Ухвала суду № 63707176, 22.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8134/16 Справа № 175/3392/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря - Григорєвій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргуОСОБА_4 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на майно, як на частку в спільній сумісній власності, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на майно, як на частку в спільній сумісній власності - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, задовольнивши її позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 вересня 2005 року ОСОБА_9 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 (позивачкою по справі), що підтверджується актовим записом № 852 від 02 вересня 2005 року Жовтневого відділу реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_10 міського управління юстиції Дніпропетровської області в свідоцтві про шлюб серії 1-КИ № 020479 виданим 02 вересня 2005 року (том №1 а.с.146). 01 грудня 1991 року ОСОБА_4 народила від ОСОБА_9 дитину ОСОБА_11, батьківство щодо якої ОСОБА_9 визнав, вважав її своєю донькою та записаний батьком у свідоцтві про народження 1-КИ № 357904 (том №1 а.с.149). Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2007 року був розірваний за ініціативою позивачки по справі ОСОБА_4 (том № 2 а.с.11).

03 травня 2011 року ОСОБА_9 помер, що підтверджується актовим записом № 3269 від 05 травня 2011 року, складеним Відділом державної реєстрації смерті ОСОБА_10 міського управління юстиції у Дніпропетровській області, в свідоцтві про смерть серії 1-КИ № 399142 виданим 05 травня 2011 року (т.1 а.с.139). Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Старі Кодаки, вул. Широка, буд. № 2 та земельну ділянку загальною площею 0,287 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,250 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,037 га), розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Старі Кодаки, вул. Широка, буд. № 2, на території Новоолександрівської сільської ради. Заповітів ОСОБА_9 не складав.

Після смерті ОСОБА_9, у встановлений чинним законодавством України шестимісячний термін з моменту смерті спадкодавця, 03 серпня 2011 року, позивачка ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_10 міського нотаріального округу ОСОБА_12 з заявою про прийняття спадщини за законом (т.1 а.с.137) та посилаючись, на те, що вона разом з спадкодавцем будували спадковий будинок, знаходячись в фактичних шлюбних відносинах протягом 20-ти років, просила видати на її імя свідоцтво про право власності на 1/2 частину спадкового майна, згідно ст. 60 СК України, як набутого ними за час шлюбних відносин, зазначивши, що ці факти будуть доказані в судовому порядку. Окрім позивачки, того ж дня до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, звернулася донька спадкодавця ОСОБА_11 (т.1 а.с.138) та 04 жовтня 2011 року до нотаріуса звернувся син спадкодавця ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини (т.1 а.с.151).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 6/2011 відкритої 03 серпня 2011 року, 19 жовтня 2011 року ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву про відкликання її заяви про прийняття спадщини поданої 03 серпня 2011 року та вказала, що буде вирішувати свої права в судовому порядку (т.1 а.с.154).

Окрім вищевказаних спадкоємців, в межах терміну продовженого рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2012 року до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини звернувся син спадкодавця ОСОБА_6 (т.1 а.с.159).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30 жовтня 1997 року було прийнято рішення виконкому Новоолександрівської сільської Ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області за № 111/779 про передачу земельної ділянки у приватну власність і користування (т.1 а.с.18) та 02 лютого 1998 року був виданий Державний акт на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_9 (т.1 а.с.19), цільове призначення земельної ділянки, площею 0,287 га, яка розташована в Дніпропетровській області Дніпропетровського району в с. Старі Кодаки вул. Широка, буд. 2, Новоолександрівської сільської ради - для будівництва та обслуговування житлового будинку. 25 січня 2000 року на підставі розпорядження (рішення) виконкому Новоолександрівської сільської Ради від 1999 року за № 128/8, на ім'я ОСОБА_9 було видано Свідоцтво на право власності на житловий будинок (домоволодіння), яке було зареєстровано в КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» та записано в реєстрову книгу № 3 за реєстровим № 598 від 25 січня 2000 року (том №1 а.с.17).

10 жовтня 2001 року прийнято рішення виконкому Новокостянтинівської сільської Ради народних депутатів Запорізької області за № 37 про передачу земельної ділянки площею 0,06 га, яка розташована в Запорізькій області, Приазовському районі, с. Новокотянтинівка вул. Приморська, 18 - для ведення індивідуального садівництва у приватну власність і користування та 01 грудня 2001 року виданий державний акт на право приватної власності на землю ім'я відповідача ОСОБА_5 (т.1 а.с.24). Після завершення будівництва будинку готельного типу, право власності на садовий будинок було оформлено на ім'я відповідача ОСОБА_5, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.01.2007 р. (т.1 а.с.25), який в свою чергу, на момент розгляду справи, розпорядився своїм майном на власний розсуд.

Спірне майно на час виникнення спірних правовідносин не належало відповідачу ОСОБА_5 ні на праві власності, ні на праві володіння чи користування, ні на іншому речовому праві.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, оскільки при судовому розгляді справи позивачем не надано достатніх та беззаперечних доказів в обгрунтування своїх вимог, а саме наявності спірного майна у відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в повному обсязі з огляду на наступне.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що сам період проживання не доведено, доказів, передбачених ст. 74 СК України, позивачка не надала. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 не могли точно пояснити з якого часу ОСОБА_4 та ОСОБА_9 стали проживати разом та які насправді мали між собою стосунки, оскільки посилаються на різні періоди (т. 2 а.с.15-16).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що нею надані докази спільного проживання із спадкодавцем однією сімєю без реєстрації шлюбу, тому вважає свої позовні вимоги обґрунтованими.

Проте, доводи апелянта колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не гуртуються на нормах законодавства, як на час виникнення фактично шлюбних відносинах так і на цей час.

Сімейний Кодекс України (далі - СК) набирав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

Із прийняттям СК України законодавець закріпив рівні права чоловіка та жінки, які проживають у незареєстрованому шлюбі, зокрема на придбане майно в період цього шлюбу, а в ЦК - право на спадщину.

За правилами ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, у тому числі суд може встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За правилами ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Особи, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Якщо за час спільного проживання зазначеними особами було придбано майно, слід звернутися в суд з позовом до інших спадкоємців про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку в такому майні. В цьому випадку за цивільним чоловіком/дружиною може бути визнано право власності на частку зазначеного майна і ця частка буде виключена з спадкової маси.

Для поділу набутого, під час фактичних шлюбних відносин, майна встановлюється факт спільного проживання однією сім'єю, відповідно до ст. 234 ЦПК України, ст. 74 СК України (стосується правовідносин, які виникли після 1 січня 2004 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між позивачкою та спадкодавцем, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Оскільки позивачка посилається на набуття спірного майна у період з 1997 року, то виходячи зі змісту наведеної норми права і з урахуванням вимог ст. 10, 60 ЦПК України вона зобов'язана була довести, надавши докази, відповідно до положень ст. 58, 59 ЦПК України, що спільна сумісна власність членів сім'ї (ее та спадкодавця) земельні ділянки, житловий будинок, створені за рахунок спільної праці та їх трудової участі.

Жодних доказів на підтвердження цьго, відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК, апелянтом не надано.

Стосовно встановлення факту спільного проживання однією сімьєю чоловіка та жінки, колегія судді виходить з того, що відповідно до вимог ст. 212 ЦПК оцінка доказів є виключним парвом суду та їх пероцінка є не припустимою. Тому колегія суддів не вбачає підста для переоцінкі доказів, а саме показів свідків, яким суд першої інстанції надав правову оцінку та вона не споостована апелянтом належними та допустимими доказами.

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішеня суду першоїх інстанції, яке відповідає вимогам ст.213, 214 ЦПК, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: