Рішення № 63672090, 20.12.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 915/1132/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне

логістичне партнерство»

02092, м.Київ, вул. О.Довбуша, 37, р/р 26002240364308 в АТ «ПроКредит», МФО 320984, код ЄДРПОУ 37292656

Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

АДРЕСА_1

ІПН НОМЕР_1

Про: стягнення 153961,56 грн. збитків.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: представник не з'явився;

Від відповідача: представник не з'явився;

В судовому засіданні присутня ОСОБА_2

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 21.10.2016р. звернувся до господарського суду з позовом стягнути з відповідача суму матеріальних збитків у розмірі 153961,56 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов договору - заявки на перевезення вантажу №41П від 15.02.2016р.; товарно-транспортної накладної №68 від 16.02.2016р.; акту №17/1 від 17.02.2015р.; договору №1/0503 від 05.03.2015р. між позивачем та ТОВ «Піонер Насіння України», претензії №40/16 від 20.04.2016р.; платіжного доручення №5 від 10.10.2016р. про сплату 153961,56 грн.; претензії про відшкодування збитків за №01-03/156 від 14.06.2016р.; норм статей 308, 310, 224, 225, 174, 193 Господарського кодексу України, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та мотивовані тим, що виконати належним чином умови укладеного договору, зокрема щодо збереження вантажу прийнятого до перевезення, відповідачеві так і не вдалося, оскільки стався випадок його втрати. 17 лютого 2015 року, на місці доставки вантажу представниками вантажоотримувача, за участі представника відповідача - водія ОСОБА_3, було встановлено його нестачу - (гібриду Р64LЕ11, партії 2644478) в кількості 57 вантажних місць (мішків). За наслідками виявленої нестачі був складений акт №17/1. Даний акт був підписаний як представником вантажоотримувача так і водієм відповідача. Жодних зауважень щодо його складання чи викладеної у ньому інформації у останнього не виникло. Інформація про складання акту розбіжностей була внесена до ТТН. Відтак матеріальний збиток заподіяний в результаті втрати відповідачем вантажу в ході його перевезення становить 153961,56 грн. Розрахунок збитку виконаний відповідачем наступним чином: 57 - кількість втрачених вантажних місць (мішків), 2701,08 грн. - вартість одного вантажного місця (мішка), отже: 57*2701,08 грн. = 153961,56 грн.

Відповідач відзив на позов не надав. Натомість від нього до суду надійшло клопотання про призупинення розгляду справи до вирішення кримінального провадження №1201615028 за ч. 1 ст. 185 КК України, оскільки товар за який позивач просить стягнути кошти був вкрадений.

Відповідно до п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України « 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

З огляду на викладене, зважаючи на відсутність у ст. 79 ГПК України такої підстави для зупинення провадження у справі, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

В судове засідання 20.12.2016р. уповноважений представник відповідача не з'явився. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач був своєчасно та належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак не скористався своїм процесуальним правом участі в судовому засіданні.

20.12.2016р. за результатами розгляду справи суд, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд -

встановив:

15 лютого 2015 року за №41П між товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрне логістичне партнерство», як замовником, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як перевізником, був укладений разовий договір на перевезення вантажу, відповідно до умов якого замовник висловив потребу в наданні автомобільного транспорту марки РЕНО, державний НОМЕР_2 напівпричіп НОМЕР_3 з водієм ОСОБА_3, а перевізник підтвердив прийняття умов цього разового договору, шляхом надання замовнику автомобільного транспорту для виконання перевезення.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3, 4 договору його учасники погодили наступні умови: дата завантаження - 16.02.2016р., час завантаження - 10 год. 00 хв., місце завантаження - м.Бориспіль, вул. Запорізька, 28, дата розвантаження - 17.02.2016р., час розвантаження - 09 год. 00 хв., місце розвантаження - Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с.Баловне, вул. Київське шосе, 1, назва вантажу - насіння, маса - 20 тон, об'єм - 86 м3, вартість послуг перевізника - 8000,0 грн.

За змістом п.п. а), в) та г) пункту 6 договору, перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту прийняття його в автомобіль та до моменту повного його вивантаження, що відмічається в Товарно-транспортній накладній. Під час перевезення вантажу, водій перевізника належним чином завіряє власним підписом прийняття (здавання) вантажу у відповідних супровідних документах - ТТН. Водій перевізника особисто приймає участь в документальному оформленні вантажу при його прийнятті та здаванні, особливо у випадках втрати (псування, недостачі). Відмова водія перевізника від прийняття участі в документальному оформленні вантажу не знімає з нього відповідальності за вантаж

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача про стягнення збитків з перевізника у зв'язку із втратою (нестачею) вантажу, який підлягав перевезенню за вищевказаним договором.

Дослідивши надані суду сторонами докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, проаналізувавши обставини справи з нормами чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов до таких висновків:

Статтею 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту (ч.ч.1,2,3).

Згідно з частинами 1,2 статті 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до умов частин 2, 5 статті 308 вказаного кодексу, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищевказаного разового договору, відповідач виставив позивачу рахунок №16-02/16 від 16.02.2016р. на оплату його послуг з перевезення вантажу на суму 8000,0 грн., після чого між сторонами був складений акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №17-02/16 від 17.02.2016р., згідно з яким відповідач виконав наступні роботи: транспортні послуги по маршруту: Україна, м.Бориспіль-Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с.Баловне, автопоїзд: РЕНО НОМЕР_2/НОМЕР_3; водій ОСОБА_3

Також на підтвердження фактичного виконання умов договору, позивач надав відповідачу товарно-транспортну накладну №68 від 16.02.2016р., з якої вбачається, що 16 лютого 2016 року з пункту навантаження - м.Бориспіль, вул. Запорізька, 28 до пункту розвантаження - Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с.Баловне, вул. Київське шосе, був перевезений вантаж (насіння соняшнику Р64LЕ11-I594, 2644478) масою брутто 7200,0 т. транспортним засобом РЕНО НОМЕР_2, причіп НОМЕР_3 (водій ОСОБА_3), однак вказаний вантаж при розвантаженні був прийнятий з актом №17/1 від 17.02.2016р.

З наданого позивачем акту №17/1 від 17.02.2016р., який без заперечень підписаний водієм, вбачається, що в процесі перевезення перевізником було втрачено частину вантажу - 57 мішків насіння соняшнику.

Відповідно до положень п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу від 14.10.1997 №363 (зі змінами та доповненнями), основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Надана позивачем товарно-транспортна накладна оформлена відповідно до приписів вказаних Правил, розбіжностей у відомостях щодо транспортного засобу, водія, пунктів навантаження та розвантаження, а також відомостях щодо вантажу, який підлягав перевезенню, зазначених у разовому договорі на перевезення №41П від 15.02.2016р. та товарно-транспортній накладній немає, тому вказані документи приймаються господарським судом в якості доказів здійснення перевезення 16 лютого 2016 року вантажу згідно з умовами договору №41П від 15.02.2016р.

Як вбачається з наданих суду документів, позивач, на підставі листа вих. №40/16 від 20.04.2016р. відшкодував збитки в розмірі 153961,56 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «Піонер Насіння Україна», насіння якого було об'єктом перевезень за договором №1/0503 від 05.03.2015р. про надання послуг з організації та перевезення вантажів. Факт оплати підтверджується платіжним дорученням №5 від 10.10.2016р.

В свою чергу, позивач звернувся до відповідача із претензією від 14.06.2016р. №01-03/156 про відшкодування матеріальних збитків на загальну суму 153961,56 грн.

Відповідач відповіді на дану претензію не надав, вимоги позивача залишив без розгляду та задоволення.

Стаття 314 Господарського кодексу України регламентує відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу.

Так, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Згідно з приписами ч.ч.1,2 статті 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 ЦК України, в частині обов'язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.03.2016р. у справі №6-208цс15.

Зазначені норми покладають обов'язок доведення відсутності вини у втраті, нестачі, псуванні або пошкодженні вантажу на перевізника.

За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом довести суду відсутність порушень перед позивачем в спірних відносинах.

Станом на дату судового засідання, відповідач не надав суду належні та допустимі докази відсутності його вини у виявленій нестачі вантажу. Надані суду відповідачем копії витягу з кримінального провадження №12016150280000113 та листів Вознесенської місцевої прокуратури від 22.06.2016р. №(13-33) 1225-16 та від 04.11.2016р. №(15-33)1225-16, по-перше, не засвідчені належним чином, тому не можуть вважатись належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33,34 ГПК України, а по-друге, свідчать про проведення правоохоронними органами досудового розслідування за кримінальним провадженням, порушеним за ознаками ч. 1 ст. 185 КК України.

Будь-яких доказів здійснення судового розгляду даної кримінальної справи та встановлення в ході розслідування або судового розгляду кримінальної справи факту відсутності вини відповідача у втраті вантажу - відповідач суду не надав.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що при виявленні особи, винної у скоєнні злочину, відповідач не позбавлений права заявити цивільний позов до такої особи в межах кримінальної справи та, відповідно, стягнути понесені збитки.

За таких обставин, підсумовуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також представник позивача Бойко Ю.А. заявив 15.11.2016р. суду письмове клопотання про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із забезпеченням явки представника позивача у судове засідання15.11.2016р. у загальній сумі 375,71 грн. Копії залізничних квитків (посадочних документів) додані позивачем до клопотання.

Згідно з нормами п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зважаючи на те, що ухвалою суду від 24.10.2016р. явку представників сторін з належним чином оформленими повноваженнями було визнано обов'язковою, керуючись приписами ст. ст. 44, 49 ГПК України, господарський суд вважає за необхідне клопотання позивача задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати позивача в сумі 375,71 грн.

Таким чином, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 відомості про розрахункові рахунки відсутні, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрне логістичне партнерство» (02092, м.Київ, вул. О.Довбуша, 37, р/р 26002240364308 в АТ «ПроКредит», МФО 320984, код ЄДРПОУ 37292656) 153961,56 грн. матеріальних збитків, 2310,0 грн. судового збору та 375,71 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено « 23» грудня 2016 року.

Суддя О.Г.Смородінова