Рішення № 63713919, 20.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016Справа №910/18896/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення заборгованості в розмірі 110 294,88 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Шегера І.П. (довіреність № 12-У від 10.12.2015);

від відповідача: Лисенко С.І. (довіреність б/н від 31.12.2015),

ВСТАНОВИВ :

17.10.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) до публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 110 294,88 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 1605000229 від 05.05.2016, укладеного сторонами, в частині своєчасності оплати отриманого товару.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 35 592,01 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, три проценти річних у сумі 3 390,18 грн, 41 247,18 грн пені в розмірі 0,1% та 30 065,52 грн штрафу в розмірі 7%.

Провадження у справі № 910/18896/16 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2016, розгляд справи призначено на 15.11.2016.

14.11.2016 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, зокрема зазначив, що позивач неправомірно застосовує положення ст. 231 Господарського кодексу України до спірних правовідносин. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

15.11.2016 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, подав власне письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору в провадження іншого компетентного органу. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 розгляд справи відкладено на 06.12.2016.

06.12.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав пояснення, у яких навів нормативно-правове обґрунтування позовних вимог щодо стягнення пені у розмір 0,1% та штрафу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, подав пояснення щодо дат здійснення сторонами заліку зустрічних однорідних вимог.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, також подав пояснення, в яких зазначив, що заявки в порядку, передбаченому п. 5.2 договору, позивачу не надавались.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 розгляд справи відкладено на 20.12.2016.

20.12.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 20.12.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, судом встановлено:

05.05.2016 між дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (далі - відповідач) був укладений договір поставки № 1605000229 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався поставити відповідачу «Газ природний, скраплений або в газоподібному стані (Природний газ (Стисненийприродний газ (метан) за кодом ДКПП 016:2010-06.20.1 (код ЄЗС ДК 021-2015-09123000-7)» (далі - товар), а відповідач зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 5.8 договору передбачено, що підставою для визначення та проведення остаточних фінансових взаєморозрахунків між покупцем і постачальником за фактично відпущений товар у звітному місяці є підготовлений постачальником акт приймання-передачі товару за формою, що додається (додаток № 3).

Позивач передав відповідачу товар загальною вартістю 886 671,84 грн, що підтверджується актами приймання-передачі товару (стисненого природного газу) від 31.05.2016 на суму 103 913,28 грн; 30.06.2016 на суму 221 045,76 грн; 31.07.2016 на суму 315 342,72 грн; 31.08.2016 на суму 246 370,08 грн (далі - акти), копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач, 22.07.2016 здійснив оплати в розмірі 103 913,28 грн та 2 967,84 грн, що підтверджується банківскою випискою по рахунку позивача та листом відповідача «Щодо призначення платежу» № 1506/07-01 від 27.07.2016, у якому останній просив позивача зарахувати грошові кошти в розмірі 2 967,84 грн як оплату товару, поставленого на підставі договору поставки № 1605000229 від 05.05.2016. Копії вказаних документів долучені до матеріалів справи.

Крім того, на підставі заяв відповідача про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог № 9320/12-004 від 30.06.2016 та № 13423/12-004 від 28.09.2016, копії яких також долучені до матеріалів справі, сторони дійшли згоди припинити взаємні грошові зобов'язання, зокрема:

- на суму 103 913,28 грн з 30.06.2016 за заявою № 9320/12-004;

- на суму 675 877,44 грн з 28.09.2016 за заявою № 13423/12-004, про що також зазначено у поясненнях позивача, поданих 06.12.2016.

Згідно з п. 5.1 договору покупець здійснює попередню 100% оплату заявленої партії товару.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що попередня оплата товару здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів з дати надання постачальником рахунка-фактури, у якому зазначається обсяг і загальна вартість заявленої партії товару, згідно заявки покупця.

Водночас, позивачем, як постачальником товару за договором, не надано належних та допустимих в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів направлення та отримання відповідачем рахунків-фактур до вищезазначених актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 14), роз'яснено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Зважаючи на те, що умовами укладеного сторонами договору передбачена попередня оплата товару, а також враховуючи наведені роз'яснення Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про те, що на момент передання товару та складення сторонами актів приймання-передачі товару (стисненого природного газу), вказаний товар вже повинен був бути оплачений відповідачем.

Таким чином, відповідач товар, переданий позивачем, оплатив у повному обсязі, проте з порушенням строку, встановленого умовами договору.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 35 592,01 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, три проценти річних у сумі 3 390,18 грн, 41 247,18 грн пені в розмірі 0,1% та 30 065,52 грн штрафу в розмірі 7%.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 вказаної статті).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості перед постачальником, покупець сплачує постачальнику, крім суми заборгованості, ще й пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

У п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ № 14 роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем суд дійшов висновку, що він виконаний не вірно, з порушенням роз'яснень наведених у п. п. 1.7, 1.9 постанови Пленуму ВГСУ № 14. У зв'язку з цим, судом був здійснений власний розрахунок пені:

Період нарахуванняРозмір заборгованості (грн)Кількість днів простроченняОблікова ставка НБУРозмір пені (грн)01.06.2016-23.06.2016103 913,282318,0%2 357,2724.06.2016-29.06.2016103 913,28616,5%563,6930.06.2016-30.06.20160---01.07.2016-21.07.2016221 045,762116,5%4 196,8422.07.2016-28.07.2016114 164,64716,5%722,5229.07.2016-31.07.2016114 164,64315,5%290,8901.08.2016-31.08.2016429 507,363115,5%11 308,4001.09.2016-15.09.2016675 877,441515,5%8 610,4916.09.2016-27.09.2016675 877,441215,0%6 666,19Всього34 716,29Таким чином, вимога позивача, щодо стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є обґрунтованою, проте з огляду на здійснений судом перерахунок, підлягає задоволенню у розмірі меншому, ніж визначено позивачем, а саме - 34 716,29 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 3 390,18 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, наданий позивачем, суд дійшов висновку про те, що він виконаний не вірно, з порушенням роз'яснень наведених у п. п. 1.7, 1.9 постанови Пленуму ВГСУ № 14. У зв'язку з цим, судом був здійснений власний розрахунок трьох процентів річних:

Період нарахуванняРозмір заборгованості (грн)Кількість днів простроченняРозмір ставки річних процентів Розмір пені (грн)01.06.2016-29.06.2016103 913,28293%247,6830.06.2016-30.06.20160---01.07.2016-21.07.2016221 045,76213%381,5322.07.2016-31.07.2016114 164,64103%93,8301.08.2016-31.08.2016429 507,36313%1 094,3601.09.2016-27.09.2016675 877,44273%1 499,89Всього3 317,29Отже, вимога позивача, щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних є обґрунтованою, проте, з огляду на здійснений судом перерахунок, підлягає задоволенню у розмірі меншому, ніж визначено позивачем, а саме - 3 317,29 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 41 247,18 грн пені в розмірі 0,1% та 30 065,52 грн штрафу в розмірі 7% суд зазначає наступне.

На виконання вимог ухвали суду від 15.11.2016, у поясненнях, поданих 06.12.2016, позивач навів нормативно-правове обґрунтування вищевказаних позовних вимог та зазначив, що право вимагати стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1% та штрафу в розмірі 7% від вартості несвоєчасно оплаченого товару надане йому законом, а саме ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Разом з тим, у п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ № 14 роз'яснено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З огляду на те, що позивач просить стягнути 41 247,18 грн пені в розмірі 0,1% та 30 065,52 грн штрафу в розмірі 7% за порушення відповідачем саме грошового зобов'язання, вказані вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача задоволені судом частково, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 570,50 грн.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, ідентифікаційний код 30019801) на користь дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського , будинок 2, ідентифікаційний код 36265925) пеню в розмірі 34 716,29 грн (тридцять чотири тисячі сімсот шістнадцять грн 29 коп.); три проценти річних у сумі 3 317,29 грн (три тисячі триста сімнадцять грн 29 коп.); 570,50 грн (п'ятсот сімдесят грн 50 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26 грудня 2016 року.

Суддя Я.А. Карабань