Рішення № 63688346, 22.12.2016, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 128/5101/14-ц Провадження № 22-ц/772/3738/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 47 Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Марчук В.С., Сопруна В.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: позивача ОСОБА_2 і представника адвоката ОСОБА_3; відповідача ОСОБА_4 і представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 сільської ради і ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення про виділення земельної ділянки і рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки,

В с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 сільської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення про виділення земельної ділянки і рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки.

Вимоги мотивував тим, що рішенням ОСОБА_6 сільської ради від 30.01.1998 року відповідачу ОСОБА_4 виділено 0,12 га землі біля ? частини житлового будинку, який перейшов йому у спадщину після смерті брата ОСОБА_7.

Згідно свідоцтв про право власності на спадщину він являється власником ? частин будинку по вул. Шевченка, 80 у с. Вінницькі Хутори Вінницького району, а відповідач його брат ОСОБА_4 являється власником ? частини цього будинку.

Рішення ОСОБА_6 сільської ради від 30 січня 1998 року рішення вважає незаконним, оскільки воно прийнято з порушенням статей 30, 42 ЗК України (в редакції 1990 року) і статті 120 ЗК України (в редакції 2001 року). За будинком по вулиці Шевченка, № 80 у с. Вінницькі Хутори рахувалася земельна ділянка площею 0,24 га. Відповідно до діючих на час ухвалення оскаржуваного рішення норм Земельного кодексу України земельна ділянка мала бути поділено пропорційно розміру часток у спільній власності на будинок: йому мало бути виділено 0,18 га, а відповідачу мало бути виділено 0,06 га. Тому просить визнати незаконним і скасувати його.

Також просить визнати незаконним рішення ОСОБА_6 сільської ради від 16 серпня 2013 року, яким надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка була в його користуванні, що знаходиться по вул. Шевченка, 80 у с. Вінницькі Хутори, оскільки таке рішення прийнято з порушенням вимог статті 42 ЗК України (в редакції 1990 року), яка передбачає, що використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, здійснюється співвласниками земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на будинок, будівлю, споруду. Земельна ділянка площею 0,12 га визначена в оскаржуваному рішення не вірно, орган місцевого самоврядування, відповідно до його компетенції, не встановив на місцевості меж між землекористувачами тощо.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 28 січня 2016 року змінено статус ОСОБА_4 з третьої особи на співвідповідача по справі, не зважаючи на заперечення проти цього позивача ОСОБА_2.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 24 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області і ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення про виділення земельної ділянки та рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зазначив, що підставами для скасування рішення суду є: невірне застосування норм процесуального права, а саме: статті 33 ЦПК України в тому, що він ніяких позовних вимог до ОСОБА_4 не заявляв, а суд при категоричному його запереченні, за власною ініціативою змінив статус ОСОБА_4 із третьої особи на співвідповідача; невірне застосування норм матеріального права, а саме: статті 267 ЦК України про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності, про що визначений ним відповідач ОСОБА_6 сільська рада не заявляла, а третя особа ОСОБА_4, статус якого неправомірно зміним суд на сторону відповідача, не був стороною спору і не міг заявляти про застосування статті 267 ЦК України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 і його представник підтримали апеляційну скаргу і просять її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 сільської ради, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не зявився, надіслав лист, яким просив розглянути справу без нього, а при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_4 і його представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги і просять рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін і їх представників, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 30 січня 1998 року 17 сесія 22 скликання ОСОБА_6 сільської ради, розглянувши заяву ОСОБА_4 про виділення 0,12 га землі біля ? частини будинку, яка перейшла йому у спадщину після смерті брата ОСОБА_7, прийняла рішення про виділення ОСОБА_4 0,12 га землі біля ? частини житлового будинку, який перейшов йому у спадщину після смерті брата ОСОБА_7 (а. с. 4, 13).

Рішенням 22 сесії 06 скликання ОСОБА_6 сільської ради від 16 серпня 2013 року надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка була в його користуванні, що знаходиться по вул. Шевченка, 80 у с. Вінницькі Хутори (а. с. 5, 13 на звороті).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Вінницькою районною державною нотаріальною конторою 3 серпня 1993 року і зареєстрованого в реєстрі за № 1-1935, спадкоємцями майна ОСОБА_8, який помер 28 серпня 1990 року, є в рівних долях кожний: його син ОСОБА_2, який проживає в селі Вінницькі Хутори та ОСОБА_7, який проживає в цьому ж селі по вул. К. Маркса, 79 Вінницького району. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з: цілого жилого будинку з господарськими будівлями, який знаходиться в с. Вінницькі Хутори по вул. Шевченка під номером 80 Вінницького району і розташований на присадибній земельній ділянці (а. с. 6, 14).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Вінницькою районною державною нотаріальною конторою 24 квітня 1998 року і зареєстрованого в реєстрі за № 3-481, спадкоємцем майна ОСОБА_7, померлого 25 березня 1997 року, є брат ОСОБА_2, який мешкає у АДРЕСА_1. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із: ? частини жилого будинку з відповідною часткою господарчих будівель, що знаходиться в с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області по вулиці Шевченка, 80 і розташований на присадибній земельній ділянці, що належить спадкодавцеві на підставі виданого Вінницькою районною державною нотаріальною конторою 19 лютого 1998 року за реєстром № 3-195 дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Вінницькою районною державною нотаріальною конторою 03 серпня 1993 року за реєстровим № 1-1935, зареєстрованого у Вінницькому ООБТІ 19 лютого 1998 року під № 1105 (а. с. 7, 14 на звороті).

Таким чином, станом на квітень 1998 року і по сьогоднішній день, згідно цих свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_2 являється власником ? частин спадкового майна будинку по вулиці Шевченка, 80 у селі Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області.

Виконавчий комітет ОСОБА_6 сільської ради на адвокатський запит від 3 листопада 1998 року за № С-1 надав відповідь за №126 від 5.11.1998 року, із якої вбачається, що за ОСОБА_8 рахувалася земельна ділянка в кількості 0,48 га (цифра виправлена ручкою із синім чорнилом, а відповідь виконана машинописним текстом). Згідно земельно-кадастрових книг за № 1979 протоколом № 3 від 17.05.1977 року зменшено земельну ділянку до 0,02 га. Але фактично земельна ділянка залишилась в користуванні ОСОБА_8 (вул. Шевченка, 80) в розмірі 0,24 га (а. с. 24).

Також ця відповідь містить відомості про те, що після смерті ОСОБА_8 його син ОСОБА_7 на себе земельну ділянку не переоформляв. Згідно рішення 16 сесії 22 скликання від 17.10.1997 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 0,12 га до ? спадщини (згідно поданої ним заяви). Згідно рішення 17 сесії 22 скликання від 30.01.1998 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 0,12 га до ? спадщини (згідно поданої ним заяви). Рішенням 3 сесії від 8.07.1998 року було відмінено рішення попередньої сесії № 17 від 30.01.1998 року і вирішено: ОСОБА_2 збільшити земельну ділянку з 0,12 га до 0,18 га, зменшивши земельну ділянку ОСОБА_4 з 0,12 га до 0,06 га. Земельна ділянка цим громадянам виділена пропорційно до частин будинку, який перейшов їм по спадщині по вул. Шевченка, 80 (а. с. 24).

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22 лютого 1999 року, яке набуло чинності 5.03.1999 року, по цивільній справі № 2-118-99р, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 і ОСОБА_6 сільської ради про поновлення прав на землекористування.

Цим рішенням суду визнано незаконним рішення 3-ї сесії ОСОБА_6 сільської ради від 8.07.1998 року про відміну рішення 17 сесії 22 скликання від 30.01.1998 року про виділення ОСОБА_4 0,12 га землі біля ? частини жилого будинку, який перейшов йому у спадщину після смерті брата ОСОБА_4, виділення земельної ділянки площею 0,06 га, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 брату ОСОБА_2 (вул. Шевченка, 80), збільшивши його земельну ділянку до 0,18 га, виділення земельної ділянки площею 0,06 га ОСОБА_4 біля ? частини жилого будинку, який перейшов йому по спадщині після смерті брата ОСОБА_4

ОСОБА_6 сільську раду зобовязано поновити право землекористування ОСОБА_4 земельною ділянкою 0,12 га по вул. Шевченка, 80 (а. с. 21-23).

Цим рішенням суду, встановлено, що за ОСОБА_8 згідно земельно-кадастрових книг за № 1979 рахувалося 0,02 га відповідно до протоколу № 3 зборів колгоспників від 17.05.1977 року, що підтверджено і записами у погосподарських книгах за 1986-1990 роки, оглянутих у судовому засіданні (а. с. 22).

За правилами частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішення у цивільній справі № 2-118-99р. від 22 лютого 1999 року, набрало законної сили 5.03.1999 року, ухвалене за результатами розгляду спору між тими самими особами: ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6 сільська рада; спір вирішувався щодо законності рішення сільської ради від 8 липня 1998 року, яким відмінено рішення сільської ради від 30.01.1998 року про виділення ОСОБА_4 0,12 га землі біля ? частини житлового будинку, який перейшов йому у спадщину після смерті брата ОСОБА_7.

Тому, встановлені рішенням суду від 22 лютого 1999 року такі обставини не потребують доказування при розгляді справи, по якій оскаржується рішення та вважаються такими, що встановлені судом.

Позивач ОСОБА_2, являючись позивачем по даній справі, згідно вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, не надав суду доказів, визначених статтями 57-64 ЦПК України, на підтвердження того, що за будинком по вул. Шевченка, 80 у с. Вінницькі Хутори рахувалася земельна ділянка загальною площею 0,24 га, або земельна ділянка такою ж площею 0,24 га надавалася у користування чи передавалася у власність спадкодавцям ОСОБА_8 чи ОСОБА_7, згідно записів земельно-кадастрової книги, погосподарської книги, згідно рішень загальних зборів колгоспників, згідно рішень сільської ради тощо.

Наведене свідчить про те, що станом на час прийняття ОСОБА_6 сільською радою оспорюваного рішення 30 січня 1998 року, за будинком по вулиці Шевченка, 80 у с. Вінницькі Хутори рахувалася земельна ділянка площею 0,02 га.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 30 ЗК України, в редакції 1990 року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується ОСОБА_3 народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Статтею 67 ЗК України, 1990 року, визначено, що громадянам за рішенням сільської, селищної, міської ОСОБА_3 народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач (ч. 1).

Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара (частина 2).

Згідно правил частини 1 статті 23 ЗК України, 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними ОСОБА_3 народних депутатів.

Вимоги наведених статей 67 і 23 ЗК України, 1990 року, підлягали застосуванню тоді, коли земельні ділянки надавалися у користування чи передавалися у власність під час дії зазначеного ЗК, 1990 року, тобто з 15 березня 1991 року до 1 січня 2002 року.

Судом встановлена така обставина, як перебування у користуванні спадкодавця ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,02 га на підставі протоколу № 3 загальних зборів колгоспників колгоспу імені Шевченка с. Вінницькі Хутори від 17.06.1977 року, про що свідчать записи земельно-кадастрових книг за № 1979.

При цьому враховується, що сторони набули права власності на будинок до 1 січня 2002 р., а тому разом з правом власності на будинок до них перейшло і право користування спірною земельною ділянкою, на якій розташований будинок.

Отже, при переході права власності на жилий будинок від спадкодавця ОСОБА_8 до його спадкоємців: ОСОБА_2 і ОСОБА_7, перейшло і право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, площею 0,02 га, що згідно вимог статті 67 ЗК України, 1990 року, є не більшим 0,25 га.

З урахуванням того, що ОСОБА_7, являючись спадкоємцем батька ОСОБА_8, після смерті батька земельну ділянку на себе не переоформив ні у користування ні у власність, то на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7, за спадковим будинком рахувалася така ж площа земельної ділянки 0,02 га.

По справі також встановлено, що рішенням 16 сесії 22 скликання ОСОБА_6 сільської ради від 17.10.1997 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 0,12 га до ? спадщини, згідно поданої ним заяви (а. с. 21-23, 24).

Згідно вимог статті 42 ЗК України, 1990 року, громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовуються і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Виходячи із того, що позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_4 являються власниками жилого будинку по вулиці Шевченка, № 80, який належить їм на праві спільної часткової власності, підлягають застосуванню положення статті 42 ЗК України, 1990 року, в тому, що використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Позивач ОСОБА_2 має у власності 3/4 жилого будинку, а відповідач ОСОБА_4 має у власності 1/3 цього жилого будинку, за яким рахується земельна ділянка площею 0,02 га, із чого слідує, що кожен із співвласників часткової власності на будинок вправі отримати у користування земельну ділянку пропорційно до розміру часток у спільній власності на цей будинок.

Пропорційним виділом земельної ділянки буде: ОСОБА_2 150 кв. м., ОСОБА_4 50 кв. м.

21 травня 1997 року прийнятий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який набрав чинності з 12 червня 1997 року.

Цей закон визначає засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону, місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного обєднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 цього Закону до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, починаючи з 12 червня 1997 року рішення про надання земельних ділянок у власність вправі приймати сільська, селищна, міська рада і лише на пленарному засіданні.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, за правилами ч. 1 ст. 1 ЗК України, 1990 року, регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.

Статтею 3 ЗК України, 1990 року, визначено, що розпоряджаються землею ОСОБА_3 народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до вимог статті 9 ЗК України, 1990 року, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування ОСОБА_3 народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить і передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому ст. 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно положення статті 19 ЗК України, 1990 року, сільські, селищні ОСОБА_3 народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Отже, рішення від 30 січня 1998 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_4 прийняте сільською радою в межах повноважень, наданих їй законом.

Як вбачається із оскаржуваного рішення ОСОБА_6 сільської ради, при прийнятті такого рішення про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га, сільська рада врахувала таку пропорційність. Виділяючи саме такий розмір земельної ділянки 0,12 га, врахувано, що за будинком по вул. Шевченка, № 80 фактично (без юридичного оформлення) рахувалася земельна ділянка більшою площею; іншими громадянами, крім сторін, вона не використовувалася, проте, не була вільною, оскільки використовувалася фактично; також врахувана можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель і споруд тощо двома співвласниками та з метою юридичного оформлення права користування земельною ділянкою у більшому розмірі за співвласниками жилого будинку, прийняла саме таке рішення у межах повноважень, наданих зазначеними вище статтями Земельного кодексу України, 1990 року.

Позивач ОСОБА_2, згідно вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, не надав суду доказів, визначених статтями 57-64 ЦПК України, на підтвердження того, що при прийнятті відповідачем ОСОБА_6 сільською радою рішення 30.01.1998 року, не враховані вимоги статті 42 ЗК України, 1990 року, щодо пропорційності (150 кв. м. і 50 кв. м.) при наданні у користування земельної ділянки площею 0,02 га, на якій знаходиться спадковий будинок, що являється спільною частковою власністю спадкоємців ОСОБА_2 і ОСОБА_4, за умови значного збільшення площі наданої у користування земельної ділянки, та при відсутності належних доказів про те, що у користуванні спадкодавця ОСОБА_8 знаходилася земельна ділянка площею 0,24 га; та чи взагалі у його ОСОБА_8 спадкоємця, який у 1997 року став спадкодавцем ОСОБА_7, знаходилася у користуванні земельна ділянка будь-якою площею біля будинку по вул. Шевченка, 80 у с. Вінницькі Хутори.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення про виділення земельної ділянки ОСОБА_4, прийняте 30 січня 1998 року 17 сесією 22 скликання ОСОБА_6 сільської ради відповідає вимогам закону, тому не може бути скасоване.

Рішення 22 сесії 6 скликання ОСОБА_6 сільської ради про надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації, також прийняте у відповідності до вимог чинного на день його прийняття закону, що виключає його скасування.

Відповідно до статті 12 ЗК України, 2001 року, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За правилами статті 116 ЗК України, 2001 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться також у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Статтею 118 ЗК України, 2001 року визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Для цього громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 1).

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (частина 2).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 121 ЗК України, 2001 року, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Відповідно до пункту 7 Розділу 10 "Перехідні положення" ЗК України, 2001 року, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

При прийнятті оскаржуваного рішення враховано, що громадяни, які являються сторонами по справі, користуються спірною земельною ділянкою, що знаходиться біля будинку, що перебуває у їх спільній частковій власності, тривалий час і між ними склався фактично певний порядок користування землею, який юридично між ними не встановлений.

За таких обставин прийняте ОСОБА_6 сільською радою рішення 22 сесії 6 скликання від 16 серпня 2013 року про надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка була в його користуванні, що знаходиться за адресою: с. Вінницькі Хутори вул. Шевченка, 80, відповідає вимогам земельного законодавства, тому являється законним і не підлягає до скасування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання незаконним і скасування рішення ради від 30.01.1998 року з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявив клопотання співвідповідач ОСОБА_4.

Відмовляючи у задоволенні вимог про скасування рішення ради від 16.08.2013 року суд виходив з того, що це рішення є похідним від рішення ради від 30.01.1998 року, у визнанні незаконним і скасуванні якого суд відмовив ОСОБА_2.

Згідно розяснень, наданих у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всього наведеного колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 про скасуванням рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову з підстав недоведеності заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 1, 3, 9, 19, 23, 30, 42, 67 ЗК України, 1990 року, ст. 2, 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12, 116, 118, 121, 122, розділом Х ЗК України, 2001 року, ст. 11, 10, 60, 212, 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 лютого 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 сільської ради і ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення про виділення земельної ділянки і рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_9

Судді: /підпис/ ОСОБА_10

/підпис/ ОСОБА_11

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська