Рішення № 63702157, 21.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

21 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.,

при секретарі Чумаченко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1-ОСОБА_5, представника Генеральної прокуратури України-Гудзя Олександра Миколайовича, Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області та представника Державної казначейської служби України - Богуша Павла Миколайовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року,

встановила:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому посилаючись на положення ст. 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 1176 ЦК України просив стягнути з держави Україна на його користь 500 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 06 червня 2012 року кримінальну справу відносно нього за ст. 218, 221 КК України було закрито на підставі ст. 5 КК України, п.2 ст.6 КПК України у зв'язку з декриміналізацією його дій. Вважає, що застосована судом підстава - п.2 ч.1 ст.6 КПК України є свідченням закриття справи за реабілітуючими підставами.

У зв'язку з закриттям кримінальної справи за реабілітуючою підставою, просив відшкодувати моральну шкоди у визначену ним розмірі, яка була заподіяна внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, обрання міри запобіжного заходу, накладення арешту на майно, порушенням нормальних життєвих зв'язків та життєвого укладу, втрати роботи, необхідності протягом 10 років користуватися послугами адвокатів.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 250 000 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, посилаючись обставини, викладені в позові, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник Генеральної прокуратури України - Гудзь О.М., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та затверджене спільним наказом Міністерства юстиції України , Генеральної прокуратори України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41 Положення, яке визначає порядок застосування цього Закону.

У відповідності до п. 3 вказаного Положення право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Закриття кримінальної справи у зв'язку з декриміналізацією не віднесено законодавцем до реабілітуючих підстав.

В апеляційній скарзі представник Головного управління ДФС у Херсонській області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Посилається на ті підстави, що закриття кримінальної справи у зв'язку з декриміналізацією діяння не є реабілітуючою обставиною. Неправомірного притягнення позивача до кримінальної відповідальності судом встановлено не було. Позивач не довів, що незаконними і неправомірними діями відповідача йому було заподіяно моральні страждання, з вини відповідача він втратив заробіток та не отримував доходи.

В апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України також просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Посилається на ті підстави, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що орган казначейства повинен нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади. Оскільки у мотивувальній частині оскаржуваного рішення не наведено жодного доказу вини вказаного органу у заподіянні шкоди позивачу, покладення на нього відповідальності свідчить про невірне вирішення справи по суті.

Судом не враховано, що позивач не має права на відшкодування шкоди на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5. просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні решти апеляційних скарг.

Представник Генеральної прокуратури України Гудзь О.М. апеляційні скарги відповідачів просив задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги позивача - відмовити.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги Генеральної прокуратури України, Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Державної казначейської служби України підлягають задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що 17.09.2002 року слідчим відділом податкової міліції ДПА в м. Севастополі порушено кримінальну справу за ознаками ч. 2 ст. 209 КК України по факту легалізації незаконно виданого посадовими особами ВАТ «Севастопольський Маяк» простого векселя.

04.10.2002 р. було накладено арешт на майно та цінності, що належить підозрюваному ОСОБА_1

11.10.2002 р. була порушена кримінальна справа по факту замаху на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб та засновниками підприємства ВАТ «Севастопольський Маяк» тощо за ознаками ст.15, 191 ч.5 КК України.

14.10.2002 р. винесено постанову про затримання ОСОБА_1, як особи, що підозрюється у скоєнні злочину, передбаченому ст.191 ч.5 КК України.

28.10.2002 р. відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу по факту зловживання службовим становищем при складанні підроблених документів, що потягло тяжкі наслідки, ст.364 ч.2 КК України.

05.03.2003 р. відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу щодо фіктивного банкрутства ВАТ «Севастопольський Маяк», за ознаками ст.218 КК України.

У квітні 2003 р. винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ст. 218, 27 ч.3 ст.221 КК України.

14 вересня 2005 року постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 218, 221 КК України направлено на додаткове розслідування.

Вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 26.02.2008 р., який в подальшому було скасовано ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 10.02.2009 р., ОСОБА_1 визнано винним за ст. 218, ч.3 ст.27 ст.221 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 02.02.2011 р., який в подальшому було скасовано ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 20.12.2011 р., ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ч.3 ст.27-ст.221, ст.218 КК України.

06 червня 2012 року Гагарінський районний суд м. Севастополя виніс постанову про закриття кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 за ст. 218, 221 КК України на підставі ст.5 КК України, п.2 ст.6 КПК України, у зв'язку з декриміналізацією діяння (а.с. 56-61 т.1) .

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач більше дев'яти років піддавався кримінальному переслідуванню, перебував під слідством та судом з 17.09.2002 р. до 06.06.2012 р., в цілому 117 місяців, а тому має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на момент розгляду справи. При цьому положення ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» будь-яких застережень щодо закриття кримінального провадження за реабілітуючими, нереабілітуючими обставинами чи з інших підстав не містить.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів,що здійснюють оперативно - розшукову діяльність органів досудового розслідування,прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною 2 статті 2 вказаного Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються і моральна шкода (ч. 5стаття 3).

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 вищевказаного Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру ( стаття 4 ).

Відповідно до ч. 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.96 р. N 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення в сфері господарської діяльності» від 15.11.2011 р., що набув чинності 17 січня 2012 року, виключено статті 218, 221 КК України, за якими обвинувачувався ОСОБА_1

Відповідно до ч.1 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.6 КПК України ( КПК 1960 р.)кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю з підстави відсутності в діянні складу злочину як обставини, що виключає провадження в кримінальній справі.

У ч.4 ст.327 КПК 1960 р. встановлено вичерпний перелік підстав для постановлення виправдувального вироку, а саме: коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Тобто суд постановляє виправдувальний вирок виключно з реабілітуючих підстав.

Як вбачається зі змісту постанови Гагарінський районний суд м. Севастополя від 06 червня 2012 року, ОСОБА_1 не наполягав на доведенні розгляду справи до кінця з постановленням виправдувального вироку та не заперечував проти закриття кримінальної справи у зв'язку з декриміналізацією діянь, які новим законом були віднесені до категорії адміністративних правопорушень ( статті 166-16, 166-17 КУпАП) і не була реабілітуючою підставою та не виправдовувала особу, що їх вчинила.

Передбачені ч.1 ст.5 КК України підстави для закриття кримінальної справи не пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, що свідчать про відсутність в діянні особи складу злочину, а пов'язані зі змінами законодавства про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на відшкодування заподіяної моральної шкодиє помилковим.

Невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права у відповідності до положень ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційні скарги представника Генеральної прокуратури України - Гудзя ОлександраМиколайовича, Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області та представника Державної казначейської служби України - Богуша Павла Миколайовича задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року скасувати та увалите нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа № 22-ц/796/13615/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.