Ухвала суду № 63680780, 20.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4644/16-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/5546/16 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 26 20.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Олійника В.І.,

суддів Березовенко Р.В., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною.

Свої вимоги мотивував тим, що 04.08.2010 року позивачем було написано розписку відповідачу про те, що він - ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_3 33 500 доларів США строком повернення до 30.12.2010 року.

21.03.2013 року ОСОБА_3 звернувся до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області із заявою на підставі ст.190 КК України, яка відповідно до довідки Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 27.03.2013 року №Ш-89 була зареєстрована у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 22.03.2013 року за номером 12013100200002043.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 від 21.03.2013 року старшим слідчим СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області було прийнято постанову про закриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України, оскільки в його діях наявні цивільно-правові відносини.

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувсяіз позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, посилаючись на те, що 04.08.2010 року між ними було укладено договір позики на суму 33500 доларів США.

14.12.2015 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10654/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Позивач зазначив, що ОСОБА_3 04.08.2010 року не передавав йому грошові кошти на суму 33500 доларів США і тому просив суд визнати недійсною розписку від 04.08.2010 року, укладеною між ним (ОСОБА_2 та ОСОБА_3).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин, що оспорюваний договір (розписка) вчинені під впливом обману, що є його обов'язком відповідно до ст.60 ЦК України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За змістом ч.3 ст.10 та ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеного в постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, або були одержані у меншій кількості , ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 ЦК України).

При цьому за змістом частини другої статті 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, то рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Судом встановлено, що на підтвердження укладення договору позики між позивачем та відповідачем було складено розписку від 04.08.2010 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 бере в борг у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 33 500 доларів США, які зобов'язався повернути до 30.12.2010 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.12.2015 року у цивільній справі №369/10654/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики позовні вимоги позивача щодо стягнення боргу за договором позики, а саме вказаної вище боргової розписки від 04.08.2010 року задоволено в повному обсязі.

Вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за договором позики борг в розмірі 818 079 грн. 41 коп., що складається з: 732 147 грн. 39 коп. - суми основного боргу, 81 840 грн. 02 коп. - пені, 4092 грн. - 3% річних від простроченої суми, та понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 6090 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 15.03.2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У статті 229 ЦК України визначено обставини, що мають істотне значення, а саме: щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено,що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Виходячи з наведеного, суд дійшов вірного висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин, що оспорюваний договір (розписка) вчинені під впливом обману, що є його обов'язком відповідно до ст.60 ЦК України.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: