Постанова № 63673301, 13.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р. Справа№ 910/10147/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Григорєва Н.В. (за довіреністю №1026 від 25.10.2016 р.);

від відповідача: Становова Ю.В. (за довіреністю №1293 від 08.11.2016 р.);

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"

на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016р.

у справі № 910/10147/16 (суддя: Марченко О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет"

до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"

про стягнення 2 837 706,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 2 837 706,24 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року у справі №910/10147/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" 2 837 706 грн. 24 коп. штрафу.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином підтверджено, що відповідачем було порушено строк повернення позики за договором, прострочено повернення дизельного палива, в зв'язку з чим відповідачу було нараховані штрафні санкції, передбачені умовами договору.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки пунктом 4 актів про повернення дизельного палива сторони погодили, що зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій за прострочення повернення продукції припинилося на підставі частини 2 статті 604 ЦК України. Крім того, суд не взято до уваги надмірно великі штрафні санкції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" та призначено справу до розгляду.

14.11.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

06.12.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення додаткових документів до справи.

13.12.2016 року через відділ документального забезпечення суду представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив максимально зменшити розмір штрафних санкції, присуджених до стягнення.

13.12.2016 року у судовому засідання представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, просив рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти клопотання та проти вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 5 лютого 2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики № 05/02-16 (договір) (а.с.9).

За умовами зазначеного договору позикодавець передав в позику позичальникові паливо рідинне та газ, оливи мастильні (дизельне паливо), а відповідач зобов'язався повернути позивачу продукцію такої ж кількості та не нижчої якості (п.1.1. договору).

Сторони погодили, що позикодавець передав позичальникові продукцію в кількості 5 000 тонн.(п. 2.1 договору)

Пунктом 3.3 укладеної угоди встановлено, що передача продукції позичальнику здійснюється на умовах FCA на складі Товариства, вказаному позивачем та/або залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" 2010 року), пункт призначення за реквізитами, наданими позичальником додатково в заявці.

Відповідно до п. 3.2 lоговору сторони погодили, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями, не нижчої якості, як це вказано в пункті 2.2 даного правочину, у строк до 31 березня 2016 року. Кількість продукції, яку позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю, повинна відповідати кількості, вказаній в актах приймання-передачі, підписаних сторонами, відповідно до яких продукція передана в позику.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що у разі порушення строків повернення продукції, відповідно до 3.2. цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1% від суми продукції, переданої в позичку, за кожний день прострочення повернення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв дизельне паливо в кількості 4 978,432 тонн на загальну суму 94 590 208,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі нафтопродуктів (а.с.13-37) .

Повернення продукції позичальник здійснив 04.04.2016 року в кількості 4 978,432 тонн на суму 94 590 208,00 грн. тобто з простроченням кінцевої дати повернення продукції встановленої п. 3.2. договору., що підтверджується Актами (а.с.38-60)

Позивач звернувся з позовом на підставі того, що за умовами договору, відповідач зобов'язувався повернути продукцію 31.03.2016 року, а здійснив повернення лише 04.04.2016 року, а отже з пропуском строку, в зв'язку з чим на нього нарахований штраф відповідно до п. 4.3. договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено прострочення відповідачем строків повернення товару, у зв'язку з чим вимоги щодо стягнення штрафу є обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Як передбачено ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 525 ЦК України та ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та видно з матеріалів справи, відповідно до умов договору позики № 05/02-16 від 05 лютого 2016 року, а саме п. 3.2. договору, позивачальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями, не нижче якості, як це вказано в пункті 2.2. даного договору, у строк до 31 березня 2016 року.

Відповідно до актів від 04 квітня 2016 року (а.с. 38), відповідачем було повернуто позивачу продукцію в кількості 4 978,432 тонн на суму 94 590 208, 00 грн. лише 04.04.2016 р., тобто з простроченням кінцевої дати повернення продукції, встановленої п. 3.2 договору.

При цьому, необґрунтованим є посилання представника відповідача на те, що відповідно до п. 4 актів приймання-передачі палива рідинного та газу, олив мастильних (дизельне паливо) по договору позики 05/02-16 від 05 лютого 2016 року від 04 квітня 2016 року сторони підтверджують, що умови договору позики 05/02-16 від 05.02.2016 року вважаються виконаними своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з чим сторони не мають будь-яких претензій одна до одної, оскільки змін до п.п. 4.3. та 4.4. договору, якими було погоджено нарахування штрафних санкцій, договору сторони при цьому не вносили.

Акти приймання -передачі палива рідиного та газу, олив мастильних (дизельного палива) до договору позики 05/02 -16 від 05 лютого 2016 року № 1-12 свідчать лише про виконання обов'язку позичальника щодо повернення предмету позики. При цьому, сторони не обговорювали можливість відмови від нарахування штрафних санкцій у зв'язку з несвоєчасним поверненням предмета позики.

Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання представника відповідача на те, що відповідно до ч.2 ст. 604 ЦК України припинилися зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкції за прострочення повернення продукції до договору позики, оскільки при підписані актів про повернення предмету позики між сторонами не було досягнуто згоди щодо відмови позивача від стягнення штрафних санкцій.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (частина 2 статті 180 Господарського кодексу України).

Колегія суддів приймає до уваги, що сторони за договором позики за взаємною згодою погодили п. 4.3. договору, відповідно до умов якого передбачено відповідальність відповідача за порушення строків повернення продукції.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи належним чином доведено, що відповідач належним чином своє зобов'язання щодо своєчасного повернення товару не виконав, а тому мало місце прострочення повернення предмету позики, у зв'язку з чим вимоги щодо стягнення штрафу, у відповідності до п. 4.3. договору, є обґрунтованим.

До такого висновку прийшов, також Вищий господарський суд України у постанові у справі № 910/7409/16 від 25.10.2016 року.

Стосовно доводів апелянта про зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як зазначено, в п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як видно з матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції не заявлялось клопотання про зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій з обґрунтуванням наявності підстав для такого зменшення, а лише у відзиві на позовну заяву ПАТ «Українська залізниця», в особі філії «Центр забезпечення виробництва» наголошувало на праві суду зменшити розмір штрафу, заявленого до стягнення позивачем. При цьому, відповідачем не було подано доказів щодо наявності об'єктивних причин (в тому числі з важкого матеріального становища), які б перешкоджали йому сплатити суму нарахованих штрафних санкцій.

З клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач звернувся лише до суду апеляційної інстанції, належним чином не обґрунтувавши неможливості подання такого клопотання до суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не доведено наявність об'єктивних причин ( в тому числі важкого матеріального становища), які б перешкоджали йому сплатити суму нарахованих штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, а також перевіривши розрахунок штрафних санкцій, який є арифметично вірним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року у справі № 910/10147/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року у справі № 910/10147/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року у справі № 910/10147/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/10147/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко