Постанова № 63674287, 21.12.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 р. м. Вінниця

Справа № 802/1065/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,

суддівБогоноса Михайла Богдановича,

ОСОБА_1,

за участю:

секретаря судового засідання: Кулика Віталія Віталійовича,

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

представника третьої особи:не з'явився,

свідка:ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Держспоживінспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 ( далі ОСОБА_2, позивач ) з адміністративним позовом до Держспоживінспекції України ( далі відповідач ) про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржуваний наказ №126-к від 14 червня 2016 прийнятий Держспоживінспекцією України з порушенням норм чинного законодавства, а саме відповідачем не виконано обовязку щодо попередження позивача за 2 місяці про наступне вивільнення, в звязку з реорганізацією його посади не запропоновано іншої посади, наказ про звільнення прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача, а тому, на думку позивача, оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, а ОСОБА_2 - поновленню на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( а.с. 22 26 ).

Ухвалою суду від 20.09.2016 до участі в справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області ( далі ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, третя особа ) ( а.с. 69, 72 ).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив адміністративний позов задовольнити, з підстав викладених в позовній заяві та наданих усних поясненнях.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, надавши суду письмові заперечення (а.с. 48-52), в яких зазначила, що Держспоживінспекцією України при винесенні оскаржуваного наказу №126-к від 14 червня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_2В." дотримано вимоги законодавства щодо підстав та процедури звільнення, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Разом з тим, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, вказавши, що підтримує правову позицію відповідача в справі, щодо вирішення спору покладається на розсуд суду ( а.с. 76 ).

Крім того, у судових засіданнях допитані в якості свідків у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4, яким роз'яснено права та обов'язки свідка, попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань, а також свідками складено присягу.

Після заслуховування показань свідків у справі позивачем в судовому засіданні 21.12.2016 заявлено клопотання про призначення судової - почеркознавчої експертизи, в задоволенні якого судом відмовлено, з підстав наявності в матеріалах справи достатніх та належних доказів для повного та обєктивного вирішення справи, про що постановлено письмову ухвалу від 21.12.2016.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, показання свідків, дослідивши докази та надавши їм оцінку, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, згідно наказу Держспоживінспекції України № 196-к від 31.05.2012, призначений на посаді в.о. начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області з 06.06.2012 (а.с. 6).

В подальшому, згідно наказу Держспоживінспекції України № 406-к від 25.12.2012, позивач призначений на посаду начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області ( а.с. 7 ).

Також судом встановлено, що 10.09.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 442 Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади, якою затверджено рішення про реорганізацію Державної інспекції з питань захисту прав споживачів у Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів прийнято рішення про утворення відповідних територіальних органів.

На виконання зазначеної постанови головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції України видано наказ №6 від 29.01.2016 року «Про заходи щодо реорганізації територіальних органів Держспоживінспекції України», яким, зокрема, вирішено утворити комісії з реорганізації територіальних органів Держспоживінспекції України та затвердити голів цих комісій згідно з додатком ( а.с. 61 ).

Головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції у Хмельницькій області призначено начальника Держспоживінспекції у Хмельницькій області ОСОБА_2 (а.с. 62 63 ).

В звязку з прийнятим рішенням про реорганізацію Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області шляхом її приєднання до Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, наказом Голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України № 126-к від 14 червня 2016 року ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади 15 червня 2016 року, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України ( а.с. 8 ).

З даним звільненням позивач не погоджується, зазначаючи про недотримання роботодавцем ряду вимог, передбачених трудовим законодавством. Зокрема, позивач вказує, що його не попереджено про наступне вивільнення за два місяці та не запропоновано рівнозначну посаду, як того вимагають положення КЗпП України. Окрім того, зауважив, що норми Кодексу законів про працю України, зокрема ч. 3 ст. 40, забороняють за ініціативи роботодавця звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності останнього.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи заявлений адміністративний позов по суті вимог суд керувався наступним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Зі змісту поданого позивачем адміністративного позову та наданих в судовому засіданні усних пояснень вбачається, що однією з обставин, за яких позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, є порушення відповідачем вимоги ст. 49-2 КЗпП. Зокрема, позивач зазначає, що його не повідомили за два місяці про наступне звільнення та не запропонували рівнозначну посаду у новоствореній службі, хоча в наявності було чотири вакантних посади.

В судовому засіданні позивач наголошував, що 20 травня 2016 року на імя голови Держпродспоживслужби України направив листа ( а.с. 13-15 ), в якому повідомив про своє бажання отримати одну з наступних посад:

-начальника ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області;

- заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області;

- начальника Управління захисту споживачів ГУ Держспродпоживслужби в Хмельницькій області, оскільки саме ці посади є рівнозначними тій, яку він обіймав до початку процедури реорганізації, та які на час написання даного листа-звернення згідно штатного розпису є вакантними.

Проте, як зазначає позивач, жодної відповіді на вищезазначений лист від 20.05.2016 відповідачем надано не було, як і не було запропоновано жодної з зазначених у листі посад, натомість складено акт від 27.04.2016, в якому, на думку позивача, вказано неправдиві відомості, зокрема, про повідомлення його, як начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів, про реорганізацію установи в якій він працює, та відмову останнього від запропонованої посади начальника відділу контролю у сфері захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства Управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи та досліджені докази, суд критично оцінює наведену позивачем мотивацію протиправності прийнятого відповідачем наказу №126-к від 14 червня 2016 року та зазначає таке.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально має бути попереджено не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частина третя статті 49-2 КЗпП України встановлює, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення наведених положень Кодексу законів про працю України, можливо дійти висновку, що власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Цей процес, при якому працівникові повинні пропонувати усі вакантні посади, має тривати до закінчення вказаного двохмісячного строку, а саме ж звільнення працівника можливе лише у разі відмови останнього від зайняття будь-якої із запропонованих роботодавцем посад.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, на виконання вищезазначених норм Кодексу, 09.02.2016 Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів, за підписом заступника Голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України, керівникам територіальних органів Держспоживінспекції України надіслано листи від 08.02.2016 за вих. №293-8-7/10 в двох примірниках Про попередження про наступне вивілення керівників територіальних органів. Також, зазначеним листом зобовязано посадову особу, яку попереджено про наступне вивільнення, не пізніше 3-х робочих днів після ознайомлення, підписаний примірник попередження направити до Держспоживінспекції України ( а.с. 54 ).

На підтвердження зазначених обставин, представником відповідача надано лист від 08.02.2016 за №293-8-7/10, примірники якого з додатками надсилались керівникам територіальних органів Держспоживінспекції України, зокрема і ОСОБА_9, як начальнику Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області ( а.с. 181 - 186 ).

На запитання суду щодо відсутності в наданому суду примірнику листа підпису позивача, який би підтверджував факт його ознайомлення з даним листом, представник відповідача повідомила, що зазначених в листі зобовязальних дій щодо повернення підписаної копії попередження позивач свідомо не вчинив. В звязку з чим у відповідача відсутній підписаний позивачем екземпляр повідомлення про наступне вивільнення.

Разом з тим, в підтвердження надсилання ОСОБА_2 вищезазначеного попередження, суду були надані витяг з Реєстру на відправку простої кореспонденції з Держспоживінспекції України від 09.02.2016, в 20 графі якого містяться відомості про надсилання в м. Хмельницький поштової кореспонденції за вих. № 293, а також відомість на просту письмову кореспонденцію, оплачену з використанням відбитків державного знака маркувальної машини (а.с. 183, 185). При цьому представник відповідача пояснила, що зазначені листи - попередження направлялись всім керівникам територіальних органів простою кореспонденцією в звязку з відсутністю коштів.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази в повній мірі підтверджують вчинення відповідачем дій щодо належного попередження ОСОБА_2 про його наступне вивільнення.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та вже зазначалось судом, 29 січня 2016 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2016 року №1092 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та відповідно до вимог Порядку здійснення заходів, повязаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року, Головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції України видано наказ №6 Про заходи щодо реорганізації територіальних органів Держспоживінспекції України, згідно з яким утворено комісії з реорганізації територіальних органів Держспоживінспекції України та затверджено голів цих комісій згідно з додатком ( а.с. 61 ).

Згідно додатку до наказу від 29 січня 2016 року № 6, головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції у Хмельницькій області призначено начальника інспекції - ОСОБА_2 (а.с. 61-63).

Згідно з абз. 3, 4 п. 17 Положення, голова комісії з припинення органу виконавчої влади після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про припинення територіальних органів утворює відповідні комісії, затверджує їх голів та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

Головою комісії з припинення територіального органу призначається керівник або заступник керівника такого органу, який затверджує її персональний склад.

Згідно з пунктом 18 Положення до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.

Підпунктом 4 пункту 21 Положення визначено, що голова Комісії забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Таким чином, враховуючи, що позивач згідно наказу Держспоживінспекції України від 29 січня 2016 року № 6 під час проведення процедури реорганізації Держспоживінспекції у Хмельницькій області обіймав посаду голови комісії з реорганізації, до чиїх безпосередніх обовязків входило забезпечення дотримання порядку звільнення працівників, у тому числі щодо їх письмового попередження не пізніше ніж за два місяці до звільнення, він не міг не знати про наслідки, що матимуть місце по завершенню процедури реорганізації, зокрема щодо скорочення посади начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області.

Також, суд критично оцінює посилання позивача на порушення відповідачем частини третьої статті 49-2 КЗпП України, а саме, що йому не було запропоновано рівнозначної посади у новоствореній службі, з огляду на наступне.

Так, в матеріалах справи міститься Акт від 27 квітня 2016 року, зміст якого свідчить про повідомлення начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів ОСОБА_2В про реорганізацію його посади, а також про відмову останнього від запропонованої посади заступника начальника управління - начальника відділу контролю у сфері захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області та відмову від підпису наданої пропозиції (а.с. 55 - 56 ).

Зазначений акт підписано пятьма посадовими особами, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4

Проте, в судовому засіданні позивач заперечив щодо викладеної в Акті від 27 квітня 2016 року інформації, посилаючись на недостовірність наведених в ньому відомостей, вказав, що 27.04.2016 року він не був присутній за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 176/1 де йому нібито пропонували зазначену посаду, а весь день перебував на своєму робочому місці. Крім того зауважив, що в день складання зазначеного акту, на вказану в останньому посаду заступника начальника управління - начальника відділу контролю у сфері захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області було призначено іншу особу.

За наведених обставин, в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4, які підтвердили викладені в акті обставини, в тому числі той факт, що позивач в їх присутності відмовився від запропонованої йому посади заступника начальника управління - начальника відділу контролю у сфері захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, а також відмовився підписувати надану йому пропозицію. Також свідки підтвердили факт підписання ними зазначеного акту.

Разом з тим, допитаний в якості свідка ОСОБА_5, зазначив, що в акті перевірки навпроти його прізвища міститься підпис, походження якого йому невідомо, та вказав, що такий акт він не підписував. При цьому, на уточнююче запитання суду щодо достовірності інформації викладеної в акті від 27 квітня 2016 року пояснив, що остання відповідає дійсності. Також свідок вказав, що проект зазначеного акту робив він.

Підсумовуючи отриманні показання свідків, суд констатує, що усіма особами, прізвища яких містяться у згаданому Акті, в судовому засіданні беззаперечно підтверджено дотримання відповідачем вимог щодо пропонування ОСОБА_2 іншої посади, в звязку з реорганізацією, а також факт відмови позивача від запропонованої йому посади в структурі ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області.

В той же час, надані в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_5 щодо недостовірності його підпису судом до уваги не беруться, оскільки останні не спростовують самого факту пропонування позивачу посади та його відмови від такої. Крім того, як зазначив в судовому засіданні свідок ОСОБА_4, який наразі обіймає посаду начальника управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, на його думку, такі показання свідка ОСОБА_5 зумовлені неприязненими відносинами, що склались між ними під час роботи в ГУ Держпродспоживслужби.

Також, надаючи оцінку достовірності викладених в акті обставин, суд враховує посилання позивача на те, що на запропоновану йому згідно Акту від 27 квітня 2016 року посаду, наказом № 26-к від 27 квітня 2016 року призначено іншу особу, а саме ОСОБА_10 (а.с. 174 ). Разом з тим, суд зауважує що, як пояснили в судовому засіданні представник відповідача та свідок ОСОБА_11, наведений вище наказ № 26-к винесений за наслідком проходження ОСОБА_10 стажування ( а.с. 129 ) та після отримання від позивача відмови обіймати запропоновану йому посаду заступника начальника управління - начальника відділу контролю у сфері захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства управління захисту споживачів ГУ Держспоживслужби в Хмельницькій області. Таким чином, в даному випадку порушення прав позивача не мало місця.

Стосовно аргументів позивача щодо прийняття оскаржуваного наказу 126-к від 14 червня 2016 року в період його тимчасової непрацездатності, суд зазначає наступне.

На підтвердження факту хвороби позивачем до позовної заяви додано листки непрацездатності видані 11.06.2016 та 15.06.2016, в яких зазначено період тимчасової непрацездатності позивача з 11 червня 2016 року по 14 червня 2016 року та з 15 червня 2016 по 23 червня 2016 року. Крім того вказано, що стати до роботи з 24 червня 2016 року (а.с. 17).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України ( надалі - КЗпП ), у якому визначені основні трудові права працівників.

Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

З огляду на наведене суд зазначає, що не допускається розірвання трудових відносин, в даному випадку припинення публічної служби, в період тимчасової непрацездатності особи.

Аналогічна правова позиція викладена в абзаці 2 пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9, де зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок.

Як видно з матеріалів справи, звільнення позивача відповідно до наказу Держспоживінспекції України №126-к від 14 червня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_2В." відбулося у період його тимчасової непрацездатності, що є порушенням трудових прав позивача.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка висвітлена в Довідці "Про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби" від 01.02.2009 року, у даних правовідносинах порушене право позивача може бути відновлено шляхом зміни дати звільнення, тобто після закінчення періоду непрацездатності, за наявності підстав для звільнення.

Таким чином, враховуючи, що звільнення позивача відбулось у період його тимчасової непрацездатності, що беззаперечно є порушенням трудових прав ОСОБА_9, та за наявності підстав для звільнення, відновлення прав позивача доцільне шляхом зміни дати звільнення позивача, відповідно до наказу №126-к від 14 червня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_2В.", зазначивши датою звільнення день його виходу з лікарняного, а саме 24 червня 2016 року.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши в сукупності докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності прийнятого рішень та докази надані позивачем в обгрунтування позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача, разом з тим, оскільки воно проведено відповідачем з порушенням процедури, а саме під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_2, то суд вважає, що належним способом захисту позивача в даних правовідносинах буде зобов'язання Держспоживінспекцію України змінити дату звільнення ОСОБА_2, відповідно до наказу №126-к від 14 червня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_2В.", зазначивши датою звільнення 24 червня 2016 року.

Відтак адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

В зв"язку з відсутністю понесених сторонами витрат питання про їх розподіл не вирішувалось.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Держспоживінспекцію України змінити дату звільнення ОСОБА_2, відповідно до наказу №126-к від 14 червня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_2В.", зазначивши датою звільнення 24 червня 2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Заброцька Людмила Олександрівна

Судді Богоніс Михайло Богданович

ОСОБА_1