Рішення № 63713156, 22.12.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 грудня 2016 р. Справа № 902/1010/16

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Еверест", м.Вишгород, Київська область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Ц", смт Крижопіль, Вінницька область

про стягнення 12 014,37 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.11.2016 р., паспорт серії МЕ № 795036 виданий Подільським РУ ГУ МВС України в місті Києві 29.12.20006 р.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Еверест" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Ц" про стягнення 25 458,13 грн заборгованості, з яких 14 332,80 грн пені та 11 125,33 грн 25 % річних за період з 07.06.2016 р. по 12.07.2016 р. у зв'язку із простроченням боржником оплати за поставлений товар за договором поставки № 19/04/16 від 19.04.2016 р .

Ухвалою суду від 24.11.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/950/16 та призначено до розгляду на 08.12.2016 р.

Ухвалою суду від 08.12.2016 р. розгляд справи відкладено до 22.12.2016 р.

Позивачем неодноразово 08.12.2016 р. та 12.12.2016 р. уточнялась ціна позову, за наслідками розгляду яких заяви приймались судом до розгляду.

Зокрема, востаннє позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог відповідно до якої останній просить стягнути з відповідача 14 007,00 грн пені, 10 611,36 грн 25 % річних.

12.12.2016 р. на адресу суду від представника позивача надійшло ряд документів на вимогу суду та клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання витребуваних документів та можливості участі представника позивача в судовому засіданні.

Відповідач в судове засідання 22.12.2016 р. повторно не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 08.12.2016 р. надіслання та отримання якої стверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення за 2460000199557, яке знаходиться в матеріалах справи.

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В межах дня в судовому засіданні судом оголошувалась перерва.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представник позивача повідомив суду, що відповідачем було частково погашено суму боргу, на підставі чого останнім було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог відповідно до якої останній посилаючись на часткову сплату відповідачем суми заборгованості в рахунок погашення неустойки просить стягнути з відповідача 1 403,01 грн пені та 10 611,36 грн 25 % річних.

Розглянувши вказану заяву суд з огляду на її зміст розцінив її як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення пені.

Оскільки у відповідності до приписів ст.22 ГПК України збільшення або зменшення розміру позовних вимог позивачем допускається до прийняття рішення, суд дійшов висновку про її прийняття до розгляду.

З урахуванням наведеного, розгляд справи здійснюється виходячи із розміру позовних вимог вказаних у заяві про зменшення позовних вимог.

При цьому, судом відхиляється клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки представник позивача особисто приймав участь в даному судовому засіданні, відтак, підстав для задоволення його клопотання відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

19.04.2016 р. між ТОВ "Промислова компанія "Еверест" (Постачальник) та ТОВ "Імперія-Ц" було укладено Договір поставки № 19/04/16 відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити кам'яне вугілля в асортименті, кількості та якості, зазначеними в Специфікаціях, які є Додатками до цього Договору (а.с.11-13, т.1).

Поставка товару здійснюється шляхом відправлення товару залізничним транспортом особі, зазначеній як вантажоодержувач у відповідній Специфікації (п.2.1 Договору).

При цьому, товар має бути поставлений Вантажоодержувачеві в строк, зазначеній у відповідній Специфікації (п.2.2 Договору).

Згідно п.3.1 Договору Покупець здійснює 100 % передплату за товар, якщо інший строк оплати товару не передбачений відповідною Специфікацією.

Транспортні витрати, пов'язані з відправленням товару Вантажоодержувачеві, оплачується Покупцем, якщо інший порядок оплати транспортних витрат не передбачений відповідною Специфікацією (п.п.3.1, 3.2 Договору).

Суд встановив, що відповідно до умов Договору та укладеної між сторонами Специфікації № 3 від 18.05.2016 р. позивач поставив у власність відповідача товар загальною масою 280 тон на загальну суму 780 360,00 грн.

Згідно Специфікації № 3 від 18.05.2016 р. оплата поставленого товару здійснюється відповідачем двома частинами:

1) попередня оплата в сумі 71 068,50 грн здійснюється відповідачем протягом двох банківських днів з моменту підписання Специфікації;

2) оплата залишку суми в розмірі 698 143,50 грн здійснюється протягом семи календарних днів з моменту надходження товару на ст.Крижопіль Одеської залізниці.

Відповідно до видаткової накладної, оригінал якої судом оглянуто в судовому засіданні, товар надійшов на залізничну станцію Крижопіль, Одеської залізниці та був отриманий відповідачем 30.05.2016 р. без жодних зауважень та претензій (а.с.15-17, т.1).

Відповідачем перераховано вартість товару наступними платежами: 08.06.2016 р. - 180 000,00 грн, 10.06.2016 р. - 100 000,00 грн, 22.06.2016 р. - 50 000,00 грн, 23.06.2016 р. - 60 000,00 грн, 30.06.2016 р. - 30 000,00 грн та 12.07.2016 р. - 390 360,00 грн.

Оскільки, відповідач здійснив розрахунки з позивачем на умовах укладеного Договору № 19/04/16 від 19.04.2016 р. з порушенням строків оплати, позивачем заявлено до стягнення з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 07.12.2016 р. 14 007,00 грн пені та 10 611,36 грн 25 % річних за період з 07.06.2016 р. по 11.07.2016 р. у зв'язку із простроченням боржником оплати за поставлений товар за договором поставки № 19/04/16 від 19.04.2016 р.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами Договору поставки № 19/04/16 від 19.04.2016 р., сторонами за якими є Постачальник та Покупець, між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідач до порушення провадження у даній справі (позовна заява здана на відправку 19.11.2016 р., а провадження за нею порушено 24.11.2016 р.) здійснив частковий розрахунок з позивачем по сплаті неустойки на умовах договору від 19.04.2016 р. в сумі 5 000,00 грн, що стверджується платіжним дорученням № 311 від 13.09.2016 р. на суму 5 000,00 грн.

Також судом встановлено, що відповідач після порушення провадження у даній справі здійснив розрахунок з позивачем по неустойці в сумі 7 576,99 грн, що стверджується платіжним дорученням № 512 від 06.12.2016 р.

Разом з тим, яка вказувалось вище позивач до прийняття рішення у справі подав заяву про зменшення розміру позовних вимог відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 1 403,01 грн пені та 10 611,36 грн 25 % річних, яка прийнята судом до розгляду і сума вимог за якою (12 014,37 грн) являється новою ціною позову.

Судом розглянуто вимоги позивача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 22.12.2016 р.) щодо стягнення з відповідача 1 430,01 грн пені та 10 611,36 грн 25 % річних за період з 07.06.2016 р. по 11.07.2016 р. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3,4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 4 Договору сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.

Зокрема, пунктом 4.2 сторони передбачили, що при порушенні строків оплати товару, Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діє на момент порушення зобов'язання від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 4.3 сторони передбачили, що у разі, якщо Покупець прострочить оплату товару, Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 25 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та 25 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені та 25 % річних судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні кінцевої суми в обрахунку.

Так, при перерахунку сум пені та 25 % річних за період з 07.06.2016 р. по 11.07.2016 р. з врахуванням допущених позивачем помилок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом отримано 14 692,20 грн пені та 10 611,37 грн 25 % річних.

При цьому, враховуючи те, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача і на момент проведення судового засідання останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі вказаному позивачем у позовній заяві.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 25 % річних та пені.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині вимоги про стягнення 7 576,99 грн боргу, відмови в задоволенні вимог про стягнення 5000,00 грн боргу з мотивів наведених вище.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ч.2 ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

22.12.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Ц", АДРЕСА_1, 24600 (ідентифікаційний код - 39348595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Еверест", вул.Кургузова, 6-А, м.Вишгород, Київська область, 07300 (ідентифікаційний код - 37771017) - 1 430 грн 01 коп. пені, 10 611 грн 37 коп 25 % річних та 1 378 грн 00 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 26 грудня 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу АДРЕСА_1, 24600.