Ухвала суду № 63680785, 20.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/5265/15-ц Головуючий у І інстанції Чірков Г. Є.Провадження № 22-ц/780/5543/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 33 20.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Олійника В.І.,

суддів Березовенко Р.В., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Військової частини № 3027 Національної гвардії України та ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Військової частини № 3027 Національної гвардії України, третя особа Управління Державної Казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_3, який керував автомобілем, що належить Військовій частині №3027, її автомобілю завдано шкоди, а тому, уточнивши позовні вимоги, на відшкодування матеріальної та моральної шкоди просила стягнути з відповідачів в солідарному порядку 192612 грн. 28 коп. та 125 000 грн. відповідно та витрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2016 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Військової частини №3027 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди 85263 грн. 78 коп. та 30000 грн. відповідно, а також судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1 152 грн. 63 коп. та витрат на правову допомогу в розмірі 2441 грн. 82 коп., а всього - 118858 грн. 23 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі Військової частини №3027 Національної гвардії України з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Військової частини №3027 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди 85263 грн. 78 коп. та 30000 грн. відповідно, а також судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1 152 грн. 63 коп. та витрат на правову допомогу в розмірі 2441 грн. 82 коп., а всього - 118858 грн. 23 коп.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визначеного відшкодування, моральної шкоди, матеріальної шкоди, витрат на правову допомогу та відшкодування судових витрат, в іншій частині рішення залишити без змін та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким стягнути з Військової частини №3027 Національної гвардії України 125000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 192612 грн. 28 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 9000 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу та судові витрати.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що позивачкою обґрунтовані підстави і обставини, що нею перенесені страждання у звязку з пошкодженням автомобіля, їх характер і ступінь негативних наслідків, вимушених змін у життєвих планах, а також їх тривалість, на підставі чого визнано доведеним розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 30000 грн.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Встановлено, що позивачка є власником автомобіля «Мазда 3» (державний номер НОМЕР_1).

Наказом командира військової частини №3027 Національної гвардії України №82 від 17 квітня 2013 року солдата ОСОБА_3, призваного на військову строкову службу Кіровоградським ОМВК для комплектування військової частини за призовом, призначено стрільцем 1 навчальної роти.

25 лютого 2014 року наказом командира військової частини №3027 Національної гвардії України №39 солдата ОСОБА_3 прийнято на військову службу за контрактом на три роки від 25 лютого 2014 року до 24 лютого 2017 року та призначено на посаду старшого механіка майстерні розбірно-збірних робіт ремонтного взводу роти матеріально-технічного забезпечення і присвоєно військове звання «старший солдат».

31 липня 2014 року наказом командира військової частини 3027 Національної гвардії України №3 старшого солдата ОСОБА_3 призначено на посаду старшим майстром (з гідропневматичних і механічних агрегатів) відділення слюсарно-механічних робіт і поточного ремонту агрегатів ремонтного взводу автомобільної та бронетанкової техніки ремонтної роти.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу №15 від 13 серпня 2014 року вантажний автомобіль «КРАЗ» введено в стрій та закріплено за взводом матеріально-технічного забезпечення, який використовується для перевезення особового складу. Водієм вказаного автомобіля призначеного старшого сержанта за контрактом ОСОБА_3

20 жовтня 2014 року з вини відповідача ОСОБА_3, який на той час керував автомобілем «КРАЗ» (державний номер 8350 Ф4), що належить Військовій частині №3027, сталася дорожньо-транспортна пригода.

Вину відповідача встановлено вироком Подільського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року, який 30 серпня 2015 року набрав законної сили.

Відповідно до звіту про оцінку вартості збитку №13/11/14 від 31 жовтня 2014 року вартість відновлювального ремонту завданого автомобілю позивачки внаслідок ДТП становить 117160 грн. 64 коп.

18 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «СК «Універсальна» укладено договір №3014/264/000142 добровільного страхування наземного транспортного засобу автомобіля «Мазда 3» (державний номер НОМЕР_1).

21 жовтня 2014 року позивачка звернулася до ПАТ «СК «Універсальна» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до страхового акту №10873/1 від 21 жовтня 2014 року вказана подія визнана страховим випадком і до виплати позивачці страховиком визначено суму страхового відшкодування в розмірі 31896 грн. 86 коп.

Згідно платіжного доручення №70300 від 04 грудня 2014 року позивачці виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 30654 грн. 36 коп.

За ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За змістом ч.3 ст.10 та ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в матеріалах справи наявний звіт про оцінку вартості збитку №13/11/14 від 31 жовтня 2014 року, який суд вірно взяв за основу при визначенні розміру вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивачки.

Згідно вказаного звіту вартість відновлювального ремонту, завданого автомобілю позивачки внаслідок ДТП становить 117160 грн. 64 коп., з якого слід вирахувати вже виплачену їй ПАТ «СК Універсальна» суму страхового відшкодування в розмірі 31896 грн. 86 коп.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що залишок розміру страхового відшкодування склав 85263 грн. 78 коп. (117160 грн. 64 коп. - 31896 грн. 86 коп.) і саме цю суму слід було стягнути на користь позивачки.

Також суд вірно не взяв до уваги те, що розмір відшкодування слід збільшити еквівалентно до збільшення курсу долара США на час звернення із вказаним позовом до суду, оскільки ці доводи є безпідставні та не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Крім того, суд дійшов вірного висновку, що не надано доказів того, що вартість відновлювального ремонту має становити саме 154692 грн. 28 коп., та що вся сума відновлювального ремонту автомобіля зазначена в звіті складається виключно з вартості запчастин та деталей, необхідних для його відновлення.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не підлягають стягненню на користь позивачки також витрати за користування послугами таксі в розмірі 37920 грн., оскільки з поданих суду чеків не можна встановити, що саме позивачка понесла вказані витрати.

Згідно з ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч.1 і ч.2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Виходячи з наведеного, суд дійшов вірного висновку, що оскільки винний у заподіянні шкоди відповідач ОСОБА_3 перебуває в трудових відносинах з Військовою частиною №3027 та під час дорожньо-транспортної пригоди виконував свої трудові обов'язки, цивільну відповідальність по відшкодуванню шкоди в такому випадку слід покласти на Військову частину №3027.

Що стосується вимог позову про стягнення шкоди з відповідачів в солідарному порядку, то підстав для цього судом не встановлено, виходячи з наступного.

Відповідно ч.1 ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За розясненнями, даними в п.8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК).

Разом з тим підстав вважати, що відповідачі завдали позивачці неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру в цій справі не встановлено.

Як вбачається з вироку Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2015 року в порушенні Правил дорожнього руху України, що призвело до пошкодження автомобіля і заподіяння шкоди позивачці, визнано винним ОСОБА_3

Доводи позову про те, що Військова частина №3027, доручивши ОСОБА_3 керування транспортним засобом за відсутності у останнього практики керування автомобілем такого класу, без проведення з ним практичних занять та інструктажу допустила безвідповідальність, як вірно вважав суд, на увагу не заслуговують, є недоведеними і не обґрунтованими, і не можуть бути підставою для солідарної відповідальності обох відповідачів.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то підстави для цього передбачено вимогами ст.1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд зважив на підстави і обставини, що обґрунтовані позивачкою в судовому засіданні, зокрема, на перенесені нею страждання у звязку з пошкодженням автомобіля, їх характер і ступінь негативних наслідків, вимушених змін у життєвих планах, а також їх тривалість, на підставі чого визнав доведеним розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 30000 грн., тобто частково від заявленої суми.

Також суду представлено документальне підтвердження понесених позивачем судових витрат, які суд вважав необхідним стягнути з відповідача -Військової частини №3027.

Визначаючи суму судових витрат на правову допомогу, наданих представником позивача в суді, суд вірно виходив з положень Закону України «Про граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Згідно ст.1 Закону України «Про граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Станом на час розгляду справи розмір мінімальної заробітної плати становив 1378 грн.

З журналів судового засідання встановлено, що під час участі в судових засіданнях представником позивачки безпосередньо затрачено 4 год. 43 хв.

Відтак граничний розмір витрат на правову допомогу склав 2441 грн. 82 коп. (1378 х 40/100= 551,2 х 4,43), і саме ця сума підлягала стягненню з відповідача.

Отже, доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Таким чином, доводи апеляційних скарг про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги Військової частини №3027 Національної гвардії України та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: