Рішення № 63713036, 23.12.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 грудня 2016 р. Справа № 902/895/16

Господарський суд Вінницької області у складі

головуючого судді Тварковського А.А.

за участю:

секретаря судового засідання Мовчан Г.М.,

представники сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 19.10.2016, паспорт серії АА №823904, виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 11.08.1998р.;

ОСОБА_2, довіреність №б/н від 20.11.2015, паспорт серії АА №955834, виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 01.04.1999р.;

відповідача: ОСОБА_3 (директор), паспорт серії АА 094677, виданий Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області 11.01.1996 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: фермерського господарства "Скала" (вул. Соборна, буд. 14, с. Вахнівка, Липовецький район, Вінницька область, 22524)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ "Поділля" (вул. Зарічна, буд. 23, с. Нова Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22512)

про визнання права власності на майно вартістю 607987 грн 01 коп.,

ВСТАНОВИВ:

фермерське господарство «Скала» (позивач, ФГ «Скала») звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ «Поділля» (відповідач, ТОВ «СФГ «Поділля») про визнання права власності на зерно кукурудзи в кількості 89,19 тон, а також зерно сої в кількості 41,69 тон урожаю 2016 року, зібраного із земельних ділянок за наступними кадастровими номерами: 0522280600:04:000:0656; 0522280600:04:000:0668; 0522280600:04:000:0667; 0522280600:04:000:0691; 0522280600:04:000:0514; 0522280600:04:000:0515; 0522280600:04:000:0516; 0522280600:04:000:0517; 0522280600:04:000:0528; 0522280600:04:000:2051; 0522280600:04:000:0533.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2012-2016 роках на підставі укладених договорів оренди землі ФГ «Скала» зареєструвало право оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області загальною площею 52,5114 га.

Дійсність права оренди підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

У 2014-2015 роках між позивачем та відповідачем неодноразово виникали спори щодо використання наведених земельних ділянок, зумовлені небажанням відповідача звільняти їх. Відповідач і надалі продовжував обробляти ці земельні ділянки, не допускаючи до їх обробітку позивача. ФГ «Скала» з даного приводу неодноразово зверталася до правоохоронних органів (за фактом самовільного зайняття земельних ділянок), а також намагалося примиритися з ТОВ «СФГ «Поділля».

Навесні 2016 року позивач приступив до використання (обробітку) наведених земельних ділянок за цільовим призначенням.

У вересні 2016 року із частини земельних ділянок загальною площею 28,4248 га позивачем було зібрано 89,19 тон кукурудзи та 41,69 тон зерна сої.

Однак подальший збір урожаю було зупинено через фізичні перешкоди зі сторони відповідача, так як останній вважає себе законним користувачем земельних ділянок та стверджує, що є власником посівів сільськогосподарських культур на зазначених земельних ділянках, а тому заперечує та не визнає право власності позивача на зібрані плоди (урожай).

Враховуючи викладені в позові обставини та те, що право власності СФГ «Скала» на зібраний урожай заперечується відповідачем, позивач вважає, що його право підлягає захисту в судовому порядку. Відтак посилаючись на положення ст.16, 189, 190, 316, 317, 328, 392, 775 ЦК України, ст.95 ЗК України, позивач просить визнати право власності на зібраний врожай із земельних ділянок, право оренди на які зареєстровано останнім належним чином у визначеному законодавством порядку.

За даним позовом ухвалою від 21.10.2016р. порушено провадження у справі №902/895/16 та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Розгляд справи двічі відкладався з обєктивних причин, про що свідчать відповідні процесуальні документи у справі. При цьому в судовому засіданні від 20.12.2016 року з метою надання можливості сторонам ознайомитися із документами, які надійшли до судового засідання, оголошено перерву до 23.12.2016 року до 10.30 год.

В судовому засіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, пославшись на обставини, що викладені в позові та додаткових поясненнях до позову (а.с.67-70, т.с.2), а також на подані ними докази.

Представник відповідача в судових засіданнях та у відзиві (а.с.1-4, т.с.2) на позов й додаткових поясненнях проти заявлених вимог заперечував. Зокрема останнім зазначено, що оскільки позивач фактично володіє та користується спірним майном зібраним урожаєм кукурудзи та сої, останнім фактично в повній мірі реалізовано своє право власності (правомочності володіння, користування та розпорядження майном). Відтак, на йому думку, дані обставини виключають можливість застосування в якості нормативного обґрунтування позову положення ст.392 ЦК України. Представник позивача вважає, що позивачем не доведено, що відповідач у розмінні обраного судового способу захисту порушив його права та охоронювані законом інтереси, а відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову не залежно від встановлених обставин.

Більше того за твердженням представника відповідача земельні ділянки, з яких зібрано врожай, правомірно перебувають у користуванні ТОВ «СФГ «Поділля», що підтверджується реєстрацією договорів оренди у Липовецькій філії ДП «Центр ДЗК» та договором про спільну діяльність, укладеного з СФГ «Поділля». Вказані земельні ділянки з користування відповідача ні орендодавцям, ні іншим особам за відповідними актами повернуті не були. Використовуючи дані земельні ділянки, відповідач засіяв їх, що, на його думку, підтверджується рядом доказів, відтак має право на збирання урожаю. Окрім того, останній також акцентував увагу, що оскільки спірні земельні ділянки не були виділені єдиним масивом, то без встановлення відповідних межових знаків їх обробіток та збір врожаю обєктивно був би неможливим у законний спосіб, що також стверджує про безпідставність позовних вимог.

Також представник ТОВ «СФГ «Поділля» відмітив, що за твердженням позивача спірні земельні ділянки є самочинно захопленими відповідачем, відтак, на його думку, єдиним вірним способом захисту є звернення до суду про їх повернення та стягнення збитків, а не про визнання права власності на урожай. На підтвердження своєї позиції надав суду висновок аварійного комісара у сільському господарства про обстеження частини посівів кукурудзи та сої з метою визначення розміру збитків внаслідок незаконного збору врожаю.

Заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд встановив наступне.

13.11.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_4 укладено договір оренди землі №90 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.55-61, т.с.1).

21.08.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_5 укладено договір оренди землі №66 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.62-68, т.с.1).

21.08.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_6 укладено договір оренди землі №65 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.69-75, т.с.1).

12.02.2016 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_7 укладено договір оренди землі №5-16 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.76-81, т.с.1).

21.08.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_8 укладено договір оренди землі №69 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.82-86, т.с.1).

21.08.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_9 укладено договір оренди землі №68 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.87-94, т.с.1).

21.08.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_10 укладено договір оренди землі №70 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.95-100, т.с.1).

Між ФГ «Скала» та ОСОБА_11 укладено договір оренди землі №85 без дати та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.101-107, т.с.1).

13.12.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_12 укладено договір оренди землі №91 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.108-113, т.с.1).

01.12.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_13 укладено договір оренди землі №50 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.114-119, т.с.1).

21.08.2014 року між ФГ «Скала» та ОСОБА_14 укладено договір оренди землі №62 та складено акт приймання-передачі обєкта оренди (а.с.120-125, т.с.1).

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна, Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с.9-48) проведено державну реєстрацію права оренди ФГ «Скала» на земельні ділянки 0522280600:04:000:0656; 0522280600:04:000:0668; 0522280600:04:000:0667; 0522280600:04:000:0691; 0522280600:04:000:0514; 0522280600:04:000:0515; 0522280600:04:000:0516; 0522280600:04:000:0517; 0522280600:04:000:0528; 0522280600:04:000:2051; 0522280600:04:000:0533 (надалі спірні земельні ділянки).

Поряд із цим відповідачем надано суду договори оренди землі від 20 грудня 2007 року та відповідні акти прийому-передачі земельної ділянки, укладені між селянським фермерським господарством «Поділля» та ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_9, ОСОБА_21, ОСОБА_8, (а.с.5-34, т.с.2).

Вказані договори зареєстровані у Липовецькій філії ДП «Центр ДЗК» із здійсненням запису у Державному реєстрі земель.

Окрім того, судом встановлено, що в якості правової підстави використання ТОВ «СФГ «Поділля» земель, які є предметом договорів між названими особами та СФГ «Поділля», відповідачем надано договір про спільну діяльність від 01 травня 2013 року №1/01-05/13, укладений між товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ «Поділля» та селянським (фермерським) господарством «Поділля».

Як стверджується клопотанням слідчого в ОВС СУ ГУ НП у Вінницькій області ОСОБА_22 від 20.10.2016 року, адресованого Вінницькому міському суду (а.с.125, т.с.2), витягами з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, листом слідчого управління ГУНП у Вінницькій області (а.с.45, т.с.3), а також не заперечується сторонами у справі, 25.09.2016 року та 29.09.2016 року представники ФГ «Скала» розпочали збір урожаю на території Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області на полях №14, 18, 19, 22.

У свою чергу, вважаючи незаконними дії ФГ «Скала», учасники ТОВ «СФГ «Поділля» звернулися до правоохоронних органів із заявами про злочин. За результати таких звернень зареєстровано кримінальні провадження за ч.2 ст.186 КК України (а.с.39-40, т.с.2). При цьому на момент розгляду справи досудове слідство триває.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, а також щодо оцінки наявних у справі доказів, суд виходив із наступного.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Законодавством встановлено:

- предмет позову - матеріально-правова вимога до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна нести правовий характер, тобто бути урегульована нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду. В процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову;

- підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Це не є доказами у справі. Підставу позову теж можна змінити.

- у вирішенні наведеного питання господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співпадіння такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами;

- у випадку невідповідності предмету позову способам захисту встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі (правова позиція Вищого господарського суду України відповідно до постанови від 14.06.2012 року у справі № 33/5005/13678/2011).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності визначається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності (постанова ВСУ від 21 вересня 2016 року № 6-1685цс16).

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ст. 392 ЦК України видно, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 04.04.2011 р. у справі № 25/208-08.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Обєктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Главою 24 ЦК України унормовано набуття права власності.

Приписами статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі п. б), ч.1 ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Відповідно до ст. 775 ЦК України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Статтю 189 ЦК України визначено, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зокрема, як зазначалося вище, позивач в якості підстав набуття права власності на урожай 2016 року посилається на його засівання, вирощування й обробіток, а також на правомірність володіння земельними ділянками, тобто на відміну від відповідача на зареєстроване у встановленому законом порядку право оренди на земельні ділянки, з яких урожай насіння кукурудзи та сої останнім правомірно було зібрано.

При цьому виходячи із підстав та предмету позову, позивачем обрано спосіб захисту, на його думку, свого порушеного права, визначений статтею 392 ЦК України. Разом із тим в якості нормативного обґрунтування підстав позову позивач також послався на ст.95 ЗК України та ст. 189, 774 ЦК України

Таким чином, суд, аналізуючи обставини справи на наявність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.392 ЦК України, виходив із наступного.

Так, системний аналіз в сукупності приписів статті 392 ЦК України, ст.95 ЗК України та ст. 189, 774 ЦК України, свідчить про те, що для визнання права власності на майно в контексті положень ст.392 ЦК України необхідно:

- наявність у субєкта статусу правомірного землекористувача, тобто правомірність користування земельною ділянкою, на якій здійснюється вирощування сільськогосподарських культур (відповідно до ст.6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону);

- наявність доказів приналежності майна саме власникові, який звертається із позовом тобто, що останній засіяв, обробив урожай, відтак і має право на його збирання,

- не визнання та оспорювання права власності на майно іншою особою, а також неможливість реалізувати свої правомочності в частині володіння, користування та розпорядженням майном.

Матеріалами справи підтверджено, що ФГ «Поділля» є орендарем земельних ділянок за кадастровими номерами: 0522280600:04:000:0656; 0522280600:04:000:0668; 0522280600:04:000:0667; 0522280600:04:000:0691; 0522280600:04:000:0514; 0522280600:04:000:0515; 0522280600:04:000:0516; 0522280600:04:000:0517; 0522280600:04:000:0528; 0522280600:04:000:2051; 0522280600:04:000:0533. При цьому право оренди зареєстровано у встановленому законом порядку.

Разом із тим, судом критично оцінюються подані в якості належних та допустимих доказів документи, які підтверджують право власності спірного майна за ФГ «Скала», з огляду на таке

Так, позивачем на підтвердження посівів зерна кукурудзи та сої, обробітку землі надано накладні на придбання насіння кукурудзи, накладні на передачу насіння кукурудзи та сої для посівів, дорожні листи трактора для обробітку землі та посівів, звіти про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду станом на 01 грудня 2015 року та на 01 грудня 2016 року (а.с.71- 99, т.с.2).

Детально досліджуючи зміст кожного із поданих документів, суд позбавлений можливості встановити, що ці первинні документи про обробіток землі, засівання кукурудзи та сої, підтверджують саме сільськогосподарські робити на спірних земельних ділянках. Враховуючи, що в користуванні позивача наявна низка інших земельних ділянок на території Вахнівнської сільської ради Липовецького району Вінницької області, суд не приймає подані документи в якості підтвердження права власності позивача на урожай 2016 року. Тобто ідентифікація спірного урожаю як урожаю, зібраного зі спірних земельних ділянок, виходячи із матеріалів справи, є неможливою.

Окрім того, позивачем на підтвердження своєї процесуальної позиції суду надано податкову звітність зі сплати податку за землю за 2015-2016 роки (а.с.209-230, т.с.1), податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 2015-2016 роки (а.с.192-198, т.с.1), відомості про видачу зерна на земельні ділянки (паї) ФГ «Скала» за 2015-2016 року (а.с.231-234, т.с.1).

Проте і вказані документи, на думку суду, в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не є первинними документами, які безпосередньо відображають господарські операції по засіванню та обробітку землі для отримання урожаю саме зі спірних земельних ділянок. Відтак також судом не беруться до уваги.

Більше того будь-які документи за 2015 рік подані позивачем в якості доказів також судом відхиляються із тієї причини, що ФГ «Скала» не використовувала спірні земельні ділянки у 2015 року, що підтверджено самими представниками позивача в судовому засіданні. До того ж даний факт також підтверджується листами ФГ«Скала» до відповідача, та правоохоронних органів (до прокуратури Вінницької області та прокуратури Липовецького району) з вимогами вжити заходів щодо звільнення спірних земельних ділянок.

Також сумнівним виглядає той факт, що за поданими первинними документами позивач вирощував кукурудзу та сою без застосування будь-яких мінеральних добрив.

Натомість заперечуючи власність ФГ «Скала» на спірний урожай, відповідач також надав ряд первинних документів щодо засівання, обробітку та вирощування кукурудзи та сої, серед яких: договори на виконання сільськогосподарських робіт від 10 березня 2015 року №1, від 04 січня 2016 року №1/01, договори про надання послуг від 01 липня 2016 року №1/07-01, від 08 вересня 2016 року№5/09-08, укладені з СФГ «Іванна» та підписані на виконання вказаних договорів акти здачі-прийняття робіт; договори на виконання сільськогосподарських робіт від 04 червня 2015 року №3/1, від 10 березня 2016 року №2/03, договір про надання транспортних послуг від 06 вересня 2016 року №4/09-06, укладені з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_23, та акти здачі-приймання робіт на їх виконання (а.с.7-42, т.с.3); договори поставки, видаткові накладні та специфікації на придбання мінеральних добрив; договори поставки накладні та свідоцтва на насіння (а.с.178-250, т.с.2). При цьому за даними головного управління статистики у Вінницькій області ТОВ «СФГ «Поділля» подавалися звіти про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду станом на 01 грудня 2014, 2015 та 2016 року

Крім того, письмовими поясненнями СФГ «Іванна» та ФОП ОСОБА_24 (а.с.4-5, 30-31, т.с.3) також підтверджено надання комплексу послуг та виконання робіт з метою отримання сільськогосподарської продукції користувачем земельних ділянок ТОВ «СФГ «Поділля» на території Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

З поданих відповідачем доказів теж не можливо встановити, що ці роботи та послуги були повязані саме зі спірними земельними ділянками.

Разом із тим суд, оцінюючи наданий учасниками процесу кожен доказ окремо у їх сукупності та в системному взаємозвязку, беручи до уваги той факт, що землі як у 2015 році, що стверджується матеріалами справи, так у 2016 року фактично перебували у користуванні відповідача, оскільки жодного акту на повернення земельних ділянок власникам землі з користування ТОВ «СФГ «Поділля» як попереднього орендаря матеріали справи не містять, той факт, що наявна низка доказів обробітку відповідачем землі на території Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області на полях 14, 18, 19, 22, приходить до висновку що саме відповідачем на спірних земельних ділянках виконувалися роботи з вирощуванню урожаю кукурудзи та сої.

Більше того, про факт перебування спірних земельних ділянок протягом 2015-2016 років у користуванні відповідача свідчить висновок в.о. начальника Липовецького відділення Немирівського відділу ГУНП у Вінницькі області по зверненню ОСОБА_25

Отже, детально аналізуючи подані сторонами докази у їх сукупності достовірніше виглядають обставини, за яких до посіву та вирощування спірного урожаю на спірних земельних ділянках має відношення саме відповідач.

Таким чином, на переконання суду, позивачем: по-перше, не підтверджено в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, не надано вичерпного спростування доводів відповідача, який не визнає право власності позивача.

З огляду на вище викладене, не зважаючи на правомірність використання позивачем спірних земельних ділянок, останнім не доведено в силу вимог ст.33, 34 ГК України причетності до здійснення посів та вирощування кукурудзи та сої. Відтак відсутні правові підстав для визнання за ними права власності на спірний врожай відповідно до вимог ст.392 ЦК України.

Окремо суд звертає увагу на те, що не є можливим також обєктивно та достеменно стверджувати, що урожай кукурудзи та сої позивачем зібрано саме зі спірних земельний ділянок, оскільки, як свідчать матеріали справи, а зокрема технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок (паїв), які перебувають в оренді ФГ "Скала" на території Вахнівської сільської ради Липовецького району, межові знаки фактично були встановлені та передані на зберігання у травні та листопаді 2016 року, у той час як посів і збирання урожаю відбувався в квітні та вересні 2016 року відповідно. При цьому факт відсутності межових знаків на момент зібрання урожаю стверджується поясненнями ОСОБА_26, який виготовляв вказану технічну документацію, що викладенні у довідці від 21.12.2016р.

Відтак, враховуючи факт відсутності межових знаків на момент збору врожаю, факт виходу позивача при збиранні посівів за межі спірних земельних ділянок, які не перебувають у користуванні позивача, що стверджується висновком аварійного комісара у сільському господарстві, на думку суду, цілком очевидно, що до масиву зібраного вражаю насіння кукурудзи та сої увійшов урожай, право на який мають суміжні землекористувачі. Отже, урожай без межових знаків обєктивно і не міг бути зібраний безпосередньо із спірних ділянок. Дана обставина також є підставою для відмови в позові навіть за умови доведення позивачем свого відношення до посівних робіт.

Суд погоджується з позивачем, що висновок аварійного комісара не має відношення до розгляду даної справи, оскільки він застосовується у страхових правовідносинах. Разом із тим суд і не бере його до уваги як доказ, який містить будь-які фактичні дані в області страхування, проте суд не вбачає правових перешкод для не врахування викладених у ньому схематичних планів розташування земельних ділянок та меж зібраного урожаю, які здійснені використовуючи дані з публічної кадастрової карти України та дані натурної топографо-геодезичної зйомки. Висновок аварійного комісара оцінюється лише в сукупності із іншими доказами у справі.

Визначаючись щодо правомірності користування відповідачем спірними земельними ділянками, звертаючи увагу на судові спори, які мали місце протягом 2011-2014 років, що стверджується поданими у справу сторонами судовими актами, суд встановив, що станом на початок 2016 року та станом на час розгляду справи ні СФГ «Поділля», ні ТОВ «СФГ «Поділля» не має належним чином зареєстрованого у встановленому законом порядку права оренди на земельні ділянки, які є предметом спору. Звідси можна дійти висновку, що відповідачем названі земельні ділянки використовуються без правових підстав.

В даному випадку, виходячи із спірних правовідносин, відповідач мав би звернутися до суду у спосіб, що визначений ст.212 Земельного кодексу щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, а не з позовом про визнання права власності. Водночас передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

У свою чергу невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Крім того, позивачем під час розгляду справи не надано доказів, що урожай, який є предметом спору взагалі на день розгляду справи існує в природі, при цьому предмет позову заявлено абстрактно, не вказано ані сорту сільськогосподарських культур, ані інших ідентифікуючих ознак. Разом із тим не надано доказів не визнання та перешкоджання у здійсненні субєктивного права позивача щодо володіння користування та розпорядження своїм майном, що не узгоджується із положенням ст. 392 ЦК України.

Підсумовуючи усе вищевикладене, можна дійти висновку, що позов ФГ «Скала» заявлено з наміром набути право власності на майно за рішенням суду з метою зняття питань щодо оцінки правомірності чи не правомірності дій по збору врожаю, які є предметом розгляду у відповідних кримінальних провадженнях, що не є сумісним із розумінням положень ст.392 ЦК України, при цьому дана обставина не заперечувалася самими представниками позивача під час розгляду справи.

Відтак, з огляду на вказане, наведені вище обставини у своїй сукупності є підставою для відмови у задоволенні позову ФГ «Скала» в повному обсязі.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27 грудня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи