Постанова № 63673240, 20.12.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.12.2016 справа №905/3069/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді Склярук О.І. Геза Т.Д., Ушенко Л.В.

за участю представників сторін: від позивача: від відповідача 1: від відповідача 2:Хряк О.О., за посвідченням не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуВолноваської міської ради Волноваського району Донецької області, м. Волноваха Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від21.07.2016р.у справі№ 905/3069/15 /головуючий суддя: Бокова О.В., судді: Огороднік Д.М., Сковородіна О.М./за позовом Прокурора Волноваського району, м. Волноваха Донецької областідо відповідачів1.Волноваської міської ради Волноваського району Донецької області, м. Волноваха Донецької області 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м.Волноваха Донецької області провизнання незаконним рішення, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та повернення земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Волноваського району, м. Волноваха звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Волноваської міської ради, м. Волноваха та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Волноваха про визнання недійсним рішення сесії Волноваської міської ради 6 скликання № 6/33-977 від 27.09.2013р. "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації з встановлення меж земельного сервітуту", визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 01.04.2014р., укладеного між Волноваською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та зобов'язання Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5, м.Волноваха звільнити та повернути до земель Волноваської міської ради земельну ділянку по вул.Леніна біля автовокзалу, площею 0,0051 га вартістю 21899,40 грн.

01.06.2016р. на адресу господарського суду Донецької області від Волноваської місцевої прокуратури надійшла заява №05-81-2778вих16 від 25.05.2016р. про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору. В обґрунтування зазначеного клопотання прокурор посилався на те, що 13.05.2016р. між Волноваською міською радою та Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_5 укладено договір земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди (малих архітектурних форм), який було зареєстровано 13.05.2016р. згідно інформаційної довідки № 59181879, а отже, негативні наслідки щодо допущених порушень відповідачами вимог чинного земельного законодавства відсутні, а прокурором досягнуто мети захисту інтересів держави, оскільки спірні правовідносини вирішені, а тому загрози для порушення інтересів держави немає.

23.06.2016р. на адресу господарського суду Донецької області від Волноваської місцевої прокуратури надійшли письмові пояснення по справі, в яких прокурор просить залишити без розгляду заяву № 05-81-2778вих16 від 25.05.2016р. про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, та визнати недійсним рішення сесії Волноваської міської ради 6 скликання № 6/33-977 від 27.09.2013р. "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації з встановлення меж земельного сервітуту", визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 13.05.2016р., укладений між Волноваською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_5, м. Волноваха звільнити та повернути до земель Волноваської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_2 біля автовокзалу, площею 0,0051 га вартістю 21899,40 грн.

Враховуючи вище викладені обставини, суд розглянув справу по суті.

Господарським судом Донецької області прийнято рішення у справі № 905-3069-15 від 21.07.2016р., яким (з врахуванням ухвал про виправлення описок) позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним рішення Волноваської міської ради № 6/33-977 від 27.09.2013р. "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації з встановлення меж земельного сервітуту".

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 01.04.2014р. між Волноваською міською радою, м. Волноваха та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 13.05.2016р. між Волноваською міською радою, м. Волноваха та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.

Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 (85700, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_2 біля автовокзалу, площею 0,0051 га у м. Волноваха Донецької області та повернути її Волноваській міській раді (85700, Донецька область, м. Волноваха, АДРЕСА_2, 88, код ЄДРПОУ 040553105).

Рішення обґрунтовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Волноваська міська рада Волноваського району Донецької області звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з клопотанням про поновлення строку на звернення з апеляційною скаргою та з апеляційною скаргою, в якій просила рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення по справі прийнято без врахування усіх обставин справи.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 16.09.2016р. відновлено пропущений процесуальний строк на звернення з апеляційною скаргою та порушено апеляційне провадження у справі № 905/3069/15.

12.10.2016р. на адресу Донецького апеляційного господарського суду від ФОП ОСОБА_5 (другий відповідач у справі) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення по справі скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

Від Волноваської міської ради на адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників. Просили апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

В судових засіданнях прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші представники сторін в судові засідання не з'явилися. Про час та місце проведення судових засідань були повідомлені належним чином. Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалася обов'язковою. Враховуючи зазначені обставини, приписи ст.101 ГПК України, судова колегія вважає за можливим розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, вислухав пояснення прокурора, судова колегія зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, 27.09.2013р. Волноваською міською радою було прийнято рішення № 6/33-977 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації з встановлення меж земельного сервітуту", згідно п. 1 якого обтяжено земельну ділянку площею 51,0 кв.м., яка розташована в районі автовокзалу по АДРЕСА_2, згідно відповідності намірів щодо місцезнаходження тимчасової споруди, виданого на ім'я ОСОБА_5 сервітутом на право встановлення тимчасової споруди (1 торговий павільйон).

Відповідно до п. 1.1. вказаного рішення надано дозвіл ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою з визначення меж земельного сервітут на земельну ділянку площею 51,0 кв.м., розташованої по АДРЕСА_2 в районі автовокзалу в м. Волноваха для розміщення тимчасових споруд, які не повинні мати заглиблення у ґрунт фундаментом - одного стаціонарного павільйону розміром у плані 7.3 х 4.10 м.

01.04.2014р. між Волноваською міською радою (власник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (сервітуарій) було укладено договір про встановлення земельного сервітуту (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 51 кв.м., цільове призначення - для розміщення тимчасової споруди (торгівельного павільйону розміром 7,30х4,10 м) із земель житлової та громадської забудови Волноваської міської ради, яка розташована за адресою: в районі автовокзалу по АДРЕСА_2, в інтересах сервітуарія.

Згідно п. 2.1 договору цим договором встановлюється земельний сервітут строком до 5 років, а саме до 23.08.2018р. з моменту видачі паспорту прив'язки на тимчасову споруду 23.08.2013р.

Плата по договору розрахована у розмірі 9% нормативної грошової оцінки землі, що складає 1870,93 грн. на рік, щомісячна плата складає 155,91 грн., виходячи з того, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 20788,11 грн. (п. 3.1 Договору).

Пунктом 5.2 Договору передбачено право Сервітуарія приступати до використання земельної ділянки після реєстрації цього договору.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами (п. 11.2. договору).

Протягом розгляду справи 13.05.2016р. між Волноваською міською радою (власник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (сервітуарій) було укладено договір про встановлення земельного сервітуту (далі - Договір), предметом якого є земельна ділянка, що і за договором від 01.04.2014 р.

Відповідно до п. 1.1. договору відповідно до рішення Волноваської міської ради від 13.05.2016р. № 6/71-1677 власником встановлюється земельний сервітут відносно земельної ділянки площею 1,219 га, кадастровий номер НОМЕР_2, із земель житлової та громадської забудови Волноваської міської ради, яка розташована за адресою: в районі автовокзалу по вул. Центральна у м. Волноваха в інтересах сервітуарія, згідно з кадастровим планом земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту (додаток до договору, який є невід'ємною частиною цього договору). Площа земельного сервітуту складає 0,0051га. Вид земельного сервітуту - право на розміщення тимчасової споруди (малих архітектурних форм).

Згідно п. 2.1 договору цим договором встановлюється земельний сервітут на строк дії паспорту прив'язки тимчасової споруди - до 23 вересня 2018 року.

Плата по договору розрахована у розмірі 9% нормативної грошової оцінки землі, що складає 2824,32 грн. на рік, щомісячна плата складає 235,36 грн., виходячи з того, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 31381,32 грн. (п. 3.1 Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та державної реєстрації (п.12.2. договору).

Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений відбитком печаток.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №59181879 від 17.05.2016р. даний договір зареєстрований 13.05.2016р.

Прокурор вважає, що рішення Волноваської міської ради від 27.09.2013р. за № 33-977 є таким, що прийнято в порушення норм діючого законодавства, а договір встановлення земельного сервітуту від 01.04.2014р., є удаваним правочином, оскільки фактично між сторонами підписано договір оренди земельної ділянки, який було укладено поза межами порядку передачі земельної ділянки в оренду, у зв'язку з чим він звернувся до господарського суду з відповідним позовом. Крім того вважає, що оспорюваний договір не містить правових ознак користування чужим майном (сервітуту), як це визначено главою 32 Цивільного кодексу України.

Як зазначалося вище, рішенням по справі позовні вимоги задоволено повністю. Рішення обґрунтовано доведеністю позовних вимог.

Судова колегія, відповідно до ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу зазначає наступне

Як вбачається з тексту позовної заяви, прокурор просить суд визнати недійсним рішення сесії Волноваської міської ради 6 скликання № 33-977 від 27.09.2013р. щодо дозволу на виготовлення технічної документації по встановленню меж земельного сервітуту

За своєю правовою суттю, рішення сесії Волноваської міської ради 6 скликання № 33-977 від 27.09.2013р. «Про дозвіл на виготовлення технічної документації по встановленню меж земельного сервітуту» є актом не нормативного характеру.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації, які виступають позивачем по справі.

Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою ( ділянками)

Згідно зі ст.99 ЗК України вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місце розташуванням або природним станом.

У ст.401 ЦК України зазначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ч.1 ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо.

Згідно з п.2.34 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають з земельних відносин» обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи , яка вимагає його встановлення, в іншій спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5 не є ні власником, ні користувачем земельних ділянок.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що потреби ФОП ОСОБА_5 в розміщенні тимчасової споруди не могли бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна із сторін повинна довести обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачі не довели суду законність надання ФОП ОСОБА_5 земельної ділянки у користування шляхом встановлення земельного сервітуту без проведення торгів, аукціонів та неможливість передачі земельної ділянки в оренду.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що ФОП ОСОБА_5 не може бути суб'єктом правовідносин, що виникають з приводу встановлення земельного сервітуту.

Посилання відповідача на порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011р. № 244 судовою колегією не приймаються, оскільки вказаним порядком не передбачено укладення договору особистого строкового земельного сервітуту для розміщення тимчасовою споруди.

Крім того, з цього приводу, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною 2 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Частиною 4 згаданого вище Закону встановлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 22.10.2011р., затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1330/200068, який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки.

Згідно п.2.2. Порядку замовник, який має намір встановити ТС звертається до відповідного виконавчого органу із відповідною заявою у письмовій формі про можливість встановлення ТС.

До заяви додається вичерпний перелік документів, графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі та топографічній основі М 1:500 креслення контурів тимчасової споруди з прив'язкою до місцевості, реквізити замовника (п.2.3. Порядку).

Пунктами 2.4 та п.2.5. Порядку визначено, що орган з питань містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності) будівельним нормам та повідомляє про результати відповідності замовника. Тобто на даному етапі відповідний орган з питань містобудування та архітектури визначає лише можливість розміщення ТС на певній території населеного пункту згідно будівельних норм даної місцевості та комплексної схеми розміщення певного населеного пункту.

Подальші дії для розміщення ТС визначаються п.2.6. Порядку, яким передбачено, що для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої наряду з іншими документами надає схему розміщення ТС, що затверджено Додатком 1 Порядку. Додаток 1 Положення містить форму схеми розміщення ТС з вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування. Звідси випливає, що перш ніж оформити паспорт прив'язки, суб'єкт господарювання має отримати документи на землекористування (процедура їх отримання визначається іншими нормативно-правовими актами) і лише після їх отримання він може звертатися за оформленням паспортів прив'язки.

Документи, що подаються для отримання паспорта прив'язки, мають містити дані щодо розміру земельних ділянок, які вносяться на підставі отриманих суб'єктом господарювання документів на право користування земельною ділянкою (п.2.6. додаток 1 Порядку).

Відповідно до п.2.27 Порядку внесення таких даних без наявних документів на право землекористування тягне за собою анулювання паспорта прив'язки. Таким чином розміщення тимчасових споруд і оформлення земельних ділянок у користування є різними за змістом питаннями, які регулюються різними нормативно-правовими актами.

Саме до таких висновків прийшов і Київський апеляційний адміністративний суд розглядаючи апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2012р. (справа № 2а-3088/12/2670 за адміністративним позовом про визнання недійним наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 22.10.2011, яким затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 № 1330/20068).

Тому твердження першого відповідача (заявник апеляційної скарги), що підставою для розміщення тимчасової споруди є саме паспорт прив'язки тимчасової споруди, який в даному випадку ніким не визнаний незаконним, ніким не скасований, а отже у відповідача 2 була підстава для розміщення своєї ТС, оскільки це не передбачено вищезазначеним Порядком, є безпідставним.

Колегія суддів вважає, що за відсутності у ФОП ОСОБА_6 права на земельний сервітут міська рада мала можливість розпорядитися вказаною спірною земельною ділянкою шляхом передачі в оренду відповідно до приписів діючого законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією за законами України.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України. цим та іншими законами.

У статті 12 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що сільська, селищна, міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України

Згідно ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Приймаючи до уваги, що рішення сесії Волноваської міської ради 6 скликання № 33-977 від 27.09.2013 р. щодо дозволу на виготовлення технічного документації по встановленню меж земельного сервітуту, було прийнято з порушенням зазначених норм чинного на той час законодавства, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання недійним цього рішення.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту 01.04.2014р. укладеного між Волноваською міською радою та ФОП ОСОБА_5 та додаткового договору до нього від 01.02.2015р., то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилається як на удаваність спірного договору, так і на невідповідність даного договору нормам, які регулюють порядок передачі земельної ділянки в оренду та встановлення сервітуту. При цьому, посилається на ст. 235, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 203, главу 32 Цивільного кодексу України. Доводячи удаваність спірного договору, прокурор вказує, що він має ознаки договору оренди землі, а саме - платне використання земельної ділянки. В той же час розмір орендної плати прив'язаний до грошової (нормативної) оцінки земельної ділянки (п.3). Прокурор звертає увагу й на те, що оспорюваний договір не містить правових ознак користування чужим майном (сервітуту), як визначено главою 32 Цивільного кодексу України.

Як вбачається зі спірного договору про встановлення земельного сервітуту від 01.04.2014 р., предметом є земельний сервітут, встановлений відносно земельної ділянки площею 54 кв. м. для розміщення тимчасової споруди (торгівельний павільйон 7,30х7,10 м) із земель житлової і громадської забудови Волноваської міської ради, яка розташована за адресою: в районі автовокзалу по АДРЕСА_2.

Пунктами 3.1, 3.2. договору визначено, що плата по договору розрахована у розмірі 9 % нормативної грошової оцінки землі, що складає 1870,93 грн. на рік, щомісячна плата складає 155,91 грн. виходячи з того, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить - 20788,11 грн.

Обчислення розміру плати за землю здійснюються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.

Згідно ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України передбачено, що у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Слід зазначити, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічні положення містяться в п. 3.11 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Судова колегія, проаналізувавши умови договору про встановлення земельного сервітуту від 01.04.2014 р., погоджується з висновками місцевого господарського суду, що у даному випадку сторони договором встановлення земельного сервітуту оформили відносини оренди земельної ділянки.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як визначено в ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, ст. 13 Закону України "Про оренду землі" за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк за плату.

За приписами ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Оскаржуваний правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Другому відповідачу фактично було надано в користування земельну ділянку поза процедурою торгів, за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки з цього приводу.

Крім того, судова колегія також вважає обґрунтованими доводи прокурора про відсутність в спірному договорі правових ознак користування чужим майном (сервітуту), як передбачено статтею 401 ЦК України.

Відповідно до ст. 401 ЦК України сервітут - право користування чужим майном може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За приписами ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Як зазначалася вище, ст.401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи , яка вимагає його встановлення, в іншій спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 не є ні власником, ні користувачем земельних ділянок.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що потреби ФОП ОСОБА_5 в розміщенні тимчасової споруди не могли бути задоволені іншим способом.

Таким чином, ФОП ОСОБА_5 не може бути суб'єктом правовідносин, що виникають з приводу встановлення земельного сервітуту.

З огляду на зазначене, судова колегія також приходить до висновку, що договір про встановлення земельного сервітуту від 01.04.2014р., суперечить вищенаведеним вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України.

Договір про встановлення земельного сервітуту від 13.05.2016р., який був укладений між Волноваською міською радою (власник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (сервітуарій) протягом розгляду справи, не є предметом позову.

Частиною 1 статті 83 ГПК України встановлено право господарського суду при прийнятті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Місцевим господарським судом було встановлено, що вимога позивача про зобов'язання фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 звільнити та повернути до земель Волноваської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_2 біля автовокзалу, площею 0,0051 га вартістю 21899,40 грн., пов'язана з правом користування ОСОБА_5 цією земельною ділянкою.

Судова колегія проаналізувавши умови договору про встановлення земельного сервітуту від 13.05.2016р., також встановила, що у даному випадку сторони договору земельного сервітуту оформили відносини оренди земельної ділянки, а відповідачу фактично було надано в користування земельну ділянку поза процедурою торгів, відсутність в договорі ознак користування чужим майном (сервітуту), а тому, з вище викладених підстав, договір земельного сервітуту від 13.05.2016р. суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.215 ЦК України.

Статтею 216 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_2 біля автовокзалу, площею 0,0051 га у м. Волноваха Донецької області підлягає звільненню фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та поверненню Волноваській міській раді.

Що стосується твердження заявника апеляційної скарги про неможливість визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту , оскільки останній не пройшов державну реєстрацію, а тому є неукладеним (таким що не був вчинений), то судова колегія зазначає наступне.

Стаття 640 ЦК України встановлює, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно приписів ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 235 ЦК України якими передбачено, що у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, в даному випадку Законом України «Про оренду землі.»

Відповідно до приписів ст.6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах та в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ст.15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статтей 4-6, 11, 17, 9 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до Закону. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягав державній реєстрації. Про те, зазначена стаття на час укладання спірного договору була виключена згідно із Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI, а тому спірний договір не підлягав державній реєстрації.

За таких обставин, твердження заявника апеляційної скарги, що в даному випадку договір про встановлення земельного сервітуту не є вчиненим, оскільки відсутня його державна реєстрація, що виключає можливість визнання його недійсним у судовому порядку, не відповідають фактичним обставинам справи та приписам діючого на той час законодавства.

Доводи заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження

На підставі вище наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43,85 ГПК України, вимогам щодо законності та обгрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачає. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду. підлягає залишенню без змін.

Що стосується розподілу судових витрат, то з врахуванням ухвали про виправлення описки, зазначені витрати розподілено судом вірно.

Судові витрати покласти на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волноваської міської ради Волноваського району Донецької області, м.Волноваха Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 21.07.2016р. у справі №905/3069/15 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 21.07.2016р. у справі №905/3069/15 - залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Судді: Т.Д. Геза

Л.В. Ушенко

Надруковано: 6 прим.:

1 позивачу

2 відповідачам

1. ДАГС

1. до справи

1. ГСДО