Ухвала суду № 63678398, 23.12.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/9073/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Провадження № 22-ц/773/1682/16 Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання -Шугалова О.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «УкрСиббанк» про визнання недійсними договору споживчого кредиту та договору іпотеки за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 березня 2008 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк» (на даний час - ПАТ «УкрСиббанк») було укладено договір споживчого кредиту № 11324533000, за яким йому у користування було надано кредитні кошти в сумі 63 000 доларів США на строк до 28 березня 2025 року під 11,9 % річних.

В той же день між ним та банком було укладено договір іпотеки.

Упродовж семи років він сумлінно виконував свої зобов'язання за кредитним договором, однак на початку червня 2016 року банк звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з нього заборгованості за кредитом.

Вважає, що договір споживчого кредиту укладений з порушенням вимог законодавства України, а його умови є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача. Перед укладенням договору банк не повідомив його про кредитні умови, сукупну вартість кредиту та склад необхідних платежів, про умови кредитування. Графік платежів за вказаним кредитним договором йому взагалі не був наданий, що позбавило його можливості відслідковувати, які суми на які рахунки зараховувалися.

Виходячи з викладеного, просив визнати вищезгадані договір споживчого кредиту та договір іпотеки від 28 березня 2008 року недійсними.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2016 року в позові відмовлено.

В апеляційні скарзі позивач ОСОБА_4 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

У запереченні відповідач ПАТ «УкрСиббанк» просить відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, зазначаючи про його законність і обґрунтованість.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11324533000, за яким позивач отримав кредит у розмірі 63000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, встановлені кредитним договором і графіком щомісячних платежів (а. с. 11-18).

Факт отримання відповідачем грошових коштів у вищевказаній сумі стороною позивача не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом. Іпотека виникає на підставі, зокрема, договору. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 28 березня 2008 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1 і зареєстрований в реєстрі за № 771, за яким в іпотеку банку надано нерухоме майно, а саме - квартиру загальною площею 49,5 кв. м., житловою площею 28,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-10).

З умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні на придбання житла. Таким чином, оспорюваний кредитний договір є договором споживчого кредиту.

Підставами для визнання оспорюваних договорів недійсними ОСОБА_4 зазначив невідповідність кредитного договору вимогам законодавства та несправедливість його умов.

Однак такі доводи позивача спростовуються дослідженими судом доказами та положеннями законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6, 627 цього Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воля. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При укладенні кредитного договору сторони узгодили всі його істотні умови. У договорі вказана сума кредиту, строк дії договору, річна відсоткова ставка, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків. На час укладення договору позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, який особисто підписав договір, чим засвідчив отримання вищевказаної інформації.

На момент укладення кредитного договору ОСОБА_4 не навів жодних зауважень щодо змісту цього правочину, не звертався до банку з пропозиціями щодо викладення у певній редакції чи зміни умов договору та про надання йому докладнішої інформації.

Також позивачем не доведено, що умови укладеного між сторонами кредитного договору є несправедливими.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими документами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведеної правової норми, а також ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Отже умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Зі змісту укладеного сторонами кредитного договору вбачається, що жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, до договору внесене не було. Не містить він і будь-яких інших несправедливих умов.

В судовому засіданні не встановлено порушення прав та інтересів позивача і ним не доведено, що укладений договір суперечить нормам ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів».

Виходячи з викладеного, давши вірну оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано відмовив у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк не надав позивачу детального сукупного розпису вартості кредиту із зазначенням вартості та складу необхідних платежів, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час укладення сторонами кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Вказана інформація була доведена до відома позичальника ОСОБА_4, що підтверджується змістом п. 10.13. підписаного ним кредитного договору, згідно з яким підписанням даного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього, перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а. с. 17).

Згідно з п. 1.2.2. договору позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 725,00 доларів США до 28 березня 2015 року (а. с. 11).

Договором визначено, що ануїтетний платіж - це сума грошових коштів, що складається з строкових процентів і строкової суми основного боргу і підлягає сплаті на умовах і в строк, встановлені цим договором. День сплати ануїтетного платежу - це 28 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити ануїтетний платіж.

Отже фактично графік платежів встановлений вказаними умовами договору і полягає у щомісячній сплаті позичальником однакової суми грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом. За таких обставин відсутність графічного зображення визначених договором величин не свідчить про ненадання позичальнику графіка платежів.

Що стосується вартості кредиту, то для її визначення необхідно перемножити розмір щомісячного платежу на кількість місяців у періоді дії договору, що не складає будь-яких труднощів для повнолітньої дієздатної особи, яка має принаймні початкову освіту.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Згідно з п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Укладеним сторонами кредитним договором передбачені всі фінансові зобов'язання позичальника, в тому числі страхування майна, переданого в іпотеку (п. 4.8 договору), додатком № 2 «Тарифи банку», який є невід'ємною частиною договору, встановлені розміри комісії (а. с. 19).

За таких обставин відсутність детального розпису сукупної вартості кредиту не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Згідно з п. 1.6. кредитного договору сторони погодили наступну черговість погашення заборгованості за цим договором: 1) прострочені комісії (якщо буде мати місце прострочення), 2) строкові комісії, 3) прострочені проценти (якщо буде мати місце прострочення), 4) строкові проценти, 5) прострочена сума основного боргу (якщо буде мати місце прострочення), 6) строкова сума основного боргу, штрафні санкції за договором. У випадку перерахування коштів на погашення кредиту та/або процентів з порушенням вищевказаної черговості з вини позичальника банк вправі самостійно перерозподілити кошти позичальника, що надійшли, відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті договору, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.

Отже до відома позивача у необхідному обсязі була доведена передбачена законом інформація щодо умов кредитування.

Крім того, відповідно до абзацу 14 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання зазначеної у цій правовій нормі інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, а саме - відшкодування збитків та сплату штрафів. Тобто навіть у випадку ненадання споживачу необхідної інформації він має право на відшкодування завданих такою бездіяльністю збитків, однак закон не передбачає у такому випадку визнання кредитного договору недійсним.

Перед підписання кредитного договору позичальник міг безперешкодно ознайомитися з умовами кредитування відповідача та будь-якими іншими продуктами, що пропонувалися банком, на офіційному сайті АКІБ «УкрСиббанк», а також порівняти їх з кредитними продуктами інших банків. Вказану інформацію, яка є відкритою для ознайомлення, позивач міг отримати і у фінансового консультанта в будь-якому відділенні банку.

При укладені договору про надання споживчого кредиту сторони узгодили всі його істотні умови. У договорі вказана сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови. Позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Сам ОСОБА_4 у позовній заяві зазначив, що протягом семи років він сумлінно сплачував кредит, не допускаючи порушень. Наведене свідчить про те, що позивач у повній мірі був обізнаний з умовами договору і прийняв їх. За змістом позовної заяви до звернення в суд з даним позовом заявника спонукало пред'явлення банком у 2016 році вимоги до нього про стягнення заборгованості за кредитом та зарахування більшої частини здійснених ним платежів на погашення відсотків. Однак наведені обставини не можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Що стосується посилань ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 06.02.2013 у справі № 6-4957св12 та від 22.10.2014 у справі № 6-2651св14, в яких йдеться про вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин, то, по-перше, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні судові рішення вказаного суду за такими номерами, по-друге, з наведених в апеляційній скарзі витягів з цих рішень неможливо визначити, чи були встановлені при розгляді вказаних справ обставини, аналогічні тим, які мали місце в даній справі, зокрема щодо ануїтетного способу погашення кредитної заборгованості, наявності у кредитних договорах застереження про одержання позичальником у письмовому вигляді всієї необхідної інформації стосовно умов кредитування, цілковитого розуміння позичальником всіх умов договору та визнання їх справедливими щодо нього, детального розпису в договорах черговості погашення заборгованості тощо, по-третє, відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права має враховуватися висновок щодо застосування таких норм, викладений у постанові Верховного Суду України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються вищенаведеними обставинами справи та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді