Постанова № 63673379, 20.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа№ 922/465/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Маслова О.Г. - представник за довіреністю б/н від 04.01.2016;

від відповідача: Гриб Ю.М - представник за довіреністю № 09-32/36 від 29.01.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016

у справі № 922/465/16 (головуючий суддя Усатенко І.В., судді - Демидов В.О., Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 285 989,44 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (надалі - відповідач) про стягнення пені за порушення строків виконання зобов'язання в сумі 68196,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору банківського рахунку № РК-05-1/12/175 від 02.04.2012 (надалі - договір) відповідачем не виконано зобов'язання щодо виконання платіжних доручень позивача.

Позивачем неодноразово подавалися уточнення і заяви, в яких він зазначав про збільшення позовних вимог. За редакцією останньої заяви позивач просив стягнути з відповідача пеню за порушення строків виконання зобов'язання у розмірі 285 989,44 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 (дата підписання повного тексту рішення - 01.09.2016) позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" суму пені у розмірі 253670,96 грн. судовий збір у розмірі 3 805,06 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 04.10.2016 (згідно відтиску штемпеля Господарського суду міста Києва на апеляційній скарзі) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, судом першої інстанції не було враховано, що до нарахування пені за прострочення відповідачем зобов'язання про виконання платіжних доручень позивача в іноземній валюті не можна застосовувати Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки само по собі перерахування пені у іноземній валюті у гривню, не змінює його у зобов'язання у національній валюті.

Крім цього, апелянт вважає, що ним було виконано всі зобов'язання перед позивачем, ніяких збитків останньому завдано не було.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 30.11.2016 об 11:45 год. (з урахуванням ухвали від 03.11.2016).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 20.12.2016 об 14:00 год., у зв'язку з неявкою відповідача.

В судовому засіданні 20.12.2016 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, та зазначив про те, що у спірний період не міг виконати платіжні доручення позивача, оскільки були обмеження Національного банку України.

Представник позивача в судовому засіданні 20.12.2016 надав письмові заперечення щодо вимог апеляційної скарги, та зазначив, що відповідач не повідомляв його про жодні обмеження Національного банку України та заперечив проти зменшення розміру пені, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Крім цього, позивач зазначив, що ним було вжито всі дії, для того щоб не відбулось зупинення виробництва у товаристві.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.04.2012 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" (клієнт) укладено договір банківського рахунку № РК-05-1/12/175, за умовами якого, банк, на підставі зави клієнта, встановленої форми, відкриває клієнту поточні (-ий) рахунки (-ок) в національній та/або іноземній валютах та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до ліцензії наданої банку, тарифів, законодавства України. Банк та клієнт домовились, що дія цього договору рівною мірою поширюється на всі поточні рахунки, відкриті клієнту у банку. Типові умови відкриття та обслуговування поточного рахунку, а також права та обов'язки сторін, встановлюються: Загальними умовами надання банківських послуг юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, затвердженими рішенням правління банку № 106/1 від 25.03.2011 (зі змінами та доповненнями; Порядком здійснення розрахунків за допомогою платіжних карток міжнародних платіжних систем та правила користування картками, затвердженими рішенням Правління банку № 42 від 01.02.2011 (зі змінами та доповненнями) якщо інше не передбачено умовами договору. (п. 1.1, 1.3, 1.4 договору).

В подальшому сторонами було укладено ряд договорів про внесення змін до договору від 02.04.2012 № РК-05-1/2/175, якими змінювались тарифи та розміри комісійної винагороди банку за надані клієнту послуги.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.4 договору сторони узгодили, що у випадку, якщо клієнт бажає обслуговуватись за допомогою системи дистанційного розрахункового обслуговування з усіма її каналами обслуговування (комплекс), клієнт зобов'язаний, зайшовши на Інтернет-сторінку, створити ключі та подати їх до банку у друкованому вигляді. У випадку, якщо користування комплексом передбачає обов'язкове використання спеціальних апаратних засобів, банк надає клієнту такі апаратні засоби, про що сторонами складається акт за встановленою банком формою. Надання банком клієнту послуг за допомогою комплексу починається з дня підписання сторонами окремого акту про початок обслуговування клієнта за допомогою комплексу. Клієнт може здійснювати за допомогою комплексу операції за рахунками на підставі електронних документів, включаючи створення, підписання та пересилання електронних документів, отримувати від банку банківські виписки та іншу інформацію про рух коштів за рахунками, а також отримувати інші послуги, передбачені документацією комплексу. Сторони цим підтверджують, що будь-які електронні документи, створені за допомогою комплексу та підписані електронним цифровим підписом, матимуть для сторін однакову юридичну силу з паперовими документами, власноруч підписаними.

Встановлено, що 02.04.2012 сторони підписали акт № 1 про початок обслуговування клієнта за допомогою комплексу, чим підтвердили, що комплекс введений в експлуатацію і нормально функціонує. 21.08.2014 сторони підписали акт № 2 про початок обслуговування клієнта за допомогою комплексу.

Відповідно до п. 7.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє протягом 1 року. Дія цього договору автоматично продовжується на строк, зазначений у абзаці 1 цього пункту, на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін не менш ніж за 15 календарних днів до закінчення строку дії цього договору, не надішле на поштову адресу, вказану в цьому договорі, або за допомогою комплексу повідомлення про припинення цього договору.

Як передбачено ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України.

В силу ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до п. 1.6 додатку № 1 до "Загальних умов надання банківських послуг юридичним особам та фізичним особам- підприємцям", затверджених рішенням Правління Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" від 25.03.2011 №106/1 (зі змінами та доповненнями) (далі - Умови) клієнт самостійно розпоряджається наявними на поточному рахунку коштами в порядку, визначеному законодавством України. Банк не має права на власний розсуд визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта, якщо можливість обмеження права розпорядження клієнта грошовими коштами на поточному рахунку не передбачена договором банківського рахунка та/або законодавством України.

Приписами ч. 1 ст. 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Пунктом 2.3 Умов передбачено, що банк приймає до виконання Розрахунковий документ виключно за умови, що: розрахунковий документ складений у встановленій банком формі з урахуванням вимог законодавства України, належним чином заповнений та підписаний клієнтом та містить всі реквізити, що вимагаються законодавством України та/або банком; сума коштів на поточному рахунку є достатньою для виконання розрахункового документа та сплати відповідної комісії банку, якщо інше прямо не передбачено в договорі банківського рахунка або іншому договорі послуг, укладеному між клієнтом та банком.

Колегією суддів встановлено, що будь-яких зауважень, щодо форми виставлених платіжних доручень, що могли спричинити невиконання грошових переказів банк не надавав клієнту.

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Пунктами 2.4, 2.5, 3.2 Умов передбачено, що на прохання клієнта банк має право виконати прийняті Розрахункові документи, в разі наявності технічної можливості з боку банку, в межах коштів, що надійшли на поточний Рахунок протягом операційного дня. Розрахункові документи клієнта, прийняті банком після закінчення операційного часу, виконуються в операційний час наступного операційного дня або у цей же операційний день за наявності технічної можливості здійснити їх виконання із оплатою цієї послуги відповідно до тарифів. Банк виконує протягом банківського дня електронні Розрахункові документи клієнта, що відповідають вимогам законодавства України та відповідного договору банківського рахунка, та які надійшли до банку засобами комплексу протягом операційного часу банку, відповідно до вимог законодавства України та внутрішніх процедур банку щодо проведення відповідних розрахункових операцій за допомогою Комплексу.

Приписами п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" зазначено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Згідно з п. 8.4 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

Отже, якщо інше не погоджено між клієнтом та банком в договорі банківського рахунка, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до Умов "операційний день" - частина банківського дня, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання та, за наявності технічної можливості, здійснюється їх обробка, передача та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється наказом керівника банку та зазначається у внутрішніх документах банку. "операційний час" - частина операційного дня, протягом якої від клієнтів приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що повинні бути оброблені, передані та виконані банком протягом цього ж банківського дня. Тривалість операційного часу встановлюється наказом керівника банку та зазначається у внутрішніх документах банку. Операційний час встановлюється банком за видами валют та операцій, оприлюднюється на Інтернет-сторінці банку, а також шляхом розміщення оголошень в операційних та касових відділах банку та/або за допомогою Комплексу. Договором банківського рахунка може бути передбачений індивідуальний операційний час.

На офіційному Інтернет сайті відповідача зазначено, що - операційний день - з 9.00 до 18.00; операційний час - з 9.00 до 16.30; час здійснення касових операцій - з 9.00 до 16.30; вихідні дні - субота, неділя.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та не заперечується сторонами, що вони не погоджували в договорі продовження строків виконання банком розрахункових документів, а тому подані до банку платіжні доручення мали бути виконані в день їх подання.

Судом першої інстанції правильно з'ясовано, що спір у даній справі виник в наслідок того, що позивачем до банку було подано платіжні доручення на загальну суму 23029396,78 грн.: № 5068 від 12.02.2016 на суму 289000,00 грн., подано до банку 16.02.2016, № 5075 від 15.02.2016 на суму 1240000,00 грн. подано до банку 15.02.2016, виконано 18.02.2016 № 5076 від 15.02.2016 на суму 2000000,00 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5077 від 15.02.2016 на суму 3623000,00 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5078 від 15.02.2016 на суму 24564,95 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5079 від 15.02.2016 на суму 1576,39 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5080 від 15.02.2016 на суму 1372,06 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5081 від 15.02.2016 на суму 2561,55 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5082 від 15.02.2016 на суму 3794,52 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5083 від 15.02.2016 на суму 7600,00 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5084 від 15.02.2016 на суму 1105,68 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5085 від 15.02.2016 на суму 4416,00 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5086 від 15.02.2016 на суму 11450,00 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5087 від 15.02.2016 на суму 1340,40 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5088 від 15.02.2016 на суму 12459,83 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5090 від 15.02.2016 на суму 20000,00 грн. подано до банку 15.02.2016, № 5091 від 16.02.2016 на суму 12951000,00 грн. подано до банку 16.02.2016, № 5092 від 16.02.2016 на суму 25825,00 грн. подано до банку 16.02.2016, № 5096 від 18.02.2016 на суму 209870,40 грн. подано до банку 18.02.2016, № 5097 від 18.02.2016 на суму 400000,00 грн. подано до банку 18.02.2016, № 5098 від 18.02.2016 на суму 500000,00 грн. подано до банку 18.02.2016, № 5099 від 19.02.2016 на суму 250000,00 грн. подано до банку 19.02.2016, № 5113 від 22.02.2016 на суму 50000,00 грн. подано до банку 22.02.2016, № 5114 від 22.02.2016 на суму 50000,00 грн. подано до банку 22.02.2016, № 5122 від 23.02.2016 на суму 1100000,00 грн. подано до банку 23.02.2016, № 5123 від 24.02.2016 на суму 50000,00 грн. подано до банку 24.02.2016, № 5126 від 10.03.2016 на суму 100000,00 грн. подано до банку 10.03.2016, № 5127 від 10.03.2016 на суму 18000,00 грн. подано до банку 10.03.2016, № 5128 від 10.03.2016 на суму 61400,00 грн., подано до банку 10.03.2016, № 5131 від 11.03.2016 на суму 19000,00 грн. подано до банку 11.03.2016, виконано 18.03.2016 (копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи ).

Тобто, відповідач вказані вище платіжні доручення виконав з простроченням строку на їх виконання, у зв'язку з чим позивачем було нараховано йому пеню за заявлені періоди, з урахування строку виконання по кожному платіжному дорученню.

Задовольняючи позов частково у розмірі 253670,96 грн., суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією щодо несвоєчасної сплати грошей № 16-1602, в якій просив у найкоротший час виконати платіжні доручення № 5068, № 5075-5091 (отримана банком 16.02.2016).

Крім того, 17.02.2016 позивач звернувся до банку зі скаргою щодо несвоєчасного проведення розрахунків № 16-1702 про виникнення заборгованості у позивача перед державним бюджетом, в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з обслуговування банківського рахунку (отримано банком 17.02.2016). Що є окремою підставою відхилення доводів апелянта про відсутність спричинення збитків у позивача, як єдиної підстави для звільнення відповідача від відповідальності.

Також, позивач неодноразово звертався до відповідача зі скаргами щодо несвоєчасного проведення розрахунків, в яких вимагав негайного розгляду скарги та проведення платежів в найкоротші терміни: № 16-1802 від 18.02.2016, № 16-1103 від 11.03.2016, № 16-1003 від 10.03.2016, № 16-0903 від 09.03.2016, № 16-0403 від 04.03.2016, № 16-0303 від 03.03.2016, № 16-0203 від 02.03.2016, № 16-0103 від 01.03.2016, № 16-2902 від 29.02.2016, № 16-2602 від 26.02.2016, № 16-2502 від 25.02.2016, № 16-2402 від 24.02.2016, № 16-2302 від 23.02.2016.

Судом встановлено, що позивач також звертався з листами до Прем'єр міністра України, Голови НБУ та Голови Харківської обласної державної адміністрації з листами № 16-1702 від 17.02.2016 з проханням розібратися в ситуації, яка може привести до зупинки заводу через невиконання з вини банку договірних зобов'язань ТОВ "Рибоконсервний завод "Екватор". В цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені.

Так, листом від 23.02.2016 № 11-23/901 Харківською Обласною державної адміністрацією позивачу було рекомендовано звернутись до суду за захистом порушених прав та повідомлено про заборону втручання органів державної влади у діяльність банків.

25.02.2016 Національний банк України направив відповідачу листа № 20-0004/17125 про надання інформації, в якій зазначив про необхідність розгляду звернення скаржника по суті та повідомлення про результати розгляду НБУ.

Матеріали справи свідчать також про те, що листом від 02.03.2016 № 121-09/147 відповідач підтвердив свої зобов'язання перед позивачем щодо виконання платіжних доручень та повідомив про вжиття вичерпних заходів для їх виконання в найкоротші строки. Листом від 02.03.2016 № 121-33/149 позивача також було повідомлено про виконання частини платіжних доручень. При цьому жодних посилань на заборону Національного банку України лист не містить.

Позивач стверджує, що співробітники відповідача проінформували його про відсутність у банку можливість виконувати платіжні доручення в гривні та запропонували відізвати платіжні доручення в гривні, виставити заявки на купівлю валютних коштів.

Відповідно до глави 1 розділу 4 "Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою", постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. N 281 (зі змінами та доповненнями) заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів заповнюються українською мовою за зразками, наведеними в додатках 1 - 4 до Положення, або за довільною формою із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 3 і 4 цієї глави. Уповноважені банки мають право приймати від клієнтів-нерезидентів заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів, що складені іноземною мовою та містять усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктами 3 і 4 цієї глави. У цьому разі уповноважений банк забезпечує переклад таких заяв на українську мову.

Заява про купівлю іноземної валюти або банківських металів приймається уповноваженим банком до виконання протягом 30 днів, починаючи з дня її оформлення, заява про продаж іноземної валюти (вільний продаж) або банківських металів - протягом 30 днів (день оформлення не враховується).

Клієнт у заяві про купівлю іноземної валюти або банківських металів має зазначити тощо: що він доручає уповноваженому банку, що його обслуговує, купити іноземну валюту або банківські метали на умовах, які зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти або банківських металів;

Клієнт має право в заяві про купівлю іноземної валюти або банківських металів доручити уповноваженому банку перерахувати зі свого поточного рахунку суму в гривнях, що потрібна для купівлі іноземної валюти або банківських металів, згідно з реквізитами, зазначеними в такій заяві, за умови, що це передбачено в договорі банківського рахунку.

Встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявами про купівлю іноземної валюти: № 150 від 11.03.2016 на суму 12920,00 доларів США, № 149 від 04.03.2016 на суму 67720,00 доларів США, № 147 від 23.02.2016 на суму 53000,00 євро, № 145 від 23.02.2016 на суму 51200,00 доларів США, № 144 від 23.02.2016 на суму 200000,00 доларів США, № 143 від 23.02.2016 на суму 50000,00 доларів США, № 142 від 23.02.2016 на суму 100000,00 доларів США, № 141 від 23.02.2016 на суму 98800,00 доларів США. Загальна сума заяв на купівлю валюти - 580640,00 доларів США та 53000,00 євро.

Позивач звернувся до банку з платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах: № 2 від 02.03.2016 на суму 50000,00 доларів США, № 3 від 03.03.2016 на суму 251200,00 доларів США, № 4 від 03.03.2016 на суму 198800,00 доларів США, № 8 від 28.03.2016 на суму 80640,00 доларів США., № 5 від 03.03.2016 на суму 53000,00 євро. Загальна сума платіжних доручень в іноземній валюті складає 580640,00 доларів США та 53000,00 євро.

Доданими до матеріалів справи банківськими виписками по особовому рахунку № 26003619947944 та рахунку № 26004619947943 підтверджено купівлю валюти, зокрема доларів США і євро та перебування необхідної кількості грошових коштів на рахунку позивача для виконання платіжних доручень в іноземній валюті на дату їх виставлення.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що повернення покриття на купівлю валюти було здійснено на підставі листів від 16.02.2016. Однак, банк повинен був виконати купівлю валюти протягом 30 днів з дня оформлення заяв № 125 від 13.01.2016, № 124 від 06.01.2016, № 126 від 15.01.2016, тобто до 16.02.2016. Оскільки банк не виконав частину заяв на купівлю валюти у встановлений законодавством строк, він зобов'язаний був повернути кошти отримані на її купівлю самостійно без заяв про відкликання, а решту, строк виконання по яким не сплив, на підставі листів від 16.02.2016. Грошові кошти на покриття купівлі валюти, в зв'язку з не виконанням заяв на купівлю (кошти не були використані на купівлю валюти), являються власністю позивача і підстав обмежувати право позивача розпоряджатись власними коштами у банку не має.

Викладене є окремою підставою для відмови відповідачу в зменшенні розміру пені.

Згідно вказаних банківських виписок платіжне доручення в іноземній валюті № 2 від 02.03.2016 виконано 17.03.2016, № 3, № 4 від 03.03.2016 виконані 18.03.2016, № 8 від 28.03.2016 виконано 06.04.2016.

Відповідно до пункту 22.7 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

З наданих до матеріалів справи заявок про купівлю іноземної валюти встановлено, що вони відповідають вимогам законодавства та містять необхідні реквізити та відомості.

Таким чином, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення банком строків виконання доручень позивача на переказ коштів в національній та іноземній валютах, що були надані Банку впродовж лютого - березня 2016 року.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у листуванні між контрагентами відсутні будь-які посилання на те, що платіжні доручення клієнта не виконувались через недостатність коштів на його рахунку. Натомість прямо вказується, що платіжні доручення не були виконані з вини банку, приносяться вибачення та завірення про вжиття заходів для найшвидшого усунення порушень.

Банківськими виписками підтверджено наявність необхідних для виконання платіжних доручень коштів на рахунках позивача.

Приписами ч. 1 ст. 1092 ЦК України передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Згідно з п. 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (також частину третю статті 343 ГК України).

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статтею 3 якого максимальний розмір пені обмежено подвійною обліковою ставкою Національного банку України, не поширюється на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи (преамбула Закону).

Таким чином, нарахована позивачем пеня обліковою ставкою Національного банку України не обмежується.

Відповідно до останньої редакції уточнених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Екватор" просило суд першої інстанції стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 285 989,44 грн. пені за порушення строків виконання зобов'язання за заявлені періоди.

Згідно з пунктом 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши розрахунок пені по кожному платіжному дорученню (не включаючи дату подання до банку платіжного доручення та дату виконання платіжного доручення (дату його відкликання), за період прострочення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що сума пені за невиконання платіжних доручень у гривні становить 80 347,58 грн., за заявлені періоди.

Колегія суддів, перевіривши розмір пені за порушення строків виконання платіжних доручень в іноземній валюті, вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що пеня за прострочення виконання платіжних доручень в іноземній валюті становить 173 323,38 грн.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що до спірних правовідносин не можна застосовувати положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», зокрема, в частині нарахування пені за прострочення відповідачем зобов'язання про виконання платіжних доручень позивача в іноземній валюті, оскільки саме по собі перерахування пені у іноземній валюті у гривню, не змінює його на зобов'язання у національній валюті, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

Більше того, аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, правова позиція в якій на підставі ст. 111-28 ГПК України

Вказані вище норми чинного законодавства свідчать про те, що особа, яка порушила грошове зобов'язання визначене в іноземній валюті не звільняється від застосування заходів відповідальності за таке порушення. Тому посилання апелянта на неможливість застосування Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в частині нарахування пені за прострочення відповідачем виконання зобов'язання в іноземній валюті є необґрунтованими та безпідставними.

Усні доводи апелянта, що у спірний період він не міг виконати платіжні доручення позивача у зв'язку з обмеженнями Національного банку України, суд вважає не обґрунтованими. Оскільки, вказані доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Крім того, позивач стверджує про те, що відповідач не повідомляв його про жодні обмеження Національного банку України щодо виконання відповідачем платіжних доручень позивача, що не спростовано відповідачем під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Стосовно посилань апелянта на необхідність зменшення пені у зв'язку з тим, що позивачу не було завдано збитків, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ч.1. ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Частиною 1 ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З аналізу наведених норм слідує, що закріплене ними зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, є правом суду, яке може бути реалізоване останнім за результатами оцінки обставин справи стосовного того, чи є даний випадок винятковим, а також виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків). (аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року у справі № 906/16/16).

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта про відсутність завданих збитків, не є підставою для зменшення розміру пені, оскільки дії, що попереджали їх уникненню були вчинені саме позивачем, зокрема, шляхом звернення до НБУ, Прем'єр-міністра України та Голови Харківської обласної державної адміністрації з листами посприяти вирішенню ситуації, що склалася між позивачем та відповідачем та недопущення зупинки діяльності заводу. І саме через такі активні дії позивача, який турбувався про недопущення зупинки виробництва, вчиняв дії на уникнення понесення збитків, ліквідацією заборгованості перед Державним бюджетом, й відбулося (фактично з порушенням строків) виконання відповідачем зобов'язань перед ним. Натомість відповідачем не було доведено вчинення останнім невідкладних дій задля уникнення заподіянню збитків.

Приписами п. 3.17.4 пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які могли б бути підставою для зменшення розміру заявленої позивачем неустойки, а апеляційним судом за результатом перегляду рішення таких обставин не встановлено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що зменшення розміру санкцій в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України є правом суду, а не обов'язком.

Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 253 670,96 грн. є обґрунтованим та документально підтвердженим, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, суд першої інстанції вірно визначив покладення витрат по сплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 у справі № 922/465/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2016 у справі № 922/465/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 922/465/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич