Постанова № 63675317, 19.12.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2016 року Справа № 813/3984/16

10 год. 14 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засіданняПриймак С.І.,

представника позивачане прибув,

представника відповідачане прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби у Львівській області про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1М.) з позовною заявою до Миколаївської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби у Львівській області (далі відповідач), в якому просить, з врахуванням усних уточнень до позову, зобовязати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 18468,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив службу в державній кримінально-виконавчій службі на посаді начальника Миколаївської виправної колонії № 50 і звільнений зі служби 29.09.2015 року відповідно до наказу державної пенітенціарної служби від 29.09.2015 року № 163/ОС-15. Однак, при звільненні всупереч вимогам КЗпП України позивачу не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за 94 дні невикористаних щорічних основних відпусток. Позивач звернувся до бухгалтерії відповідача щодо причин невиплати відповідної грошової компенсації та отримав відповідь про те, що в наказі про звільнення відсутні вказівки щодо виплати такої позивачу. З врахуванням викладеного, права позивача порушено та підлягають поновленню.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги повністю, просив позов задовольнити.

Суд зясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та обєктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

Відповідно до наказу № 163/ОС-15 від 29.09.2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Миколаївської виправної колонії управління ДПтС України у Львівській області /а.с.9/.

Згідно з довідкою № 10/50-5-1655 від 31.10.2016 року позивач станом на момент звільнення мав 94 доби невикористаних чергових відпусток /а.с.8/.

Відповідно до довідки про грошову компенсацію від 16.12.2016 року № 10/50-4-1883 сума компенсації за невикористані дні відпустки становить 18468,73 грн. /а.с.27/

У звязку з тим, що при звільненні з займаної посади позивачу вказану суму коштів не компенсовано, він звернувся із позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України) від 10.12.1971 року № 322-VIII (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частинами 1, 2 статті 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - кримінально-виконавча служба) визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 222 від 07.10.2009 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.11.2009 року за № 222 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин)(далі Інструкція № 222).

Згідно з п. 1.1 Інструкції № 222 така визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - кримінально-виконавча служба).

Розділом 17 Інструкції № 222 регламентовано порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби. Зокрема, п. 17.1 встановлено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п'ять діб з дня отримання наказу про звільнення (з урахуванням пунктів 17.2 - 17.4 цієї Інструкції).

Згідно з п. 17.4, п. 17.5 Інструкції № 222 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, яким при звільненні зі служби чергова відпустка за поточний рік не надавалась, до звільнення, на їхнє бажання, на підставі довідки кадрового апарату надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку відповідно до законодавства. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.

Зі змісту вищезазначених положень Інструкції № 222 підставою для припинення виплати грошового забезпечення є день підписання наказу про звільнення. При цьому положення Інструкції щодо можливості надання відпуски невикористаної особою, яка звільняється, або виплаті їй компенсації свідчить про те, що установа повинна до звільнення особи вирішити всі питання щодо здійснення з нею розрахунку.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Факт невиплати вказаної суми позивачу при звільненні сторонами не оскаржено. З врахуванням викладеного, така повинна бути виплаченою при звільненні.

Крім того, суд бере до уваги заяву відповідача про визнання позову, та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 КАС України, відповідач може визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

Частиною 3 ст. 136 КАС України визначено, що судове рішення у звязку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 112 КАС України, у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

На час розгляду справи у суді компенсація за невикористані дні відпустки, яка підлягала до виплати позивачу при звільненні в сумі 18468,73 грн. не виплачена, доказів вжиття заходів щодо погашення наявної заборгованості такої суду не надано.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, з врахуванням викладених обставин беручи до уваги визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та слід задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У звязку з тим, що позивачем при зверненні до Львівського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в сумі 551,20 грн. /а.с.15/, такий з врахуванням викладеного, належить повернути позивачу.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7-14, 17-20, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Зобовязати Миколаївську виправну колонію управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№ 50) (ЄДРПОУ 14316971) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) грошову компенсацію за невикористані чергові відпустки в кількості 94 доби в сумі 18468 (вісімнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн.. 73 коп.

3. Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№50) (ЄДРПОУ 14316971) судові витрати у виді судового збору в сумі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 00 коп.

Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2016 року.

Суддя Кравців О.Р.