Рішення № 63672299, 20.12.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.12.2016 Справа № 920/1071/16

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Завалій Г.В., розглянувши матеріали справи № 920/1071/16

за позовом Приватне підприємство «Лімік», м. Охтирка, Сумська область

до відповідача ОСОБА_1 особа- підприємець ОСОБА_2, м. Тростянець,

Сумська область

про стягнення 218264 грн. 00 коп.,

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3, довіреність б/н від 01.10.2016

від відповідача: не зявився

Суть спору: відповідно до вимог позовної заяви б/н від 25.10.2016 позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором поставки від 10.08.2015 № 1/08/15 у розмірі 163409 грн., неустойку у розмірі 24500грн., 5120,16 грн. -3% річних; понесені інфляційні збитки за час користування чужими коштами у розмірі 16235,21 грн., понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн., судові витрати повязані з розглядом справи.

20.12.2016 позивач подав до суду правове обґрунтування заявлених позовних вимог, розрахунок витрат на правову допомогу та копію угоди про розірвання договору.

Зазначені документи оглянуті в судовому засідання та долучені до матеріалів справи.

20.12.2016 відповідачем подано до суду заяву, в якій останній зазначає, що позовні вимоги та боргові зобовязання перед позивачем визнає, також просить розгляд справи проводити без його участі.

В судовому засіданні 20.12.2016 представник позивача надав усні пояснення по справі та просив суд задовольнити позовні вимоги.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

10 серпня 2015 року між сторонами було укладено договір поставки № 1/08/15, за умовами якого відповідач зобовязується за замовленням позивача поставити на адресу останнього товарну продукцію піддони дерев'яні (800х1200), надалі товар, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити цей товар.

Відповідно до п.1.3. договору бланкетні замовлення покупця оформляються письмово за формою затвердженою Сторонами у Додатку № 2 та на основі Додатку № 1, із зазначенням ассортименту, кількості товару, строків поставок, ціни за одиницю товару та загальної вартості. Бланкетні замовлення підписуються обома сторонами і становлять невід'ємну частину Договору. Сторони домовились, що замовлення покупця формуються покупцем на основі погоджених сторонами бланкетних замовлень, надсилаються постачальнику без підписів та печаток Сторін в електронному вигляді електронною поштою або факсом (за вибором покупця) і є обов'язковими для виконання постачальником.

Згідно з п. 2.3. договору оплата товару за даним договором у розмірі 100% вартості товару здійснюється предоплатою після підписання уповноваженими представниками сторін ТТН за умови надання оригіналу рахунку, видаткової накладної на товар.

Відповідно до п. 3.1 Договору кожна партія товару постачається постачальником у строк та у кількості, як це визначено у замовленні покупця. Термін «партія товару» для цілей цього договору означає кількість товару, визначеного у видатковому замовленні покупця.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 серпня 2015 року позивачем як покупцем за умовами договору було направлено на адресу відповідача постачальника замовлення на поставку товару: дерев'яні піддони (800х1200) у кількості 5 000 штук, за ціною 49 гривень за 1 шт., на загальну суму 245000,00 гривень, з терміном поставки товару до 01.11.2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу відповідачем був виставлений рахунок № 1 від 11 серпня 2015 року на суму 245 000,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 974 від 11 серпня 2015 року позивачем перераховано на рахунок відповідача 245000,00 грн. з призначенням платежу по рахунку № 1 від 11.08.2015.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно з приписами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно з приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковий для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в порушення умов укладеного договору відповідачем виконано умови замовлення за договором лише частково на загальну суму 66 591 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму 66 591 грн. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткова накладна № 1 від 10.09.2015 на суму 2940,00 грн.;

- видаткова накладна № 2 від 11.09.2015 на суму 10633,00 грн.;

- видаткова накладна № 3 від 23.09.2015 на суму 16415,00 грн.;

- видаткова накладна № 3 від 15.10.2015 на суму 32340,00 грн.;

- видаткова накладна № 4 від 25.10.2015 на суму 4263,00 грн.

Також, як зазначає позивач, 18 липня 2016 відповідач добровільно повернув на адресу позивача частину авансом отриманих грошових коштів у розмірі 15000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач свої зобовязання за договором не виконав чим порушив права відповідача через, що має заборгованість перед позивачем в сумі 163 409,00 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що 18 липня 2016 року між сторонами укладено Угоду про розірвання Договору поставки № 1/08/15 від 10.08.2015, відповідно до п. 1 якого покупець і постачальник у звязку з неможливістю здійснення та виконання постачальником своєчасно та в повному обсязі умови договору поставки замовленої товарної продукції (деревяні піддони) дійшли згоди розірвати Договір поставки № 1/08/15 від 10.08.2015 укладеного між Приватним підприємством «Лімік» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що факт оплати позивачем авансу в сумі 245000 грн. 00 коп., виконання відповідачем лише частини зобовязань в сумі 81591 грн. 00 коп., підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме підписаними сторонами та скріпленими печатками сторін видатковими накладними, при цьому відповідач не виконав умови договору та не поставив позивачу товар на суму 163 409 грн., так само як і не повернув 163 409 грн. 00 коп. як суму попередньої оплати.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Як вбачається з заяви відповідача (вх. № 11668 від 20.12.2016), останній визнає заборгованість перед позивачем та зазначає, що кошти буде повертати добровільно.

Згідно зі ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно передання товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 163 409 грн. 00 коп. заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 6.3. договору, за недотримання строку, визначеного п. 3.1 цього договору постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,2% від суми бланкетного замовлення за кожен день затримки, але не більше 10% цієї суми.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з поданим позивачем розрахунком розмір неустойки становить 24500 грн. 00 коп. зазначена сума визначена у відсотковому відношенні від замовлення товарної продукції (сума замовлення за умовами договору складає 245000 грн. 00 коп., розмір неустойки було визначено 245000/10%=24500 грн. 00 коп.

Відповідач контррозрахунок чи заперечень проти нарахування пені не надав.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 3 % річних в загальній сумі 5120 грн. 16 коп. та інфляційні збитки в загальній сумі 16235 грн. 21 коп., виходячи з суми боргу 178409 грн. 00 коп. за період з 01.11.2015 по 18.07.2016.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З урахуванням вказаних вище обставин, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних збитків, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру.

Згідно з розрахунком суду розмір 3% річних становить 3827 грн. 24 коп., розмір інфляційних нарахувань 13718 грн. 15 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми Ліга:Закон Еліт 9.4.1. ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Ліга», ТОВ «Ліга Закон», 2016 та долучений до матеріалів справи.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної поставки товару, враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних збитків передбачене діючим законодавством України та умовами договору, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 24500 грн. 00 коп. пені, 3827 грн. 24 коп. 3% річних та 13718 грн. 15 коп. інфляційних збитків.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 1292 грн. 92 коп. 3% річних, 2517 грн. 06 коп. інфляційних збитків суд відмовляє, за необґрунтованістю.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення 9000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу позивач зазначає, що у звязку з необхідністю захисту своїх прав та інтересів позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до фахівця в галузі права.

Відповідно до п. 6.7. укладеного сторонами договору поставки було передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання сторонами будь-яких своїх зобовязань за цим договором винна особа зобовязана відшкодувати іншій стороні вартість понесених витрат на правову допомогу, надану у звязку із невиконанням умов цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2016 між Приватним підприємством «Лімік» та ФОП ОСОБА_3 як фахівцем у галузі права було укладено договір про надання юридичних послуг та представництво.

Матеріалами справи також підтверджується, що ОСОБА_3 приймав участь у судових засіданнях у якості представника позивача, надавав усні пояснення та відповідні письмові заяви.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром витрат на правову допомогу, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, суд дійшов до висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3126 грн. 64 коп.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 особи - підприємця ОСОБА_2 (42600, Сумська область, м. Тростянець, вул. Сосновий Бір, 14, коп. 26, код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Лімік» (42700, Сумська область, м. Охтирка, пров. Друкарський, 1, код 22591059) 163 409 грн. 00 коп. заборгованості, 24500 грн. 00 коп. пені, 3827 грн. 24 коп. 3% річних, 13718 грн. 15 коп. інфляційних, 3000 грн. 00 коп. втрат на правову допомогу та 3126 грн. 64 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3.В інший частині позовних вимог, щодо стягнення 1292 грн. 92 коп. 3% річних, 2517 грн. 06 коп. інфляції втрат та 6000 грн. витрат на правову допомогу відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.12.2016.

Суддя ОСОБА_4