Постанова № 63673535, 20.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа № 917/1212/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В. О.

за участю секретаря судового засідання Марченко В.О.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3082 П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.10.2016 у справі № 917/1212/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевої дробі", м.Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м.Кременчук,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.10.2016 (суддя Сірош Д.М.) залишено без розгляду позов в частині вимог про стягнення пені в сумі 33748,79 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 303108,00 грн. основного боргу, 23119,25 грн. 3% річних, 196389,63 грн. інфляційних, 7839,25 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що укладений договір між позивачем та відповідачем зобов’язує постачальника надати сертифікат якості або паспорт заводу виробника, які підтверджують якість товару та його відповідність ГОСТУ, ДСТУ, ТУ. Під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не було надано документів підтверджуючих якість товару, про що позивача було повідомлено, але жодних дій зі сторони останнього щодо виконання своїх господарських зобов’язань в частині надання документації, вчинено не було. Тому, на думку відповідача, ненадання документів, підтверджуючих якість продукції, позбавляють позивача права вимагати оплату за нього.

12.12.2016 до суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх. 312537), в яких позивач проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін у судове засідання не з’явились, про причини не з’явлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи ухвалою суду від 23.11.2016.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В липні 2016 ТОВ "Завод сталевої дробі" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" заборгованості за договором поставки товару № 0116-СН від 02.02.2012 у розмірі 556365,67 грн, з яких: основний борг - 303108,00 грн; 3% річних - 23119,25 грн; пеня - 33748,79 грн; інфляційні - 196389,63 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 02.02.2012 між ТОВ "Завод сталевої дробі", постачальником, та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", покупцем, укладено договір поставки товару № 0116-СН, згідно з яким постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікаціями.

Відповідно до п.1.2. договору позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача наступні товари: дріб сталеву литу ДССТ 1,8 мм - 25% фракції, 2.2 мм - 25% фракції, 2.8 мм - 50 % фракції ДСТУ 3184-96/ ГОСТ 11964-81 на загальну суму 1 157 760,00 грн.

Відповідно до п.1.5. договору загальна сума товару за цим договором становить 1 157 760,00 грн.

Відповідно до п.2.1. договору поставка товару за цим договором здійснюється за письмовою заявкою покупця з вказаними строками поставки. Заявка на поставку товару надається продавцю до 25 числа кожного місяця на наступний.

Відповідно до п.2.3. договору товар передається в тарі і упаковці, що відповідає загальноприйнятим вимогам.

Відповідно до п.2.4. договору датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника або дата календарного штемпеля залізничної накладної чи квитанції про приймання вантажу.

Відповідно до п.3.1. договору у випадку необхідності для покупця змінити деякі позиції з асортименту товару, що поставляється за цим договором, він зобов’язаний подати постачальнику нову специфікацію для узгодження у строк 10-ти днів до настання строку поставки.

Відповідно до п.3.2. договору нова специфікація вважається прийнятою в редакції покупця, якщо постачальник протягом 3-х днів після її отримання не заявить письмово свого погодження.

Відповідно до п.4.1. договору підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості.

Відповідно до п.4.2. договору якість товару, що поставляється за цим договором, має відповідати нормативній документації, діючій на підприємстві виробника товару вимогам ГОСТУ, ДСТУ, ТУ при їх наявності на даний вид товару.

Відповідно до п.6.1. договору розрахунки за товар здійснюється на умовах 30 календарних днів з дати поставки.

Відповідно до п.10.6. договору у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов’язання від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до п.13.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Відповідно до п.13.2. договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.13.1 цього договору та закінчується 31.12.2012 року, але в будь-якому разі до повного виконання зобов’язань сторонами.

Відповідно до п.13.3. договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

22.03.2012 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, згідно з якою сторони внесли зміни до п.1.5. договору, а саме визначили, що загальна сума договору складає 1 581 468,00 грн. Крім того, узгоджено, зокрема, що: поставка товару по специфікації №2 здійснюється на умовах СРТ, м.Кременчук; оплата по специфікації №2 здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки товару.

24.05.2012 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, згідно з якою сторони внесли зміни до п.1.5. договору, а саме визначили, що загальна сума договору складає 10 261 452,00 грн. Крім того, узгоджено, зокрема, що: поставка товару по специфікації №3 здійснюється на умовах СРТ, м.Кременчук; оплата по специфікації №3 здійснюється протягом 30 календарних днів від дати поставки товару.

23.08.2012 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору, згідно з якою сторони внесли зміни до п.1.5. договору, а саме визначили, що загальна сума договору складає 12 059 839,20 грн. Крім того, узгоджено, зокрема, що: поставка товару по специфікації №4 здійснюється на умовах СРТ, м.Кременчук на період з вересня по жовтень 2012 року в кількості згідно специфікації №4; оплата по специфікації №4 здійснюється протягом 30 календарних днів від дати поставки товару.

17.12.2012 між сторонами укладено додаткову угоду №4 до договору, згідно з якою сторони внесли зміни до п.13.2. договору, а саме визначили, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.13.1. цього договору та закінчується 30 червня 2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання зобов’язань сторонами.

01.03.2013 між сторонами укладено додаткову угоду №5 до договору, згідно з якою сторони внесли зміни до п.1.5. договору, а саме визначили, що загальна сума договору складає 13 272 271,20 грн. Крім того, узгоджено, зокрема, що: поставка товару по специфікації №5 здійснюється на умовах СРТ, м.Кременчук; оплата по специфікації №5 здійснюється протягом 90 календарних днів від дати поставки товару.

12.04.2013 між сторонами укладено додаткову угоду №6 до договору, згідно з якою сторони внесли зміни до п.13.2. договору, а саме визначили, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.13.1. цього договору та закінчується 30 вересня 2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання зобов’язань сторонами.

23.09.2013 між сторонами укладено додаткову угоду №7 до договору, згідно з якою сторони внесли зміни до п.13.2. договору, а саме визначили, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.13.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання зобов’язань сторонами.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було передано відповідачу товар на загальну суму 13 272 271,20 грн, а відповідачем товар на суму 12 969 163,20 грн сплачено.

Предметом заявленого позову позивач визначив суму у розмірі 303108,00 грн основної заборгованості за специфікацією №5, а також 23119,25 грн. 3% річних, 196389,63 грн інфляційних та 33748,79 грн пені за специфікаціями №№3, 5.

Як свідчать матеріали справи, за поставку товару 20.09.2013 на суму 606 216,00 грн, розрахунок здійснено у повному обсязі, але з порушенням строку оплати.

Поставка товару 20.09.2013 (специфікація №3) підтверджується видатковою накладною № РН-0000691 від 20 вересня 2013 року (дріб сталева лита ДССТ 1,8-2,8 у кількості 67 т на суму 606216,000 грн з ПДВ), рахунком-фактурою № СФ-0000383 від 20 вересня 2013 року (дріб сталева лита ДССТ 1,8 - 2,8 у кількості 67 т. на суму 606 216,00 грн з ПДВ).

Відповідно до п.4 додаткової угоди №2 від 24.05.2012 оплата по специфікації №3 здійснюється протягом 30 календарних днів від дати поставки товару.

Тобто, за поставку товару 20.09.2013, оплата повинна бути здійснена до 20.10.2013. Проте, грошові кошти надійшли із порушенням строку оплати, а саме, 15.11.2013, що підтверджується випискою з рахунку від 15.11.2013 (а.с.27).

Також, позивач здійснив поставку товару 28.11.2013 на суму 606 216,00 грн, розрахунок за яку здійснено частково - на суму 303 108,00 грн.

Поставка товару 28.11.2013 (специфікація №5) підтверджується видатковою накладною № РН-0000962 від 28 листопада 2013 року (дріб сталева лита ДССТ 1,8-2,8 у кількості 67 т на суму 606 216,00 грн з ПДВ, рахунком-фактурою № СФ-0000487 від 28 листопада 2013 року (дріб сталева лита ДССТ 1,8 - 2,8 у кількості 67 т на суму 606 216,00 грн з ПДВ).

Відповідно до п.4 додаткової угоди №5 від 01.03.2013 оплата по специфікації №5 здійснюється протягом 90 календарних днів від дати поставки товару.

Тобто, оплата повинна бути здійснена до 27.02.2014.

10.02.2014 на рахунок позивача надійшло лише 303108,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку від 10.02.2014 (а.с.30). Таким чином, позивачем товар передано у власність відповідачу за специфікаціями №№3, 5 на загальну суму 1 212 435,00 грн з ПДВ, відповідачем сплачено 909 324,00 грн. Отже, заборгованість за договором за специфікацією №5 складає 303 108,00 грн.

19.07.2016 позивачем направлено відповідачу претензію, в якій позивач просив сплатити заборгованість за договором у розмірі 303108,00 грн, 3% річних у розмірі 22969,77 грн, інфляційні у розмірі 196389,63 грн, пеню у розмірі 33748,79 грн., всього 556216,19 грн.

Однак, відповідачем заборгованість не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №12072 від 03.10.2016) проти позову заперечував, посилаючись на те, що поставка товару є незакінченою, оскільки згідно з договором підтвердженням якості та комплектності товару є сертифікат якості, паспорт якості, сертифікат відповідності, протокол узгодження якості, однак зазначені документи не були надані позивачем, що позбавляє відповідача права використовувати поставлений товар за призначенням; вважає, що ненадання документів, підтверджуючих якість продукції, позбавляють позивача права вимагати оплату за нього. Просив суд відмовити позивачу в позові в частині стягнення пені з підстав пропуску строку позовної давності.

04.10.2016 до суду від позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 33748,79 грн.

04.10.2016 Господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалось, позивач поставив відповідачу передбачений в договорі товар за специфікаціями №№3, 5 на загальну суму 1 212 432,00 грн з ПДВ, відповідачем сплачено 909 324 грн, заборгованість за договором складає 303 108,00 грн., матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем решти заборгованості за вказаний товар.

За таких обставин, зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають апеляційному суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобов’язання покупця по зазначеному вище договору, в зв’язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 303108,00 грн є обґрунтованою та такою, що правомірна задоволена судом першої інстанції.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що поставка товару є не закінченою, оскільки позивачем не надано сертифікат якості, паспорт якості, сертифікат відповідності, протокол узгодження якості, з огляду на те, що товар відповідачем отримано та здійснено часткові проплати, будь-яких доказів направлення вимоги позивачу щодо неналежного виконання ним умов договору або поставки товару неналежної якості суду не надано. Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копії залізничних накладних, з яких вбачається, що відправником були додані сертифікати якості №12295 від 20.09.2013 та №12823 від 28.11.2013.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Відповідно до п.3.1. постанови Вищого господарського суду України №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Позивачем нараховано 23119,25 грн 3% річних та 196389,63 грн. інфляційних.

Колегія суддів здійснивши перевірку правильності розрахунку, погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення судом першої інстанції 196389,63 грн інфляційних, як обґрунтованих.

Щодо вимоги про стягнення 23119,25 грн 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних встановила, що за період з 21.10.2013 року по 14.11.2013 року, нарахованих позивачем на суму 606216,00 грн (за специфікацією №3), 3% річних становлять 1245,65 грн, що відповідає розрахунку здійсненому позивачем.

Однак, за період з 28.02.2014 року по 22.07.2016 року розрахунок 3% річних, нарахованих на суму 303108,00 грн боргу за специфікацією №5, становить 21809,82 грн, в той час як позивачем за цей період згідно його розрахунку нараховано 21798,86 грн. З урахуванням чого сума нарахованих 3% річних за специфікаціями №№3, 5 за заявлений період становить 23055,47 грн (1245,65 + 21809,82 = 23055,47), в той же час як позивач в позовній заяві просив стягнути 23119,25 грн 3% річних.

З урахуванням наведеного позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково на суму 23055,47 грн, в зв’язку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних підлягає зміні.

Щодо вимоги позивача про стягнення 33748,79 грн пені, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом просив суд стягнути 33748,79 грн пені за період з 21.10.2013 року по 14.11.2013 року, виходячи з суми боргу 606216,00 грн та 28350,98 грн за період з 28.02.2014 року по 28.08.2014 року, виходячи з суми боргу 303108,00 грн.

Відповідачем 03.10.2016 надано до суду заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені.

04.10.2016 позивачем до суду надана заява про залишення позовної вимоги в частині стягнення пені без розгляду, на підставі якої місцевий господарський суд залишив без розгляду позов в частині стягнення 33748,79 грн пені.

Відповідно до ст.81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Про залишення позову без розгляду виноситься ухвала, в якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

Відповідно до п.4.1. постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 перелік підстав припинення провадження у справи (стаття 80 ГПК) та залишення позову без розгляду (статті 81 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п.4.8. зазначеної постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 залишення позову без розгляду – це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв’язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Колегія суддів зазначає, що ні позивачем у відповідній заяві (вх.№12173 від 04.10.2016), ні судом першої інстанції в рішенні не зазначено на підставі якої норми ст.81 ГПК України позов в частині стягнення пені залишено без розгляду, в зв’язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права.

Розглядаючи по суті вимогу позивача про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Як вже зазначалось, відповідно до п.10.6. договору у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов’язання від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Як було встановлено раніше, відповідачем були порушені строки розрахунку за поставлений товар за специфікаціями №№3, 5, тобто, позивач мав право на нарахування пені за специфікацією №3 з 21.10.2013, за специфікацією №5 з 29.02.2014.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як свідчать матеріали справи позов було подано 26.07.2016.

Згідно положень ст. 256 ЦК України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п.п.1 п.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Так, у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього –у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності –застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165 від 12.06.2007, якою вказано про необхідність мати на увазі, що правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Як було зазначено раніше, відповідачем було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності щодо зазначених вимог.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що зважаючи на те, що відповідачем до суду до прийняття рішення по справі надано заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, а позивачем не обґрунтовано та не надано доказів пропуску позовної давності з поважних причин, у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 33748,79 грн слід відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Крім того, як свідчать матеріали справи, додатковою ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.10.2016 було повернуто позивачу з Державного бюджету України 506,24 грн. судового збору у зв’язку із залишенням судом вимоги про стягнення пені у розмірі 33748,79 грн без розгляду.

Відповідно до п.4 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Відповідно до абз.2 п.16 постанови Вищого господарського суду України «Про судове рішення» №6 від 23.03.2012 у разі оскарження первісного судового рішення, щодо якого було прийнято додаткове судове рішення, перегляду в сукупності з таким первісним судовим рішенням підлягає і додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта і його невід’ємна складова.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення місцевого господарського суду в частині залишення без розгляду позову щодо стягнення пені та прийняла нове рішення про відмову у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 33748,79 грн пені, додаткова ухвала Господарського суду Полтавської області від 06.10.2016, якою було повернуто позивачу з Державного бюджету України 506,24 грн. судового збору, підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, тому рішення Господарського суду Полтавської області від 04.10.2016 у справі № 917/1212/16 в частині залишення без розгляду вимоги про стягнення пені слід скасувати, як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права, з прийняттям нового рішення по справі в цій частині про відмову у задоволенні позову, а в частині стягнення 3% річних рішення суду підлягає зміні.

Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.п.2, 4 статті 103, п.4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.10.2016 у справі № 917/1212/16 в частині залишення без розгляду вимоги про стягнення пені скасувати та прийняти нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову щодо стягнення 33748,79 грн пені. В частині стягнення 3% річних рішення суду змінити, викласти рішення Господарського суду Полтавської області від 04.10.2016 у справі № 917/1212/16 в такій редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вул. Івана Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська обл., 39621, код ЄДРПОУ 05756783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевої дробі" (вул. Мечнікова, 9, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 32804063) 303108,00 грн основного боргу, 23055,47 грн 3% річних, 196389,63 грн інфляційних, 7838,30 грн судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні позову щодо стягнення 63,78 грн 3% річних та 33748,79 грн пені відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевої дробі" (вул. Мечнікова, 9, м. Київ, 01021 код ЄДРПОУ 32804063) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вул. Івана Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська обл., 39621, код ЄДРПОУ 05756783) 557,92 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Скасувати додаткову ухвалу Господарського суду Полтавської області від 06.10.2016.

Повний текст постанови складено 23.12.2016р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Фоміна В. О.