Постанова № 63673446, 20.12.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р.Справа № 909/779/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіСкрипчук О.С.

суддівДубник О.П.

ОСОБА_1

При секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Ямниця» Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківськцемент» за № 302 від 18.11.2016 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2016 року

у справі № 909/779/16

за позовом: Приватного підприємства «ГалКомБуд», м. Івано-Франківськ

до відповідача: Дочірнього підприємства «Ямниця» Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківськцемент», с. Ямниця Тисменицького району Івано-Франківської області

про стягнення заборгованості в сумі 374 351,99 грн.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 довіреність № 21 від 16.12.2016 року

від відповідача: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ГалКомБуд» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Дочірнього підприємства «Ямниця» Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківськцемент» про стягнення заборгованості в сумі 374351,99 грн., в тому числі 343496,31 грн. інфляційних та 30855,68 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2016 року у справі № 909/779/16 (суддя Цюх Г.З.) позов Приватного підприємства «ГалКомБуд» задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з Дочірнього підприємства «Ямниця» Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківськцемент» на користь Приватного підприємства «ГалКомБуд» - 327344,42 грн. інфляційних, 28577,47 3% річних та 5338,83 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням Дочірнє підприємство «Ямниця» Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківськцемент» подало апеляційну скаргу за № 302 від 18.11.2016 року, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2016 року скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що оскільки договір не передбачає строків оплати, позивач має право нараховувати 3% річних та індекс інфляції лише після закінчення строку дії договору (з 01.01.2015 року).

Позивачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 15.12.2016 року, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2016 року без змін.

Відповідач явку у повноваженого представника у судове засідання не забезпечив, незважаючи на те, що про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.13 р. між ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент» (замовник) та ПП «ГалКомБуд» (підрядчик) було укладено договір підряду на будівництво № 01\10-13 (надалі договір). Згідно умов договору підрядник зобовязався виконати роботи по реконструкції корівника та території ДП «Ямниця», а замовник прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.

Згідно п. 2.1. договору сторони погодили, що ціна за договором є динамічною та складає 566 312,00 грн.

Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі довідки КБ-3, яка підписується сторонами (п. 2.2. договору).

Згідно п. 9.1. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 року.

Відповідно до п. 3.1. договору, обсяг виконаних робіт визначається на підставі актів форми КБ - 2, довідки форми КБ - 3 розглядаються і підписуються у порядку, визначеному розділом 5 зазначеного договору підряду.

Умовами розділу 5 договору передбачено, що приймання результатів виконаних за цим Договором робіт здійснюється замовником у звітні періоди, погоджені сторонами і за результатами чого складаються та підписуються акти виконаних робіт (форми КБ-2) на кожний звітний період (п. 5.1.), а після завершення виконаних робіт передбачених договором робіт у цілому, сторонами складається акт приймання-передачі (п. 5.3).

Позивач стверджує, відповідач не виконав умов договору щодо оплати за виконані роботи.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.16 р. у справі №909/1379/15 стягнуто з Дочірнього підприємства «Ямниця» Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківськцемент» на користь Приватного підприємства «ГалКомБуд» - 504 690,03грн. заборгованості згідно договору підряду. На виконання вказаного рішення 09.02.2016 р. видано наказ №102 про примусове виконання рішення суду.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 343496,31 грн. інфляційних (за період травень 2014 року по березень 2016 р.) та 30855,68 грн. - 3% річних (за період з 13.05.2014року по 30.03.2016 року).

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 837 ЦУ України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.16 р. у справі №909/1379/15 було встановлено факт заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 504 690,03грн. згідно договору підряду на будівництво № 01/10-13 від 01.10.13 р.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок суми позову та встановлено, що суд першої інстанції підставно задоволив позов щодо стягнення з відповідача 327344,42 грн. інфляційних, 28577,47 3% річних.

Твердження апелянта про те, що ним 05.09.2014 року була здійснена проплата в сумі 100 000,00 грн., згідно договору не підтверджуються матеріалами справи. Акт звірки не є належним доказом у справі в розумінні ст. 34 ГПК України.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2016 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2016 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий - суддяСкрипчук О.С.

суддяДубник О.П.

суддяМатущак О.І.