Постанова № 63675181, 14.12.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 р. Справа № 805/3089/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Маріупольської міської ради до Артемівської районної державної адміністрації Донецької області; Державного реєстратора Артемівської районної державної адміністрації ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на майно,

В С Т А Н О В И В:

Маріупольська міська рада звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Артемівської районної державної адміністрації Донецької області; Державного реєстратора Артемівської районної державної адміністрації ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на майно.

Позивач свій адміністративний позов обґрунтовує тим, що під час перевірки Маріупольської міською радою було встановлено, що державним реєстратором Артемівської районної державної адміністрації ОСОБА_4 прийнято рішення № 30097627 від 17.06.2016 року про державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу за № 952564014123 та зареєстровано право власності за ОСОБА_5, ОСОБА_3 на обєкт нерухомого майна за адресою: вул. Девятого Травня, буд. 10в, м. Маріуполь, Донецька область на підставі договору оренди землі б/н від 02.12.2011 року, виданого Новоазовською районною державною адміністрацією, рішення Новоазовської районної державної адміністрації № 63 від 21.02.2012 року, технічного паспорту № 256-16 від 04.05.2016, виданого Маріупольським бюро технічної інвентаризації. Розділ № 952564014123 в Державному реєстрі прав відкрито на обєкт нерухомого майна, а саме на нежитлову будівлю № 10в, розташовану по вул. Девятого Травня у м. Маріуполі Донецької області, загальна площа якої становить 618, 4 кв.м.

Таким чином, позивач вважає, що державним реєстратором Артемівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 безпідставно зареєстровано право власності на нерухомий обєкт площею 618.4 кв.м. Просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30097627 від 17.06.2016; скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_5 на нерухоме майно за адресою: буд. № 10в по вул. Девятого Травня у м. Маріуполі, номер запису про право власності: 15052420 від 16.06.2016 року; скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на нерухоме майно за адресою: буд. № 10в по вул.. Девятого Травня у м. Маріуполі, номер запису про право власності: 15052420 від 16.06.2016 року.

02 грудня 2016 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, просили позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_5 на нерухоме майно за адресою: буд. 10в по вул. Девятого Травня у м. Маріуполі, номер запису про право власності: 15052420 від 16.06.2016 та скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_3 на нерухоме майно за адресою: буд. № 10в по вул. Девятого Травня у м. Маріуполі, номер запису про право власності: 15052420 від 16.06.2016 року залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 05 грудня 2012 року, вищевказана заява позивача задоволена, а адміністративний позов в частині скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_5 на нерухоме майно за адресою: буд. 10в по вул. Девятого Травня у м. Маріуполі, номер запису про право власності: 15052420 від 16.06.2016 та скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_3 на нерухоме майно за адресою: буд. № 10в по вул. Девятого Травня у м. Маріуполі, номер запису про право власності: 15052420 від 16.06.2016 року, залишено без розгляду.

Представник позивача через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача 1 Артемівської районної державної адміністрації Донецької області через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Крім того надав заперечення проти адміністративного позову, в якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову Маріупольської міської ради.

Представник відповідача 2 Державного реєстратора Артемівської районної державної адміністрації ОСОБА_1, до судового засідання не зявився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа 1 ОСОБА_2 до судового засідання не зявився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Третя особа 2 ОСОБА_3, судового засідання не зявилась, про місце, дату та час розгляду справи повідомлена належним чином

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, на підставі ст. 128 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Під час перевірки Маріупольської міською радою було встановлено, що державним реєстратором Артемівської районної державної адміністрації ОСОБА_4 прийнято рішення № 30097627 від 17.06.2016 року про державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу за № 952564014123 та зареєстровано право власності за ОСОБА_5, ОСОБА_3 на обєкт нерухомого майна за адресою: вул. Девятого Травня, буд. 10в, м. Маріуполь, Донецька область на підставі договору оренди землі б/н від 02.12.2011 року, виданого Новоазовською районною державною адміністрацією, рішення Новоазовської районної державної адміністрації № 63 від 21.02.2012 року, технічного паспорту № 256-16 від 04.05.2016, виданого Маріупольським бюро технічної інвентаризації.

Розділ № 952564014123 в Державному реєстрі прав відкрито на обєкт нерухомого майна, а саме на нежитлову будівлю № 10в, розташовану по вул. Девятого Травня у м. Маріуполі Донецької області, загальна площа якої становить 618, 4 кв.м.

Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV та іншими нормативно правовими актами.

У відповідності до п. 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Також, за приписами п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.

Не допускається постановлення рішень, що передбачають: неправомірне обмеження прав, свобод та законних інтересів інших осіб, у тому числі обмеження публічної компетенції державних органів, їх посадових чи службових осіб; задоволення вимог осіб, які не є суб'єктами відповідних правовідносин.

Не допускається також постановлення рішень, які спрямовані на завдання шкоди іншим особам, довкіллю, культурній спадщині; надають можливості для зловживання правом; порушують моральні засади суспільства; зобов'язують до вчинення дій, які не є обов'язковими за законом.

Отже, суд зауважує, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану субєктивних прав та обовязків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обовязку.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обовязкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин повязує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обовязково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобовязані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обовязково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про обєкти та субєктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер обєкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі.

Отже, відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:

1. Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

2. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх обєднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Як зазначає позивач в позовній заяві, набуття права на земельну ділянку відповідно до приписів ст. 116 Земельного кодексу України, здійснюється, зокрема, шляхом передачі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, у власність або у користування громадянам або юридичним особам.

Так, за приписами вказаної норми громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Однак, позивачем до суду не надано доказів укладення з третіми особами договорів оренди змеленої ділянки, звернення третіх осіб із заявами щодо відведення земельної ділянки, розташованої під обєктом нерухомості приміщенням нежитлове приміщення по вул. Девятого Травня, 10в, у м. Маріуполь, як і не зазначено про їх існування.

Таким чином, між позивачем та третіми особами у справі не виникало певних правовідносин, повязаних із використанням земельної ділянки, на якій розташований спірний обєкт нерухомого майна, з огляду на що суд приходить до висновку про відсутність на даний час порушеного права позивача.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на приписи ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у яких встановлено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва обєкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

За приписами п. 1 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011р. № 553, цей Порядок визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль відповідно до повноважень, визначених статтею 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», здійснюється такими органами державного архітектурно-будівельного контролю:

- виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад;

- структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

- Держархбудінспекцією.

Таким чином, законодавцем встановлено певну процедуру усунення порушень вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності. При цьому, виявлення таких порушень, реагування на них та заходи щодо їх усунення здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до покладних на них діючим законодавством завдань та функцій.

Суд зауважує, що відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу наведених норм слідує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

З огляду на вищезазначені обставини, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем наявності його порушеного права прийняттям відповідачем спірних рішень щодо державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення.

У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Маріупольської міської ради не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Маріупольської міської ради до Артемівської районної державної адміністрації Донецької області; Державного реєстратора Артемівської районної державної адміністрації ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на майно відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Тарасенко І.М.