Постанова № 63676441, 26.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2016 року письмове провадження № 826/13845/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-консалтингова фірма «Граніт»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-консалтингова фірма «Граніт» (далі також - ТОВ «Граніт», позивач) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 червня 2016 року № 2292615141, № 2302615141, № 2272615141, № 2282615141, № 2312615141.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення такими, що підлягають скасуванню.

Під час розгляду справи представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

З урахуванням вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за спільним клопотанням сторін, суд прийшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

За результатами проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Будівельно-консалтингова фірма «Граніт», код за ЄДРПОУ 35624424, з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року», відповідачем складено акт від 05 травня 2016 року № 115/26-15-14-01-01/35624424 (далі також - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 44.1 статті 44, пп. 47.1.1 п. 47.1 статті 47, пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134, п. 138. 2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 232 233, 00 грн., в тому числі по періодам: 2014 рік - 232 223, 00 грн. та завищено об'єкт оподаткування (збиток) в 2015 році в сумі 959 001, 00 грн.;

- п. 185.1 статті 185, п. 187.1 статті 187, п. 188.1 статті 188, п. 189.1 статті 189, п. 198.2, 198.3, 198.5 статті 198, п. 201.6 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 709 209, 00 грн., в тому числі за січень 2014 року на суму 33 333, 00 грн., квітень 2014 року на суму 228 259, 00 грн., червень 2014 року на суму 110 409, 00 грн., вересень 2014 року на суму 123 228, 00 грн., жовтень 2014 року на суму 29 257, 00 грн., листопад 2014 року на суму 22 148, 00 грн., грудень 2014 року на суму 22 415, 00 грн., січень 2015 року на суму 50 000 грн., лютий 2015 року на суму 55 150, 00 грн., червень 2015 року - 25 343, 00 грн., липень 2015 року на суму 6 667, 00 грн. та завищено суму від'ємного значення (ряд. 24 Декларації) за грудень 2015 року в розмірі 46 039, 00 грн.;

- пп. 39.4.2 п. 39.4 статті 39 ПК України - не подано звіт про контрольні операції за 2014 рік.

Податковим органом під час проведення перевірки була встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Ювента Інжиніринг», ТОВ «Укрбудмонтаж Інвест», ТОВ «Укрбудмонтаж» та неподання звіту про контролюванні операції центральному органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову і митну політику у встановлені строки, що і стало підставою для визнання відповідачем порушення ТОВ «Граніт» вимог податкового законодавства.

На підставі наведених висновків акту перевірки, податком органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 червня 2016 року:

- № 2292615141, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 290 279, 00 грн., у тому числі 232 223, 00 грн. - основний платіж, 58 056, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 2302615141, яким відповідачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 959 001, 00 грн.;

- № 2272615141, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 882 761, 00 грн., у тому числі 706 209, 00 грн. - основний платіж, 176 552, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 2282615141, яким відповідачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 46 039, 00 грн.;

- № 2312615141, яким до відповідача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 365 400, 00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими позивачем податковими повідомленнями-рішеннями ТОВ «Граніт» звернулось із скаргою від 17 червня 2016 року № 16-4/41/2-134 до Державної фіскальної служби України (далі також - ДФС України).

На наслідками розгляду зазначеної скарги ДФС України прийнято рішення від 01 серпня 2016 року № 16462/6/99-99-11-01-01-25 відповідно до якого, зокрема, оскаржені в рамках розгляду даної справи податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу в цій частині - без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 січня 2014 року між ТОВ «Граніт» (за договором - замовник) та ТОВ «Ювента Інжинірінг» (за договором - підрядник) було укладено договір підряду №28/01-14Б на виконання робіт на будівництво об'єкту «Будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі міста Києва», згідно умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника, на свій ризик, власними силами та засобами виконати з належною якістю та відповідно до наданої замовником проектної документації і здати замовнику виконані роботи (далі також - роботи), зазначені в п. 1.2 цього договору, на будівництві об'єкту «Будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі міста Києва» (далі також - об'єкт), а також належним чином виконати інші взяті на себе за цим договором зобов'язання та оплатити надані йому замовником послуги по організації та координації робіт на об'єкті, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектну документацію та фронт робіт, організувати та координувати виконання підрядником робіт на об'єкті, надати підряднику інші послуги, прийняти виконані підрядником роботи у встановленому чинним в Україні законодавством та цим договором порядку і оплатити їх.

Згідно п. 10.1 зазначеного вище договору, замовник приймає виконані належним чином підрядником роботи щомісячно шляхом підписання Актів № КБ-2в та Довідок № КБ-3, які є підставою для розрахунків з фактично виконані роботи (з урахуванням ресурсів підрядника, сплачених замовником авансових платежів (передоплати), нарахованих неустойок (штрафів, пені) за кожен відповідний звітний місяць).

Аналогічні за своїм предметом договори підряду були укладені позивачем (за договором - замовник) та ТОВ «Укрбудмонтаж Інвест» (за договором - підрядник) 13 червня 2014 року № 13/06-14-Б, а також позивачем (за договором - замовник) та ТОВ «Укрбудмонтаж» від 04 березня 2014 року № 4/03-14-Б.

01 липня 2015 року між ТОВ «Граніт» (за договором - замовник) та ТОВ «Укрбудмонтаж Інвест» (за договором - підрядник) було укладено договір підряду № 01/07-15-Ф на виконання робіт на будівництво об'єкту «Індивідуальний 8-поверховий житловий будинок по вул. Івана Франка, 11 в Шевченківському районі м. Києва», згідно умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника, на свій ризик, власними силами та засобами виконати з належною якістю та відповідно до наданої замовником проектної документації і здати замовнику виконані роботи (далі також - роботи), зазначені в п. 1.2 цього договору, на будівництві об'єкту «Індивідуальний 8-поверховий житловий будинок по вул. Івана Франка, 11 в Шевченківському районі м. Києва» (далі також - об'єкт), а також належним чином виконати інші взяті на себе за цим договором зобов'язання та оплатити надані йому замовником послуги по організації та координації робіт на об'єкті, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектну документацію та фронт робіт, організувати та координувати виконання підрядником робіт на об'єкті, надати підряднику інші послуги, прийняти виконані підрядником роботи у встановленому чинним в Україні законодавством та цим договором порядку і оплатити їх.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів підряду, сторонами були оформлені первинні документи: додаток № 1 до договору підряду від 28 січня 2014 року - заходи по виконанню вимог з охорони праці на об'єктах ТОВ «Граніт» для підрядника ТОВ «Ювента Інжинірінг»; додаток № 1 до договору підряду від 13 червня 2014 року - заходи по виконанню вимог з охорони праці на об'єктах ТОВ «Граніт» для підрядника ТОВ «Укрбудмонтаж Інвест»; додаток № 1.1 до договору підряду від 28 січня 2014 року - штрафні санкції за порушення вимог з охорони праці на об'єкті будівництва; додаток № 1.2 до договору підряду від 28 січня 2014 року - акт (типова форма) виявлення порушень вимог з охорони праці на об'єкті будівництва; додаток № 3 до договору підряду від 28 січня 2014 року - календарний графік виконаних робіт підрядником ТОВ «Ювента Інжинірінг» на об'єкті будівництва; додаток № 4 до договору підряду від 28 січня 2014 року - остаточний акт приймання-передачі робіт (типова форма) на об'єкті будівництва; Додаткову угоду № 1 від 01 липня 2014 року, Додаткову угоду № 2 від 31 липня 2014 року, Додаткову угоду № 3 від 26 січня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору підряду № 28/01-2014Б від 28 січня 2014 року на виконання робіт на об'єкті будівництва; довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2015 року (договір від 28 січня 2014 року), акт приймання виконаних будівельних робіт Будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі міста Києва» за червень 2014 року, за липень 2014 року, за серпень 2014 року, за вересень 2014 року, за жовтень 2014 року, за листопад 2014 року, за грудень 2014 року, за березень 2015 року, за квітень 2015 року, за липень 2015 року, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року «Будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі міста Києва»; акт наданих послуг генпідряднику за грудень 2015 року та за січень 2016 року «Будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі міста Києва»; акт здачі-приймання проектної документації згідно з договором № 28/01-14Б від 28 січня 2014 року; робочий проект на влаштування інженерних систем басейнів спортивного комплексу при багатоповерховому житловому будинку по вул. Білоруській, 36а у Шевченківському району міста Києва; акт готовності об'єкта до експлуатації від 03 березня 2016 року «Будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі міста Києва»; книги обліку придбання товарів (робіт, послуг); податкові накладні.

Крім того, відповідачем на підтвердження реальності господарських операції з контрагентами надано кваліфікаційні сертифікати відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єкта архітектури серії АР № 000989 від 20 червня 2012 року, серії АР № 000349 від 28 квітня 2012 року, сертифікат відповідності ІУ № 165160711649 закінченого будівництвом об'єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземними паркінгом на вул. Білоруській, 36-А в Шевченківському районі міста Києва. ІІ пусковий комплекс (житловий будинок, паркінг)»; сертифікат відповідності ІУ № 165160711656 закінченого будівництвом об'єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземними паркінгом на вул. Білоруській, 36-А в Шевченківському районі міста Києва. І пусковий комплекс (спортивний комплекс, ТП, інженерні мережі, благоустрій території)», а також лист ТОВ «Граніт» від 20 травня 2014 року № 22 контролюючому органу про встановлення факту не реєстрації ТОВ «Ювента Інжинірінг» податкових накладних на суму 205 767, 00 грн.; ліцензію ДАБІ України серії АЕ № 525660, видану 20 січня 2015 року ТОВ «Ювента Інжинірінг» на ведення господарської діяльності, пов'язаної із створення об'єктів архітектури; витяги з проколів засідань із перевірки знань з питань охорони праці ТОВ «Рада Центр» та ТОВ «НВК «Профцентр»; ліцензію ДАБІ України серії АД № 040082, видану 20 червня 2012 року ТОВ «Укрбудмонтаж» на ведення господарської діяльності, пов'язаної із створення об'єктів архітектури; список працівників ТОВ «Укрбудмонтаж»; розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів ТОВ «Граніт»; податкові декларації з податку на додану вартість ТОВ «Граніт» та акти звірок розрахунків

Сплачені за вказаними вище зобов'язаннями кошти були включені позивачем до валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи, суд враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує зазначену в постанові від 22 вересня 2015 року (справа № 21-1359а15) правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України вказав на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

В ході перевірки контролюючим органом було встановлено, що «правочини укладені між позивачем та його контрагентами ТОВ «Ювента-Інжиніринг», ТОВ «Укрбудмонтаж Інвест» та ТОВ «Укрбудмонтаж» не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Таким чином, надані до перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарських операцій між юридичними особами».

За сукупністю вищевикладених матеріалів, перевіркою зроблено висновки про те, що надані документи на виконання будівельних робіт між ТОВ «Гранті» та його контрагентів за договорами підряду не підтверджують реальність здійснення операцій та виконання такого обсягу робіт і не є фізично можливим.

Крім того, у ТОВ «Ювента-Інжиніринг», ТОВ «Укрбудмонтаж Інвест» та ТОВ «Укрбудмонтаж» в ході перевірки встановлено документування зазначених вище операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем договори та первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій, які не містять дефектів форми та змісту.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами контрагента позивача (третіми особами в ланцюгу постачання), з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Між тим, чинним законодавством не передбачено настання негативних наслідків для добросовісного платника податку у вигляді позбавлення його права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини повинні тягнути негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливати на права платника податків.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак "фіктивності" контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

Твердження про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27 січня 2016 року по справі №4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентами.

Стосовно встановленого під час перевірки порушення позивачем податкового законодавства в частині неподання звіту про контролюванні операції за 2014 рік, суд вважає за необхідним зазначити наступне.

30 грудня 2014 року між позивачем (за договором - покупець) та ПАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» (від імені та в інтересах якого, на підставі договору про управління активами № КУА-1У від 28.05.2014р. діє ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Синтакс-Інвест») (за договором - покупець) було укладено три договори купівлі-продажу цінних паперів № БВ14-371/1, № БВ14-372/2, № БВ14-373/1, відповідно до умов яких продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цінні папери (облігації цільові іменні) на загальну суму 118 056 840, 00 грн. (емітент цінних паперів - ТОВ «Граніт-Плюс»).

У зв'язку з неможливістю виконання покупцем платіжних зобов'язань за вищезазначеним договорами купівлі продажу цінних паперів від 30 грудня 2014 року сторони прийшли до згоди про їх розірвання (угоди від 15 січня 2015 року про розірвання договорів купівлі-продажу цінних паперів № БВ14-371/1, № БВ14-372/2, № БВ14-373/1 від 30 грудня 2014 року).

Відповідно до пп. 39.4.2 п. 39.2 статті 39 ПК України, платники податків (крім Національного банку України), які протягом звітного періоду здійснювали контрольовані операції, зобов'язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, наступного за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Форма звіту (уточнюючого звіту) про контрольовані операції встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно пп. 39.2.1.1 п. 39.2 статті 39 ПК України, для цілей цього Кодексу контрольованими операціями є:

господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - нерезидентами;

господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - резидентами, які:

задекларували від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за попередній податковий (звітний) рік;

застосовують спеціальні режими оподаткування станом на початок податкового (звітного) року;

сплачують податок на прибуток підприємств та/або податок на додану вартість за іншою ставкою, ніж базова (основна), що встановлена відповідно до цього Кодексу, станом на початок податкового (звітного) року;

не були платниками податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість станом на початок податкового (звітного) року.

При цьому, згідно з пп. 39.2.1.4 п. 39.2 статті 39 ПК України, господарські операції, передбачені у підпунктах 39.2.1.1 і 39.2.1.2 цієї статті, визнаються контрольованими за умови, що загальна сума таких операцій платника податків з кожним контрагентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний звітний календарний рік.

Відповідно до положень Узагальнюючої податкової консультації з окремих питань застосування норм податкового законодавства щодо трансфертного ціноутворення, затвердженої наказом Міндоходів від 22 листопада 2013 року № 699, із змінами внесеними наказом Міндоходів від 01 липня 2014 року № 368, при визначенні вартісного критерію - 50 мільйонів гривень для цілей застосування пп. 39.2.1.4 п. 39.2 статті 39 ПК України вартість інвестицій не враховуються.

Як вбачається із договорів купівлі-продажу цінних паперів від 30 грудня 2014 року, емітентом цінних паперів виступає ТОВ «Граніт-Плюс», яке в свою чергу, 17 вересня 2010 року уклало з позивачем договір підряду на виконання робіт по будівництву об'єкту «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі м. Києва» № 17/09-10-Б36А.

З пояснень представника позивача вбачається, що мета емісії облігацій - залучення грошових коштів від розміщення облігацій усіх серій у розмірі 194 296 980, 00 грн., на фінансування будівництва житлового будинку, а саме «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі м. Києва».

Відповідно до абз. 1 ч. 2 статті 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиційна діяльність здійснюється на основі інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності.

Інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами (ч. 3 статті 4 вказаного вище закону).

Згідно п. 5 ч. 1 статті 1 Закону України «Про інститути спільного інвестування» діяльність із спільного інвестування - діяльність, яка провадиться в інтересах учасників (учасника) інституту спільного інвестування та за рахунок інституту спільного інвестування шляхом вкладення коштів спільного інвестування в активи інституту спільного інвестування.

Відповідно до п. 1 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (далі також - Закон № 3480-IV), цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Частиною 1 статті 7 Закону № 3480-IV встановлено, що облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Відповідно до ч. 1 статті 8-1 № 3480-IV, емісію цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, може здійснювати юридична особа, яка згідно із законодавством має право на виконання функцій замовника будівництва такого об'єкта, або юридична особа, що уклала договір участі у будівництві житла з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, що мають право власності, оренди чи постійного користування земельною ділянкою, на якій буде розташовано об'єкт житлового будівництва, яким забезпечуватиметься виконання зобов'язань за цільовими облігаціями.

В ході розгляду справи представником позивача залучено до матеріалів справи висновок експертного дослідження за результатами проведення експертного економічного дослідження з питань, викладених в листі ТОВ «Граніт» від 14 вересня 2016 року № 1/8, з якого встановлено наступне.

ПАТ «ЗНВКІФ «Граніт-Інвест» є інститутом спільного інвестування, напрямками інвестиційної діяльності якого, в тому числі є формування активів за рахунок підприємств, емітентами яких є резиденти України.

ТОВ «Граніт» (підрядник будівництва) придбало у ПАТ «ЗНВКІФ «Граніт-Інвест» цільові іменні облігації емітента ТОВ «Граніт-Плюс», який є замовником будівництва об'єкту «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-А в Шевченківському районі м. Києва».

Метою емісії облігацій є залучення грошових коштів на фінансування об'єкту будівництва.

Джерелом погашення цільових облігацій є новозбудована кількість квадратних метрів та машиномісць за об'єктом будівництва.

Таким чином, придбання ТОВ «Граніт» у ПАТ «ЗНВКІФ «Граніт-Інвест» цільових іменних облігацій, емітованих ТОВ «Граніт-Плюс», є капітальними інвестиціями, що передбачає інвестування та фінансування будівництва житлового об'єкта.

Дослідивши матеріали справи, суд погоджується із зазначеним вище висновком експертного дослідження та зазначає про те, що оскільки цінні папери позивачем придбались в рамках фінансування об'єкту будівництва, на них не розповсюджується дія норми про обов'язок встановлений пп. 39.4.2 п. 39.4 статті 39 ПК України щодо необхідності їх включення до звіту про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Окремо суд звертає увагу на те, що договори купівлі-продажу цінних паперів № БВ14-371/1, № БВ14-372/2, № БВ14-373/1 від 30 грудня 2014 року були розірвані через два тижні після укладання, у зв'язку з неможливістю виконання покупцем платіжних зобов'язань за вищезазначеним договорами, що спростовують доводи податкового органу про отримання ТОВ «Граніт» прибутку, внаслідок придбання цільових облігацій.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що прийняті ГУ ФДС у м. Києві податкові повідомлення рішення від 07 червня 2016 року № 2292615141, № 2302615141, № 2272615141, № 2282615141, № 2312615141 не відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають скасуванню з підстав наведених вище.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Суд оцінює докази відповідно до статті 86 КАС України, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням ч. 1 статті 94 КАС України, суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 38 152, 20 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Керуючись статтями 69-71, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-консандингова фірма «Граніт» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 07 червня 2016 року № 2292615141, № 2302615141, № 2272615141, № 2282615141, № 2312615141.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-консандингова фірма «Граніт» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 38 152, 20 грн. (тридцять вісім тисяч сто п'ятдесят дві гривні двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій