Рішення № 63706067, 23.12.2016, Межівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 181/1000/16-ц

Провадження № 2/181/426/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2016 р. с.м.т. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Гончаренка О.О.,

з участю секретаря судового засідання Яківець А.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Межова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області про визнання права на спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2016 року до Межівського районного суду Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області про визнання права на спадкування.

В обґрунтування позову зазначила, що з 2002 року вона постійно проживала однією сімю по вул. Сташкова, 20, с.Новопавлівка, Межівського району, Дніпропетровської області з ОСОБА_4, з яким були повязані спільним побутом, вели господарство, мали взаємні права та обовязки. 11 лютого 2008 року ОСОБА_4 помер, після чого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 4,390га, яка розташована на території ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області. За змістом ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки. До смерті спадкодавця ОСОБА_4 позивач до часу відкриття спадщини проживала однією сімєю разом з ним більше пяти років, була повязана спільним побутом, купувала йому ліки, допомагала по господарству.

Ознакою проживання її однією сімєю зі спадкодавцем є систематичне ведення ними спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сімї. Позивач наголошує, що проживала в одному приміщенні з ОСОБА_4 Окрім цього, ОСОБА_1 здійснювала за останніми постійний догляд, як за своїм батьком, до самої смерті та проводила поховання за власні кошти.

Встановлення даного факту позивачу необхідно для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 В позасудовому порядку встановити її право на спадщину за законом неможливо.

Відповідно до ст.1264 ЦК України, ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею четвертої черги на право спадкування за законом, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.

Окрім того, як випливає з приписів ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Ухвалою суду від 05 грудня 2016 року заяву позивача про встановлення факту проживання однією сімєю та фактичного прийняття спадщини було залишено без розгляду. Підставою для такого ухваленого рішення було те, що вбачався спір про право, оскільки рішенням Межівського районного суду від 24 лютого 2014 року земельну ділянку, яку вона має намір успадкувати, визнано відумерлою спадщиною та передано її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

Позивач мешкала однією сімєю з ОСОБА_4 по вул. Сташкова, буд.20, с.Новопавлівка, Межівського району, Дніпропетровської області, вела спільне господарство, поховання провела за свій рахунок, таким чином фактично прийнявши спадщину після його смерті, при цьому не заявляла про відмову від неї. Заповіт у виконкомі ОСОБА_2 сільської ради від імені ОСОБА_4 не посвідчувався.

ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право на спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого 11 лютого 2008 року, як спадкоємця четвертої черги, який постійно проживав разом із спадкодавцем однією сімєю не менше 5 років до часу відкриття спадщини по вул. Сташкова, буд.20, с.Новопавлівка, Межівського району, Дніпропетровської області.

В судовому засіданні позивач підтвердила обставини, викладені в позовній заяві, та наполягала на задоволенні позову.

Доповнила, що, дійсно, ОСОБА_4 отримував пенсію, орендну плату за землю, але цих коштів було не так й багато, вона за власні кошти доглядала за ним, проводила лікування, купувала необхідні предмети побуту тощо. Він також, як міг, допомагав по господарству: готував сіно для худоби, прибирався у дворі та робив інші по господарські роботи. Не заперечує, що на час проживання з ОСОБА_4 був живим її рідний батько, але з ним вона таких стосунків не підтримувала, оскільки не було такої потреби. Зазначила, що їй відомо про наявність рішення про відумерлість частини спадщини у вигляді земельної ділянки, але ж ще є й інше майно, яке вона бажає успадкувати.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю. Надала суду заперечення, в яких посилається на те, що, згідно ст.1264 ЦК України, постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, ст.3 СК України, позивач ОСОБА_1 не може бути спадкоємцем четвертої черги, оскільки вона з ОСОБА_4 не була повязана спільним побутом, не мали взаємних прав та обовязків, знаходилася в зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Вважає, що нічим не підтверджується факт спільного проживання однією сімєю, позивач та ОСОБА_4 не мають кровного споріднення, стосунки між ними не є сімейними, а тому ОСОБА_1 не має права претендувати на четверту чергу спадкування за законом. В неї був живим в той час її рідний батько. Окрім того, ОСОБА_4 отримував пенсію та орендну плату за земельний пай, тому встановити факт його утримання неможливим. Вказує на те, що відсутні документи, які підтверджують факт проживання однією сімєю більш ніж 5 років до моменту відкриття спадщини, довідки видані після смерті ОСОБА_4, а тому не можуть свідчити про тривалість спільного проживання. Земельна ділянка, яка належала померлому ОСОБА_4, визнана відумерлою спадщиною та була передана територіальній громаді ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області. Просила відмовити у задоволенні позову.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснили, що, дійсно, позивач ОСОБА_1 з 2002 року проживала разом з ОСОБА_4 по день його смерті у 2008 році за однією адресою в неї вдома, вели з ним спільне господарство, були повязана спільним побутом, позивач готувала йому їжу, доглядала, як за своїм рідним батьком, працювала на присадибній ділянці, робила поточні ремонтні роботи у житловому будинку, а також після смерті останнього здійснила його поховання за власні кошти. Вважали, що його пенсії було недостатньо для його утримання та лікування, вказали, що їм достовірно відомо, що позивач багато чого робила для ОСОБА_4 за власні кошти, зокрема купувала ліки, здійснювала витрати на його догляд в лікарні, купівлю одягу, предметів побуту тощо, той, в свою чергу, допомагав заготовлювати сіно для худоби, робив іншу посильну роботу по господарству.

Суд, оцінивши зібрані у справі докази, зясувавши обставини справи, дослідивши її матеріали та надавши їм відповідну оцінку, приходить до наступних висновків.

Свідоцтвом про смерть серії I-КИ №207620, виданим виконкомом ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області 11 лютого 2008 року, ОСОБА_4 помер 11 лютого 2008 року, якому належала земельна ділянка площею 4.390га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території ОСОБА_2 сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДП №089170, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.

Відповідно до копії довідки виконкому ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області ОСОБА_1, житель ІНФОРМАЦІЯ_1, похорони ОСОБА_4, померлого 11 лютого 2008 року, провела за свій рахунок. Останній проживав за вказаною вище адресою та заповіт у виконкомі ОСОБА_2 сільської ради не посвідчувався.

Оригінал цієї довідки для огляду суду не надавався, а тому суд вважає цей доказ недопустимим. Проте обставини щодо проведення поховання ОСОБА_4 підтвердилися в судовому засіданні показаннями свідків та іншими довідками відповідача.

Згідно довідок виконкому ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області №2860 від 03 листопада 2016 року та №2994 від 14 листопада 2016 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 2002 року та по день смерті ОСОБА_4 (помер 11 лютого 2008 року) проживали однією сім'єю за адресою: вул. Сташкова, 20, с.Новопавлівка, Межівського району, Дніпропетровської області. Вели спільне господарство і позивач здійснила поховання останнього.

Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області №181/940/16-ц від 05 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сімєю з ОСОБА_4 та фактичного прийняття спадщини залишено без розгляду з підстав наявності спору про право.

Згідно рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області №181/98/14-ц від 24 лютого 2014 року визнано земельну ділянку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,390 гектарів, розташовану на території ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, яка на підставі Державного акту на право на земельну частку (пай) серії ДП №089170, виданого 05 квітня 2005 року, що належала ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщиною відумерлою та передано її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст.61 ЦК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, а тому факти отримання ОСОБА_4 пенсії та орендної плати за землю, наявність у ОСОБА_1 рідного батька на момент спільного проживання, які визнані обома сторонами, вважаються доведеними.

Позивач посилається на норми ст.1264 ЦК України, відповідно до яких у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.2 ст.256 ЦПК України тільки у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Оскільки ухвалою суду встановлено наявність спору про право, позивач відповідно до вимог чинного законодавства звернулася до суду в порядку позовного провадження, та, згідно п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, просить суд застосувати такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права на спадкування.

Згідно п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки. Зазначений пятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сімєю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сімєю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були повязані спільним побутом, мали взаємні права та обовязки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сімї, тощо.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Проте, за думкою суду, зазначене положення поширюється щодо осіб чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сімєю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1, як інші особи, спільно проживали однією сімєю за однією адресою з 2002 по 2008 рік, тобто більше пяти років, вели спільне господарство, були повязані спільним побутом, мали взаємні права та обовязки, і це полягало в тому, що позивач доглядала за ОСОБА_4 в лікарні, купуючи йому ліки, одяг, предмети побуту тощо, годувала його, після смерті здійснила його поховання, він, в свою чергу, заготовлював сіно для худоби, допомагав по господарству, мав свої кошти з пенсії та орендної плати за землю, які надавав для ведення спільного господарства.

При цьому суд звертає увагу на те, що не має значення, чи отримував спадкодавець самостійний дохід чи ні, хто кого утримував, головною ознакою для спадкоємців четвертої черги є проживання зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства, суд вважає доведеним факт проживання однією сімєю позивача разом з ОСОБА_4 з 2002 року по 11 лютого 2008 року, тобто не менше як пять років до часу відкриття спадщини, а тому вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право, про яке вона просить в позовній заяві.

На підставі викладеного, відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст.1264 ЦК України, керуючись ст.ст.16, 1264, 1268 ЦК України, - суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Межівського району Дніпропетровської області про визнання права на спадкування задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, право на спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого 11 лютого 2008 року, як спадкоємцем четвертої черги, який постійно проживав разом із спадкодавцем однією сім'єю не менше 5 років до часу відкриття спадщини по вул. Сташкова, буд.20, с.Новопавлівка, Межівського району, Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Межівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: ОСОБА_7