Постанова № 63673419, 20.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа№ 910/15439/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Сусла Х.М. - представник за довіреністю б/н від 03.10.2016;

від відповідача: Кузнєцов М.А. - представник за довіреністю б/н від 06.09.2016;

від третьої особи: Маціборук С.В.- представник за довіреністю №25 від 17.10.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-БУД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016

у справі № 910/15439/16 (суддя - Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Окбуд Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-БУД"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спорі на стороні відповідача - Київський зоологічний парк загальнодержавного значення,

про стягнення 50 997,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Окбуд Плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-БУД" про стягнення 50 997,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.07.2016 року позивачем було здійснено помилкове перерахування на рахунок відповідача коштів у розмірі 50 892,00 грн. Відповідач вказану суму в добровільному порядку позивачу не повернув, у зв'язку з чим, посилаючись на положення статей 11, 625, 1212 та 1214 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму та нараховані на неї 3 % річних у розмірі 105,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 (повне рішення складено - 18.10.2016) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-БУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКБУД ПЛЮС" 50 892,00 грн. - безпідставно отриманих коштів, а також 1 380,84 грн. - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-БУД" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, судом першої інстанції не було враховано наявність між сторонами електронного листування з приводу виконання робіт по корегуванню робочого проекту "Будівництво установки утилізації продуктів метаболізму тварин у Київському зоологічному парку", яке свідчить про існування між сторонами ділових відносин.

Крім того, апелянт стверджує, що передавав представнику позивача для підписання оригінали договору № 2016/06 від 12 травня 2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-БУД" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2016.

24.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що не підписував договір № 2016/06 від 12.05.2016 та не здійснював жодної дії щодо прийняття пропозиції від відповідача укласти договір. Тому просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київський зоологічний парк загальнодержавного значення. Даною ухвалою також було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьою особою головного інженера проекту ТОВ "ОКБУД ПЛЮС" Кугута Івана Петровича.

Розгляд апеляційної скарги було відкладено на 20.12.2016 об 12:00 год.

В судовому засіданні 20.12.2016 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 20.12.2016 проти вимог апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

В судовому засіданні 20.12.2016 представник третьої особи пояснив, що не має жодних правовідносин зі сторонами у справі, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.07.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Окбуд Плюс" перераховано відповідно до платіжного доручення № 60 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-БУД" кошти в розмірі 50 892,00 грн.

Даний платіж було проведено банком 13.07.2016, що підтверджується відтиском штемпелю публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" на платіжному дорученні та випискою про рух коштів з рахунку позивача № 260000102414.980 за вказану дату.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 05 від 13.07.2016 та претензією від 28.07.2016 № 06 позивач звертався до відповідача з вимогою повернути помилково перераховані грошові кошти в сумі 50 892,00 грн. за платіжним дорученням №214 від 10.10.2014 (а.с. 11, 13).

Однак, доказів повернення відповідачем вказаних вище грошових коштів позивачу в матеріалах справи відсутні.

Предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів у розмірі 50 892,00 грн., які, на думку позивача безпідставно не були повернуті відповідачем, а також 3 % річних у розмірі 105,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем підтверджено належними доказами факт утримання відповідачем грошових коштів у розмірі 50 892,00 грн. без наявності достатніх правових підстав, у зв'язку з чим задоволено позов в цій частині.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 60 від 13.07.2016 вбачається, що кошти перераховувались позивачем із призначенням платежу: "оплата за 1 етап робіт з кор-ня роб. проекту згідно договору № 2016/06 від 12.05.2016 (акт вик. робіт від 29.06.2016) у т.ч. ПДВ 20 % - 8482,00 грн.".

Приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частинами 1, 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження укладення між сторонами договору підряду як у спрощений спосіб із погодженням таким чином всіх істотних умов, притаманних даному виду договору, так і в письмовій формі, з огляду на наступне.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що не підписував договір № 2016/06 від 12.05.2016 та не здійснював жодної дії щодо прийняття пропозиції від відповідача укласти договір. Доказів протилежного сторонами надано не було.

Крім того, в даному судовому спорі підлягає доказуванню факт укладання договору, а не факт дослідження доказів своєчасного та належного надання послуг за договором. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 04 квітня 2016 року у справі № 904/10393/14).

Колегія суддів також не приймає поданий апелянтом акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 01 від 29.06.2016 як доказ укладення спірного договору у порядку ст. ст. 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України, оскільки він не містить підпису уповноваженого представника позивача (тобто підписаний в односторонньому порядку) та базується на непідписаному між сторонами договорі № 2016/06 від 12.05.2016. Разом з цим, апелянтом не було подано як доказів надсилання так і отримання даного акту іншою стороною.

Не заслуговують на увагу й надані відповідачем примірники роздруківок електронного листування з приводу виконання робіт по корегуванню робочого проекту "Будівництво установки утилізації продуктів метаболізму тварин у Київському зоологічному парку" з урахуванням наступного.

Так, відповідно до ст. 5, 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. При цьому, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Суд апеляційної інстанції дослідивши надані відповідачем електронні листи, дійшов висновку, що такі листи не містять всіх обов'язкові реквізити документу та відсутній електронний підпис, що фактично унеможливлює встановлення особи, яка надіслала вказані листи.

В силу приписів ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які би свідчили про наявність правових підстав отримання спірних грошових коштів від позивача.

Суд апеляційної інстанції враховує постанову ВСУ у справі №6-88цс13 від 02.10.2013, правові висновки в якій, відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок ВСУ щодо застосування норм права, викладений у його постанові є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, при застосуванні відповідних норм. Враховуючи, що підставою позову у даній справі є саме ст. 1212 ЦК України, як суд апеляційної інстанцій зобов'язаний враховувати правову позицію Верховного Суду України.

Відповідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Також у постанові Верховного суду України від 25.02.2015 у справі № 3-11гс15 викладено правову позицію, відповідно якої приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи ту обставину, що апелянтом ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не подано жодних доказів в розумінні ст. 33, 34, 36, 43, 99, 101 ГПК України укладення спірного договору, та враховуючи наведену вище правову позицію Верховного Суду України, колегія суддів вважає, що перераховані позивачем відповідачу платіжним дорученням № 60 від 13.07.2016 грошові кошти у розмірі 50 892,00 грн., за відсутності належних доказів укладання між сторонами договору № 2016/06 від 12.05.2016 та інших підстав для здійснення їх перерахунку, не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах. Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 50 892,00 грн. є доведеними та підлягають задоволенню.

З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 105,00, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 105,00 грн. задоволенню не підлягає з урахуванням підстав та предмету позову у даній справі.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що основним завданням та обов'язком господарського суду, є створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Натомість, рішеннями ЄСПЛ у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 (п. 33), та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

А тому з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів укладення між сторонами спірного договору, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-БУД" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15439/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15439/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15439/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Повний текст постанови складено 23.12.2016.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк