Ухвала суду № 63702142, 21.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77; e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий у 1-й інстанції - Бартащук Л.П.

№ 22-ц/796/15954/2016 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №755/11902/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого Українець Л.Д.

суддів Оніщука М.І.,

Шебуєвої В.А.,

за участю секретаря Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року в справі за заявою ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського при Асоціації українських банків від 03 грудня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського при Асоціації українських банків від 03 грудня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

У мотивування вимог посилався на те, що 18.05.2007 року між ним та АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено Договір кредиту №014-194-КЖ.

Через неналежне виконання ним умов Договору кредиту ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося з позовом до третейського суду про стягнення заборгованості.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 03.12.2014 року стягнуто з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по Договору кредиту в сумі 3 439 750,83 грн та третейський збір у сумі 25 500 грн.

Однак дане рішення третейського суду підлягає скасуванню, оскільки справа, в якій прийнято рішення, не підвідомча третейському суд; третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі (він як відповідач не брав участі у справі та не був проінформований належним чином про судові засідання); було порушено право на справедливий та публічний судовий розгляд, так як він не був належним чином проінформований про судове засідання з такого розрахунку, щоб мати можливість з'явитися на нього та захистити свої права.

З урахуванням наведеного просив суд скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 03.12.2014 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року заяву ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського при Асоціації українських банків від 03.12.2014 року в справі №1853/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 03.12.2014 року в справі №1853/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (м. Київ, третейський суддя Ярошовець В.М.) скасовано.

Не погоджуючись з ухвалою, ПАТ «Укрсоцбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні заяви.

Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно поновлено процесуальний строк на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду, оскільки ОСОБА_2 належним чином не доведено наявність поважних підстав для поновлення такого строку.

Вказує, що на момент укладення кредитного договору та станом на сьогодні ст. 6 Закону України «Про третейські суди» не містить заборони щодо передачі на розгляд третейським судам справ про стягнення кредитної заборгованості.

Крім того, дану справу не можна ототожнювати зі справами, що стосуються захисту прав споживачів.

Так, банк не є споживачем, а виступає кредитором у договірних зобов'язаннях. Звернення банку до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості не є спором щодо захисту прав споживачів, оскільки підставами позову є невиконання умов договору, а не порушення Закону України «Про захист прав споживачів».

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника банку, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є споживачем банківських послуг, спір виник щодо стягнення з нього заборгованості за кредитом, а тому третейському суду в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» справа про стягнення заборгованості з позичальника не підвідомча.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Аналогічні вимоги зазначені і в ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейській суди».

Судом встановлено, що 18 травня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено Договір кредиту №014-194-КЖ, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 156 000 доларів США та зобов'язався повернути кошти до 17 травня 2032 року. Кредит надається позичальнику на придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1

03 грудня 2014 року третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків ОСОБА_3 позов ПАТ «Укрсобанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по Договору кредиту в сумі 3 439 750,83 грн та третейський збір у сумі 25 500 грн. (а.с. 13-15)

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди»доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року в справі №6-2074цс15.

Окрім того, у Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі №6-187цс15 зазначено, що споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 27.01.2016 року в справі №6-2712цс15 та від 03.02.2016 року в справі №6-2630цс15.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Укрсоцбанк» надано ОСОБА_2 споживчий кредит, отже ОСОБА_2 є споживачем банківських послуг, спір виник щодо заборгованості за кредитом, а тому третейському суду в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» справа про стягнення заборгованості з позичальника не підвідомча.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд першої інстанції, задовольняючи заяву про скасування рішення третейського суду відносно ОСОБА_2

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення строку на оскарження рішення третейського суду.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 389-1 ЦПК України заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

За загальним правилом, визначеним ст. 72 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Згідно із ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Оцінка поважності пропуску строку відбувається з дотриманням норм ст. 212 ЦПК України, яка встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, суд першої інстанції, оцінивши докази, надані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного ОСОБА_2 строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, оскільки банком не спростовані доводи заявника про неотримання ним копії рішення третейського суду та про ознайомлення його представника з матеріалами справи у третейському суді лише 06.07.2016 року.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну оцінку.

Всі доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції і суд дав їм оцінку.

У колегії суддів відсутні правові підстави для переоцінки доказів.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Оскільки ухвалу постановлено з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав до її скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Л.Д. Українець

Судді М.І. Оніщук

В.А. Шебуєва