ціни реалізації природного газу для споживачів на території ліцензійної діяльності", витягу із Статуту Товариства.

Зі змісту п. 3) ч.1 ст. 83 ГПК України вбачається, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч.1 ст. 233 ГК України передбачено, що якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Апеляційна інстанція вважає, що питання щодо зменшення неустойки повинно розглядатися із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог статей 33, 34 ГПК України.

Для встановлення наявності підстав для зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання необхідним є дослідження, зокрема винятковості випадку, причин неналежного виконання зобов'язання, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції не було подано доказів щодо наявності об'єктивних причин (в тому числі з важкого матеріального становища), які б перешкоджали йому сплатити суму нарахованих штрафних санкцій, чи доказів на підтвердження вживання ним заходів до виконання зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що і в ході апеляційного провадження, не зважаючи на прохання у відзиві щодо скасування рішення в цій частині відповідачем також не наведено аргументів та доказів, що свідчили б про неправомірність зменшення заявленої до стягнення суми пені на 80%.

Відтак відповідачем не подано належних доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин для зменшення розміру пені на 80%, тому відмовляє в задоволенні клопотання відповідача в повному обсязі.

Крім того позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача на свою користь 137 043 грн. 57 коп. інфляційних збитків та 43 939 грн. 22 коп. 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2016 р. по 30.06.2016 р.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки сторонами в Договорі не визначений інший розмір процентів від простроченої суми, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 137 043 грн. 57 коп. інфляційних збитків та 43 939 грн. 22 коп. 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2016 р. по 30.06.2016 р., правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами діючого законодавства.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції, якими мотивовано оскаржуване рішення, не спростовані позивачем в ході апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення має бути залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 17 жовтня 2016 року у справі № 920/832/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2016 року

Головуючий суддя Россолов В.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Тихий П.В.