Рішення № 63714287, 21.12.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2016р. Справа№ 914/2064/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ», м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м.Дніпро

про звернення стягнення на предмет застави, зобовязання до вчинення дій

Головуючий суддя Щигельська О.І.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Петрашко М.М.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 представник за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_3 представник за довіреністю

від третьої особи: не зявився

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ», м.Львів про звернення стягнення на предмет застави автомобіль марки PORSCHE CAYENNE, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску -2004, обєм двигуна 3200 см.куб, тип ТЗ-Універсал, який належить на праві власності ТзОВ «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ» шляхом передачі у власність ТзОВ «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» в рахунок погашення зобовязань за кредитним договором №178.840.06.02. від 17.11.2006р. та зобовязання передати предмет застави - автомобіль марки PORSCHE CAYENNE з комплектом ключів та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу ТзОВ «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ».

Ухвалою суду від 10.08.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.08.2016р. Ухвалами суду від 22.08.2016р. у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено та за клопотанням відповідача до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_1 і розгляд справи відкладено на 10.10.2016р. Ухвалою суду від 29.09.2016р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (вх.№1043/16-01 від 08.09.2016р.) на ухвалу господарського суду Львівської області від 22.08.2016р. про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у справі №914/2064/16 та додані до неї документи повернуто скаржнику. Ухвалою суду від 10.10.2016р. за клопотанням позивача строк вирішення спору продовжено на 15 днів та розгляд справи відкладено на 24.10.2016р. Ухвалою суду від 24.10.2016р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Внаслідок автоматизованого розподілу, проведеного у відповідності до ст.2-1 ГПК України, у склад колегії увійшли головуючий суддя Щигельська О.І., судді: Мороз Н.В., Петрашко М.М. Ухвалою суду від 25.10.2016р. вказаною колегією суддів справу прийнято до провадження, призначено до розгляду на 16.11.2016р. та в порядку ст.38 ГПК України у Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області витребувано інформацію щодо особи, за якою зареєстрований спірний автомобіль.

Ухвалами суду від 16.11.2016р. у звязку із долученням до матеріалів справи доказів щодо вчинення відповідачем дій по відчуженню предмета застави, судом, за власною ініціативою, вжито заходи до забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» шляхом заборони будь-яким особам, в тому числі, але не виключно Товариству з обмеженою відповідальністю «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ», вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження предмету застави автомобіля марки PORSCHE CAYENNE, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску - 2004, обєм двигуна 3200 см.куб, тип ТЗ-Універсал, до вирішення справи по суті та розгляд справи відкладено на 30.11.2016р. Ухвалою суду від 30.11.2016р. розгляд справи відкладено на 14.12.2016р. з підстав викладених в ній. Ухвалою суду від 14.12.2016р. розгляд справи відкладено на 21.12.2016р. у звязку з неявкою представників учасників судового процесу.

Представникам сторін розяснено права згідно ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 21.12.2016р. зявився, подав клопотання (вх.№51169/16 від 21.12.2016р.) про відкладення розгляду справи для надання можливості позивачу подати витребувані судом документи.

Представник відповідача в судове засідання 21.12.2016р. зявився, проти вказаного клопотання усно заперечив, зазначивши про його не обґрунтованість.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є неподання витребуваних доказів.

Суд, беручи до уваги встановлений у ч.1 ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, учасникам судового процесу надано достатньо часу для подання доказів на підтвердження своїх правових позицій, у звязку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Представник позивача в судовому засіданні 21.12.2016р. позовні вимоги, з врахуванням уточнення позовних вимог (вх.№47573/16 від 28.11.2016р.), підтримав повністю з підстав, вказаних у них, а також поясненнях (вх.№50769/16 від 19.12.2016р.). Ствердив, зокрема, що на підставі договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами, укладеного в лютому 2014 року, позивачем набуто право вимоги до ОСОБА_1 за зобовязаннями, що виникли за кредитним договором №178.840.06.02 та договором застави №178.840.06.02.1 від 17.11.2006р. Оскільки зобовязання за вказаними договорами не виконано, позивачем прийнято рішення про звернення стягнення на предмет застави автомобіль, який, як встановлено, перебуває у власності ТзОВ «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ». Вважаючи, що застава зберегла свою силу не зважаючи на зміну власника транспортного засобу, ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» звернулось до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави шляхом його передачі у власність позивача в рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором № 178.840.06.02 від 17.11.2006р., що складають 2974165,97грн., в тому числі сума простроченого основного боргу 277333,69грн., сума прострочених процентів 165757,35грн., сума пені 2531074,93грн.; та зобов'язання ТзОВ «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ» передати ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» предмет застави з комплектом ключів та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Просив позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.12.2016р. проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у поданому відзиві (вх.№34003/16 від 22.08.2016р.), додатковому відзиві (вх.№42180/16 від 24.10.2016р.) та письмових поясненнях (вх.№50189/16 від 14.12.2016р.). Зокрема зазначив, що договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами недійсний, оскільки при його укладенні сторонами не дотримано вимоги щодо його обовязкового нотаріального посвідчення. Відтак, вважаючи звернення ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» стягнення на предмет застави безпідставним, просив у задоволенні позову відмовити. Окрім того, у відзиві (вх.№34003/16 від 22.08.2016р.) ТзОВ «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ» зроблено заяву про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача явки повноважного представника в судове засідання 21.12.2016р. повторно не забезпечено, письмових пояснень по суті спору та інших витребуваних судом документів не подано, поважності причин неявки суду не повідомлено, хоча про час та місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином. Так, копії ухвал суду від 22.08.2016р., 10.10.2016р., 24.10.2016р., 25.10.2016р., 11.11.2016р., 16.11.2016р., 30.11.2016р. та 14.12.2016р, направлено на адресу ОСОБА_1, вказану в клопотанні ТзОВ «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ» про залучення третьої особи (вх.№4135/16 від 22.08.2016р.), а саме: 49000, м.Дніпро (м.Дніпропетровськ), АДРЕСА_1. На час проведення судового засідання, вказану кореспонденцію або повернуто суду установою звязку із відмітками «За закінченням терміну зберігання», або не повернуто.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. розяснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Між Закритим акціонерним товариством «Агробанк» (банк за договором) та ОСОБА_1 (позичальник за договором, третя особа по справі) укладено кредитний договір №178.840.06.02 від 17.11.2006р., за яким банк надає позичальнику кредит в розмірі 50000,00 доларів США строком з 17.11.2006р. по 16.11.2007р. зі сплатою 15,5% річних, а позичальник зобов'язується забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих відсотків у встановлені договором строки (п.1.1, 4.1).

У п.2.1 вказаного договору зазначено, що в забезпечення виконання позичальником своїх зобовязань по цьому договору банк, серед іншого, приймає майно за договором застави №178.840.06.02.1 від 17.11.2006р.

Відтак, між Закритим акціонерним товариством «Агробанк» (заставодержатель за договором) та ОСОБА_1 (заставодавець за договором) укладено договір застави №178.840.06.02.1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 17.11.2016р. та зареєстрований в реєстрі за №5277.

У п.1.1 цього договору сторони погодили, що для забезпечення своєчасного та належного виконання зобовязань в подальшому, які виникають та можуть виникнути в майбутньому з кредитного договору №178.840.06.02 від 17.11.2006р. (надалі за текстом основний договір), згідно з яким заставодержатель надає заставодавцю кредит в сумі 50000,00 доларів США на строк по 16.11.2007р. зі сплатою 15,5% річних по строковій заборгованості, та сплатою за порушення заставодавцем строків повернення заборгованості по кредиту та/чи відсотків за його користування, згідно з п.4.4 основного договору, пені у розмірі 0,5 відсотків від суми прострочених грошових зобовязань розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, з правом заставодержателя звертати стягнення на предмет застави; заставодавець надає в заставу автомобіль.

Згідно п.1.2 договору застави, предметом застави за цим договором є належне заставодавцю на праві приватної власності майно, а саме автомобіль: марка ПОРШЕ CAYENNE, модель PORSCHE CAYENNE, реєстраційний №00500 НН, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску 2004, обєм двигуна 3200 см.куб, тип ТЗ Універсал, далі за текстом предмет застави.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження належного виконання п.Веретельніковим С.В. зобовязань, взятих за вищенаведеними кредитним договором та договором застави. Відтак, первісним кредитором та заставодержателем відчужено право вимоги за вищенаведеними договорами.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 26.09.2014р. у справі №334/6444/13-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що 26.09.2011р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Восток», який є правонаступником усіх прав та зобов'язань, коштів та майна ПАТ «Хоум ОСОБА_5», що згідно протоколу Загальних зборів акціонерів від 01.02.2011р. змінило назву, є правонаступником ВАТ «Хоум ОСОБА_5», що згідно протоколу Установчих зборів акціонерів №1 від 16.12.2008р. реорганізовано шляхом перетворення, є правонаступником усіх прав та зобов'язань, коштів та майна ЗАТ «Хоум ОСОБА_5», є правонаступником усіх прав та зобов'язань, коштів та майна ЗАТ «Агробанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Фінанс» відповідно до чинного законодавства України укладено договір відступлення права вимоги №7 згідно з яким, ТзОВ «ОСОБА_5 Фінанс» набуло права кредитора відносно позичальника за кредитним договором №178.840.06.02 від 17.11.2006р., укладеним між ЗАТ «Агробанк» та позичальником - п.Веретельніковим С.В. Також, 16.12.2011р. між ПАТ «Банк Восток» та ТзОВ «ОСОБА_5 Фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави, який було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 2396. Відповідно до умов цього договору, ТзОВ «ОСОБА_5 Фінанс» набуло права нового заставодержателя відносно предмету застави, а саме: автомобіль марки PORSHE CAYENNE, шасі №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску - 2004, об'єм двигуна - 3200 куб.см., тип ТЗ - універсал. На підставі зазначеного, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна приватним нотаріусом внесено зміни, а саме змінено обтяжувала з ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «ОСОБА_5 Фінанс».

Опісля, 17.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами. Згідно даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №178.840.06.02 від 17.11.2006р., укладеним між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_1, та договором застави №178.840.06.02.1 від 17.11.2006р., укладеним між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_1. З огляду на вищенаведене, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 03.03.2014р. внесено зміни, а саме: змінено обтяжувача - ТзОВ «ОСОБА_5 Фінанс» на ТзОВ «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», отже, ТзОВ «ФІНАСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» набуло прав кредитора відносно ОСОБА_1 та прав нового заставодержателя відносно предмету застави, а саме - автомобіля марки PORSHE CAYENNE, шасі №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску - 2004, об'єм двигуна - 3200 куб.см., тип ТЗ - універсал.

Вказаним рішенням суду також встановлено, що у п.Веретельнікова С.В. виникла заборгованість, яка складає 2974165,94грн., з яких 277333,69грн. заборгованості за основним боргом, 165757,35грн. нарахованих відсотків та 5531074,93грн. пені.

Позивач стверджує, що при вирішенні Деснянським районним судом м.Києва спору по справі №754/493/15-ц, йому стало відомо про те, що автомобіль PORSCHE CAYENNE, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску 2004, обєм двигуна 3200 см.куб, тип ТЗ Універсал, зареєстровано на праві власності за ТзОВ «САЛЬВЕ - ЛЬВІВ». Зокрема, у рішенні Апеляційного суду м.Києва від 06.06.2016р. по вказаній справі зазначено, що такі обставини підтверджуються Довідкою УДАІ ГУ МВС України в м.Києві від 15.06.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ» набуло право власності на автомобіль PORSCHE CAYENNE, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску 2004, обєм двигуна 3200 см.куб, тип ТЗ Універсал, на підставі договору купівлі-продажу 05/0906, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «САЛЬВЕ» (продавець за договором) 09.06.2015р.

ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», вважаючи, що зазначена застава зберегла силу не зважаючи на те, що предмет застави автомобіль, перейшов у власність іншої особи, звернулось до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави автомобіль марки РОRSСНЕ САYЕNNЕ, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WР1АА29Р24LА22503, WIN №WP1AA29Р24LА22503, рік випуску-2004, об'єм двигуна 3200 см.куб., тип ТЗ Універсал, який належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ» шляхом передачі у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» в рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором № 178.840.06.02 від 17 листопада 2006 року, що складають 2974165,97грн. в тому числі сума простроченого основного боргу 277333,69грн., сума прострочених процентів 165757,35грн., сума пені 2531074,93грн.; та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» предмет застави автомобіль марки РОRSСНЕ САYЕNNЕ, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WР1АА29Р24LА22503, WIN №WP1AA29Р24LА22503, рік випуску-2004, об'єм двигуна 3200 см.куб., тип ТЗ Універсал з комплектом ключів та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (згідно поданої заяви про уточнення позовних вимог).

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У відповідності до ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Так, згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.2 ст.343 ЦК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, згідно з ч.6 ст.232 ГК України, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 26.09.2014р. у справі №334/6444/13-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що заборгованість п.Веретельнікова С.В., що виникла внаслідок неналежного виконання зобовязань за кредитним договором №178.840.06.02 від 17.11.2006р., складає 2974165,94грн., з яких 277333,69грн. заборгованості за основним боргом, 165757,35грн. нарахованих відсотків та 5531074,93грн. пені. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що таку заборгованість погашено повністю чи частково.

У відповідності до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Як визначено ст.1 Закону України «Про заставу», застава це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У відповідності до ч.1 ст.574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Зазначену норму конкретизовано у ст.16 Закону України «Про заставу», в якій зазначено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору (ч.1). Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави (ч.2).

Суд звертає увагу на те, що згідно зі ст.27 вказаного Закону, застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи (ч.1). Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу (ч.2).

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що не зважаючи на те, що предмет застави, а саме автомобіль марки РОRSСНЕ САYЕNNЕ, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WР1АА29Р24LА22503, WIN №WP1AA29Р24LА22503, рік випуску-2004, об'єм двигуна 3200 см.куб., тип ТЗ Універсал, й було неодноразово відчужено, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що свідчили б про те, що застава вказаного майна припинена на підставі та у відповідності до положень ст.28 Закону України «Про заставу». Таким чином, суд приходить до висновку, що хоч власником заставного майна є ТзОВ «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ», а не первісний заставодавець п.Веретельніков С.В., застава, що виникла на підставі договору застави №178.840.06.02.1 від 17.11.2006р., зберегла свою силу.

Суд, беручи до уваги твердження відповідача про те, що договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами нотаріально не посвідчений, що свідчить про його недійсність, звертає увагу на те, що відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Факт набуття прав кредитора відносно ОСОБА_1 та прав нового заставодержателя відносно предмету застави, а саме автомобіля марки PORSHE CAYENNE, шасі №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску - 2004, об'єм двигуна - 3200 куб.см., тип ТЗ універсал, встановлено, як вже зазначалось рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 26.09.2014р. у справі №334/6444/13-ц, яке набрало законної сили.

Згідно із ч.1 ст.589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Як визначено ч.ч.1, 2 ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

У ст.20 вказаного Закону встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.1). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Згідно зі ст.21 Закону України «Про заставу», реалізація заставленого майна здійснюється шляхом його продажу на аукціонах (публічних торгах), у тому числі у формі електронних торгів, якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Суд звертає увагу на те, що у відповідності до умов договору застави №178.840.06.02.1 від 17.11.2006р., звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, господарського, третейського суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або позасудовим способом (п.4.1). Порядок реалізації заставленого майна визначається заставодержателем та може визначатися як із залученням заставодавця, так і без нього, всіма можливими шляхами, в тому числі через аукціони, біржі, торги, комісійні магазини, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю чи шляхом добровільної передачі предмету застави у власність заставодержателю, тощо (п.4.3). Реалізація предмету застави може бути здійснена шляхом відчуження у власність заставодержателя в рахунок погашення боргових зобовязань. Відчуження може бути здійснено за актом приймання-передачі заставленого майна або в примусовому порядку, встановленому чинним законодавством (п.4.4).

Водночас, суд звертає увагу на те, що звернення стягнення на предмет застави повинно відбуватися також і з врахуванням норм Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Так, згідно зі ст.23 вказаного Закону, відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Слід зазначити, що вказана норма Закону покладає на обтяжувача обов'язок зареєструвати у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення незалежно від способу звернення - чи то на підставі рішення суду, чи в позасудовому порядку.

Водночас, проаналізувавши витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №50619745 від 28.10.2016р., долучений позивачем на вимогу суду до матеріалів справи, суд звертає увагу на те, що він не містить запису відомостей про початок процедури звернення стягнення на предмет застави, зареєстрованих обтяжувачем ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», яким ініційовано звернення стягнення на предмет застави шляхом звернення з відповідним позовом до суду, що, зважаючи також на наявність інших обтяжувачів, є грубим порушенням вимог названого Закону.

Крім того, згідно зі ст.29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Порядок, встановлений ст.27 вказаного Закону, передбачає, що обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 1) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до суду із позовною заявою обрав один із способів звернення стягнення на предмет застави, передбачений договором застави та такий, що не суперечить умовам чинного законодавства, проте, в порушення встановленого законом порядку, не зареєстрував в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження до початку такої процедури, а також не вжив дій щодо інформування боржника та інших обтяжувачів про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження.

Аналогічну позицію щодо необхідності вчинення відповідний дій до звернення з позовом до суду викладено у Постановах Вищого господарського суду України від 26.10.2016р. по справі №910/23398/15, від 26.04.2016р. по справі №915/1567/15, від 26.04.2016р. по справі №908/2781/15 та від 25.03.2015р. по справі №910/13889/14.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як визначено ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави та визнання права власності на предмет застави слід відмовити.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, зробленої у поданому ним відзиві (вх.№34003/16 від 22.08.2016р.), суд зазначає таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як визначено ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Така позовна давність застосовується, в тому числі, і до вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних. В той час як до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується, у відповідності до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік.

Як визначено ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч.2).

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що заміна сторін у зобов'язанні, як визначено ст.262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно зі ст.266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Так, Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. в якому, зокрема зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову зважаючи на його безпідставність, тобто недоведеність порушеного права позивача, суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог.

Слід вказати, що ухвалою суду від 16.11.2016р. судом, за власною ініціативою, зважаючи на вчинення відповідачем дій по відчуженню спірного автомобіля, зокрема, зняття його з реєстрації, вжито заходів до забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» шляхом заборони будь-яким особам, в тому числі, але не виключно Товариству з обмеженою відповідальністю «САЛЬВЕ-ЛЬВІВ», вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження предмета застави автомобіля марки PORSCHE CAYENNE, колір чорний, шасі (кузов, рама, коляска) №WP1AA29P24LA22503, WIN №WP1AA29P24LA22503, рік випуску - 2004, обєм двигуна 3200 см.куб, тип ТЗ-Універсал, до вирішення справи по суті.

У відповідності до ст.68 ГПК України, питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги те, що відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду, суд вважає за необхідне вирішити питання про скасування заходів до забезпечення позову після набрання даним судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 26.12.2016р.

Головуючий суддя Щигельська О.І.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Петрашко М.М.