Постанова № 63673506, 22.12.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2016 р.Справа № 5017/3706/2012Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Г.П. Разюк,

суддів: В.М. Головея, Я.Ф. Савицького

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників учасників процесу:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 035494, дата видачі : 07.09.15;

від Міністерства оборони України ОСОБА_2, довіреність № 220/770/д, дата видачі : 25.12.15;

від Кабінету Міністрів України ОСОБА_3, довіреність № 03-39/22, дата видачі : 04.01.16;

від Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району ОСОБА_4, довіреність № 37, дата видачі : 21.04.16;

/інші учасники процесу не використали законного права на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце його проведення повідомлені належним чином (див. реєстр на відправку простої пошти від 08.12.2016 та відомості про її вручення з сайту ДП «Укрпошта»), а також клопотання відповідачів про продовження строку розгляду та відкладання слухання справи від 21.12.16/,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 25 травня 2016 року

у справі № 5017/3706/2012

за позовом заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

до відповідачів:

-Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області,

-Товариства з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг,смт.Тарутине Одеської області

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів

- Кабінету Міністрів України,

- Оперативного командування Південь, м.Одеса

про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельної ділянки

та за зустрічним позовом Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області

до Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою,

/повна фіксація судового процесу здійснювалась відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України/.

Встановив:

У грудні 2012р. заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (далі по тексту Тарутинська РДА ) та Товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту ТОВ ) „Мазур-Юг (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог -т. 2 а.с. 40-42) про визнання недійсними двох договорів оренди землі, укладених 28.12.2007 Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ТОВ „Мазур-Югвід щодо обєктів оренди земельних ділянок площею по 50 га кожна, також їх витребування від ТОВ „Мазур-Юг та зобовязати повернути Міністерству оборони України зі складенням акту прийому-передачі зазначених земельних ділянок загальною площею 100 га та вартістю 329 560грн.

В обґрунтування вимог позивач послався на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р., якою скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005р. та п.1 Розпорядження від 14.12.2005р. № 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" як такі, що не відповідають вимогам закону. Даними розпорядженнями Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, на якій розташовано земельні ділянки щодо яких укладено оспорювані договори оренди з ТОВ „Мазур-Юг" і яка надавалась в користування ВЧ А1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та переведено її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільської ради. Прокурор вважає, що Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області укладаючи спірні договори оренди землі не мала жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельними ділянками та розпоряджалась самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам ЗУ "Про ренду землі" та Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2014 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015р. позовну заяву Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району задоволено повністю.

Під час розгляду у Одеському апеляційному господарському суді, ухвалою від 19.03.2015р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул.Грушевського,12/2).

Постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2015р. рішення та постанова по даній справі були скасовані, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду у звязку порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Під час нового розгляду спору Тарутинською РДА Одеської області заявлено зустрічний позов до Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.05.2016 року (головуючий суддя: Желєзна С.П., судді: Волков Р.В., Петренко Н.Д.) позовну заяву Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району задоволено повністю: визнано недійсним договір оренди № б/н від 28.12.2007р., укладений між Тарутинською РДА Одеської області та ТОВ „Мазур-Юг, зареєстрований у Тарутинському районому відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400002; визнано недійсним договір оренди № б/н від 28.12.2007р., укладений між Тарутинською РДА Одеської області та ТОВ „Мазур-Юг , зареєстрований у Тарутинському районому відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400003; витребувано у ТОВ „Мазур-Юг та зобовязано повернути Міністерству оборони України складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 100,00 га , вартістю 329560грн, передані Тарутинською РДА Одеської області за договорами оренди від 28.12.2007; крім того стягнуто з ТОВ „Мазур-Юг на користь Державного бюджету судовий збір у сумі 6036,10 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вказане рішення прийнято з мотивів, викладених заступником прокурора у позовній заяві.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що згадане рішення господарського суду Одеської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, грунтується на неповному дослідженні та оцінці всіх обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району спростовує доводи, викладені в скарзі, та просить залишити рішення Господарського суду Одеської області від 25.05.2016р. без змін, а апеляційну скаргу Тарутинської РДА Одеської області - без задоволення.

Клопотання відповідачів від 21.12.16 про продовження строку розгляду та відкладання слухання справи у звязку з хворобою представників та перебуванням у відрядженні директора ТОВ „Мазур-Юг колегією суддів відхилені, як необґрунтовані через не надання доказів обставин, на які посилаються заявники, крім того, в справі спливає строк розгляду апеляційної скарги вже продовжений ухвалою суду від 6.10.2016.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та вислухавши пояснення представників сторін, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, постановою Ради народних комісарів УРСР за №2002/063 від 18.12.1945р. відведено на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний Артилерійський полігон Одеського військового округу /далі-ОДВО/ 20000 га землі в межах згідно схеми. Ізмаїльський облвиконком зобов'язувався встановити межі земельної ділянки, що відводиться в натурі /т. 1 а.с.41-42/.

12.02.1946р. Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за №2002/063" /т. 1 а.с.42-43/.

10.06.1946р. обласною комісією по передачі земель ОДВО складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів та відвід меж оформлено відповідними актами. У зазначеному акті значилось, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га. більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акту /т. 1 а.с.44/.

Рішенням Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу було затверджено вказаний акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу /т. 1 а.с.45/.

У наступному Одеський військовий округ було реорганізовано (перейменовано) згідно з Директивою Міністра оборони України від 01.07.1997 № 115/1/0220 у Південне оперативне командування, а в 2015 року згідно із спільною Директивою Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.02.2015 № Д-322/1/4дск найменування Південне оперативне командування було змінено на Оперативне командування Південь.

Відповідно до акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Тарутинського району Одеської області (інвентаризація проводилась на підставі розпорядження районної державної адміністрації від 22.02.1993 № 11), членами комісії фіксувалась належність земельної ділянки площею 23943,4 га до Тарутинського загальновійськового полігону.

Згідно наказу командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004р. № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки" земельні ділянки полігонів, що тимчасово не використовуються і придатні для сінокосіння, випасу скота та посіву сільськогосподарських культур передали у тимчасове користування військовим радгоспам Південного оперативного командування: Військовому радгоспу „Чорноморський. Актом прийому-передачі земель Тарутинського полігону від військової частини А1366 військовому радгоспу „Чорноморський від 26.08.2004 року вказаному радгоспу були передані землі площею 23944 га.

Згідно індивідуальної картки №95 зазначені землі перебувають на обліку обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району (яка відповідно до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок ) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими земельними ділянками і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р., є повноважним органом державної влади з обліку земель оборони.

У своєму розпорядженні від 05.05.2005р. за №101/А-2005 Тарутинська районна державна адміністрація вилучила земельну ділянку площею 23943 га, що була надана для організації загально-військового полігону і розташовувалась на території Веселодолинської сільської ради та здійснила перевід її у землі запасу Веселодолинської сільської ради. Крім того, 14.12.2005р. Тарутинська районна державна адміністрація прийняла розпорядження №368/А-2005, яким внесено зміни до п. 1 розпорядження щодо припинення право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 га., яка була надана для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради.

В матеріалах справи знаходиться розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 28.12.2007р. за №398/А-2007, яким затверджувався проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ „Мазур-Юг" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 100 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради та передано ТОВ „Мазур-ЮГ земельну ділянку площею 100 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради в довгострокову оренду строком на 49 років. Окрім того зобовязано ТОВ „Мазур-ЮГ укласти договори оренди на земельні ділянки загальною площею 100 га ріллі з районною державною адміністрацією. Передані товариству в оренду земельні ділянки відведені за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону. /т. 1 а.с.84/.

У відповідності до виданого розпорядження за №398/А-2007 від 28.12.2007р. між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) та ТОВ „Мазур-Юг (орендар) були укладені договори оренди землі від 28.12.2007р., за умовами яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодинської сільської ради земельні ділянки площею по 50га. Кожна. Дані договори зареєстровані у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії „Центр ДЗК, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено записи від 05.02.2008р. за №040853400002, №040853400003 /т. 1 а.с. 15-17, 22-24/.

Зазначені земельні ділянки згідно актів приймання-передачі від 06.02.2008р. передані орендодавцем орендареві /т. 1 а.с. 18, 25/.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005р. за №101/А-2005 „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження від 14.12.2005р. №368/А-2005 „Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" /т. 1 а.с.9-12/.

Задовольняючи апеляційні скарги Міністерства оборони України та військового прокурора Болградського гарнізону адміністративний суд зазначив, що приймаючи оскаржувані розпорядження Тарутинська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, незаконно розпорядилася вказаною земельною ділянкою, наданою свого часу для потреб оборони, чим порушила право постійного користування Міністерства оборони України на вказані землі, оскільки право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акта, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, адміністративним судом зазначалося, що відсутність асигнувань з Державного бюджету України на належне оформлення землевпорядної документації має наслідком неоформлення державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, однак у жодному випадку не припиняє зазначене право Міністерства оборони України на раніше надані йому земельні ділянки.

Згідно рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2015р. у справі №916/876/13, яке було залишене без змін постановою Вищого господарського суду України 23.03.2016р. визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007 р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "Імені Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ ім. Калініна, ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради". В даній справі господарський суд дійшов висновку про те, що Тарутинська райдержадміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутинського загальновійськового полігону.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На думку колегії суддів, встановлений Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 та рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2015р. по справі №916/876/13 факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони має преюдиціальне значення і відповідно до ст.35 ГПК України є обов'язковим для господарського суду при вирішенні даної справи по суті.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України") встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

В силу приписів ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст. 9,14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Пунктами 44, 45 чинного Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997р. № 483, передбачено, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів, які б засвідчували добровільну відмову Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою Тарутинського загальновійськового полігону або задокументовану згоду на передачу земельних ділянок Тарутинського загальновійськового полігону іншим особам.

Місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача про застосування строку позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі з огляду на те, що згідно з положеннями ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.4 та 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, захист порушеного права.

За приписами ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013, початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Отже, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду адміністративної справи № 2-а-3436/08/1570 перевірити повноваження осіб, які укладали спірні договори оренди, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури та позивачі дізнались про факт відсутності у Тарутинської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до ст. 84 ЗК України відносяться до земель державної власності.

За таких обставин, оскільки відповідачами не доведено, коли саме прокурор та позивачі дізнались про порушення своїх прав, підстави для застосування строку позовної давності у даному спорі відсутні.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання недійсними договорів оренди землі б/н від 28.12.2007 року, укладених між відповідачами, є правомірними та підлягаючими задоволенню.

У відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, судова колегія зазначає, що вимога прокурора щодо витребування від ТОВ „Мазур-Юг та зобовязання повернути Міністерству оборони України зі складенням акту прийому-передачі земельних ділянок загальною площею 100 га та вартістю 329 560грн задоволена судом законно та обґрунтовано.

Звертаючись з зустрічним позовом Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області ( з урахуванням уточнень т. 5 а.с. 177-181) наголошувала на тому, що Одеський військовий округ Збройних сил СРСР припинив своє існування 24.08.1991р. внаслідок чого припинилось право постійного користування земельною ділянкою, а Одеський військовий округ ЗСУ, який був створений на підставі Постанови ВРУ Про військові формування в Україні від 1991р. не є правонаступником Одеського військового округу Збройних сил СРСР.

Такі доводи на думку апеляційного суду є хибними та не відповідають матеріалам справи, з огляду на те, що Міністерство Оборони України є правонаступником Збройних сил СРСР і все майно, в тому числі і земля перейшло у відомче відання до Збройних Сил України. З огляду на вищенаведене земельні ділянки із земель запасу є власністю ЗСУ а розпоряджатися ними повинно Міністерство оборони України.

Твердження скаржника, що безпідставного застосування судом норм ЗУ Про правовий режим майна у Збройних силах України є хибним, оскільки скаржник прийшов до не вірного висновку, що нерухоме військове майно це саме об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці, а не сама земельна ділянка. Вищенаведений аналіз правових норм ЗУ Про правовий режим майна у Збройних силах України свідчить, що спірні землі разом з військовим майном є власністю держави в особі Міністерства оборони України.

За викладених обставин судова колегія вважає, що висновок господарського суду щодо зустрічного позову також відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, отже апеляційна скарга Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Одеської області від 25.05.2016 року по справі № 5017/3706/2012 слід залишити без змін.

Згідно із ст.49 ГПК України витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 25.05.2016 року у справі № 5017/3706/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ст. 110 ГПК України може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 23.12.2016р.

Головуючий суддя Г.П.Разюк

Суддя В.М. Головей

Суддя Я.Ф. Савицький