Рішення № 63671344, 16.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2016Справа №910/18099/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал-страхування"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА"

про стягнення 42413,00 грн.

Суддя А.М. Селівон

Представники сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Лінкевич О.В. - представник, довіреність б/н від 17.05.2016р.

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал-страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про стягнення коштів у розмірі 42413,00 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору страхування наземного транспорту №348/16-Тз/Ц2 від 30.05.2016 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 42 413,00 грн., він набув згідно ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/18099/16 та призначено до розгляду на 26.10.2016.

У судове засідання уповноважені представники сторін 26.10.2016 не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0103039604500, №0103039604497.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2016 судом відкладено розгляд справи на 16.11.2016.

У судове засідання 16.11.2016 з'явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважений представник позивача у судове засідання не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалами справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103040865270.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшов супровідний лист №2046-16 від 17.10.2016 про долучення документів до матеріалів справи, в якому, окрім іншого, наявне клопотання №2044-16 від 17.10.2016 про розгляд справи за наявними матеріалами справи без участі представника позивача, який судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання №2292-16 від 07.11.2016 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.11.2016 представник відповідача подав відзив б/н б/д на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач позовні вимоги визнає частково, а саме на суму 41903,00 грн., заперечуючи проти решти позовних вимог з підстав не врахування позивачем при розрахунку розміру страхового відшкодування коефіцієнту фізичного зносу та франшизи. Відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та за перечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 16.11.2016р. сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника позивача в судове засідання 16.11.2016р. обов'язковою не визнавалась, позивач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі представника ПАТ «СК «Арсенал - Страхування», а також той факт, що представник відповідача проти розгляду справи без участі представника позивача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника відповідача ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.11.2016 повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді представником відповідача не заявлено.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.11.2016 заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду та не заперечував проти позовних вимог у сумі 41 903,00 грн.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 30.05.2016р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал-Страхування» (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №348/116-Тз/Ц2 (далі - Договір страхування), предметом якого згідно п. 4 є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 договору.

Відповідно до пункту 5 Договору страхування забезпечений транспортний засіб, згідно з додатку № 2 до Договору, автомобіль марки «Рута 25А нова», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2015 року випуску.

Страхова сума становить 420 000,00 грн. (додаток № 1 до Договору страхування).

Відповідно до пп. 12.1.2 Договору страхування франшиза (безумовна) за ризиком «Збитки внаслідок ДТП» складає 1,00% від страхової суми, по кожному т/з згідно додатку №1 до договору, у випадку, коли в настанні ДТП водій застрахованого т/з не винний (4200,00 грн.).

Строк дії Договору страхування визначений з 04.06.2016р. по 03.06.2017р. (п. 16 Договору страхування).

За умовами п. 23.1 Договору у випадку сплати страхового платежу за договором одноразово у розмірі згідно з розміром 11 Договору, про що зазначено у розділі 14 договору, договір набуває чинності з 00:00 годин дати, зазначеної у п.14.4 договору як дата початку його дії, але не раніше 00:00 годин дати, наступної за датою сплати страхового платежу у розмірі та у строки, передбачені пп.14.2, 14.3 договору, та діє до 24:00 годин дня, зазначеного в договорі як дата закінчення дії.

У випадку сплати страхового платежу за договором частинами, про що зазначено у розділі 14 договору, договір набуває чинності з 00:00 годин дати, зазначеної у п.14.4 договору як дата початку його дії, але не раніше 00:00 годин дати, наступної за датою сплати страхового платежу у розмірі та строки, передбачені п.14.2, п.14.3 договору, на поточний рахунок страховика та діє до закінчення 1-го періоду строку дії договору (п.23.2 Договору).

Власником застрахованого транспортного засобу значиться страхувальник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»), якому т/з переданий у фінансовий лізинг на підставі Договору фінансового лізингу №015/15-АВТ від 05.05.2015р. (п. 5.1 Договору страхування). Лізингоодержувачем за договором значиться Приватне підприємство «Шеріф» (п.3.1 Договору страхування), а вигодонабувачем - Публічне акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк» (п.3 Договору страхування).

Територія дії Договору: Україна, за виключенням території Донецької та Луганської областей (п. 15 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно розгорнутої довідки №94634981 від 29.06.2016 про дорожньо-транспортну пригоду, яка сформована Управлінням патрульної поліції МВС України у м. Житомирі, копія якої долучено до матеріалів справи, 29.06.2016р. на перехресті вулиць І.Мазепи та Шевченка у м. Житомирі відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки «ВАЗ 21101», державний реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням гр. ОСОБА_3, транспортного засобу марки «Lexus RS300», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням гр. ОСОБА_4 та транспортного засобу марки Рута25А Нова, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Як вбачається зі змісту п. 7 Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

При цьому за умовами п. 22.2.2 Договору страхування збитки внаслідок ДТП визначені як будь - яке пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Як вбачається зі змісту п. 26.1, п. 26.1.3 Договору страхування для підтвердження настання страхового випадку та визначення розміру завданих збитків страхувальник (та/або лізингоодержувач за дорученням страхувальника) зобов'язаний надати страховику заяву на виплату страхового відшкодування, встановленої форми, копію Договору (примірник страхувальника), копію посвідчення водія, що керував т/з, довідка ДАІ про ДТП, встановленої форми

Згідно з п.27.1 Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з Договором страхування на підставі письмової заяви страхувальника (його правонаступника, вигодонабувача) і страхового акту, який складається страховиком. Страховий акт складається страховиком протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших необхідних документів згідно з розділом 26 Договору.

В подальшому, згідно умов Договору вигодонабувач за договором - ПП «Шеріф» 15.07.16 р. звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал- Страхування» із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до умов п. 27.10 Договору страхування при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, з урахуванням умов, зазначених п. 17.3 цього договору (з урахуванням експлуатаційного зносу), а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО на підставі рахунків з СТО (згідно з умовами п.27.11 договору).

Згідно п. 27.11. Договору страхування при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в розділі 12 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме рахунків Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 № 49 від 04.07.2016 та № 52 від 11.07.2016, та рахунку ПП ОСОБА_7 №180 від 20.07.2016 вартість деталей та відновлювального ремонту транспортного засобу Рута25А Нова, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, була визначена ремонтними підприємствами в розмірі 46613,00 грн.

Також позивачем надані копії накладних № 49 від 04.07.2016 на суму 29231,00 грн., № 52 від 11.07.2016 на суму 1132,00 грн., складених ФОП ОСОБА_6, та акту виконаних робіт № 180 від 05.07.16 р. на суму 16250,00 грн., складеного ПП ОСОБА_7, згідно яких загальна вартість виконаних робіт та використаних матеріалів виконавця визначена в сумі 46613,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал-Страхування» складено страховий акт №348/16-Тз/Ц2-1-1 від 23.08.2016 р., копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику - на рахунок ТОВ «Богдан-Лізинг» страхового відшкодування в сумі 42413,00 грн., що становить різницю між визначеною у рахунках-фактури ФОП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля - 46613,00 грн. та франшизою за Договором страхування в сумі 4200,00 грн. (Додаток №28-0199-0157/763 від 18.08.11 р. до Договору страхування).

Згідно п. 27.14 Договору страхування при визнанні страховиком події страховим випадком страхове відшкодування виплачується протягом 10 робочих днів з дня складання страхового акту. Страхове відшкодування може бути виплачене, зокрема, страхувальнику, за умови відмови вигодонабувача від отримання страхового відшкодування чи відсутності заборгованості особи страхувальника перед вигодо набувачем за кредитним договором, що підтверджується листом вигодонабувача. Так, в матеріалах справи наявний лист ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» - вигодонабувача за Договором страхування №2359/ІІІ від 22.08.2016 щодо згоди на виплату страхового відшкодування в сумі 42413,00 грн. безпосередньо страхувальнику, ТОВ «Богдан - Лізинг», на його розрахунковий рахунок в банку.

У відповідності до умов Договору страхування (п. 27.14) та вказаного листа вигодонабувача сума страхового відшкодування в розмірі 42413,00 грн. була перерахована позивачем на розрахунковий рахунок страхувальника - ТОВ «Богдан-Лізинг», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 31943 від 25.08.16 р. на суму 42413,00 грн.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором страхування №348/16-тз/ц2-1-11 від 23.08.2016р., а також перебування отриманих автомобілем марки Рута25А Нова, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 29.06.2016 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал- Страхування» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 42413,00 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Рута25А Нова, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок страхувальника - ТОВ «Богдан-Лізинг».

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність накладних № 49 від 04.07.16 р., № 52 від 11.07.16 р., рахунків №49 від 04.07.2016, №52 від 11.07.2016, №180 від 20.07.2016, акту виконаних робіт № 180 від 05.07.16 р., а також платіжного доручення № 31933 від 25.08.16р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Корольовського районного суду міста Житомира від 19.07.2016р. у справі №296/5631/16-п, копія якої наявна в матеріалах справи, встановлено, що водій ОСОБА_3 29.06.2016 р. о 08.40, керуючи автомобілем марки ВАЗ-21101, державний номер НОМЕР_3, на перехресті вулиць І.Мазепи та Шевченка проїхав на заборонений сигнал світлофора, не пропустив автомобіль Lexus RX 300, державний номер НОМЕР_2, та автомобіль Рута 25А Нова, державний номер НОМЕР_1, які рухалися на дозволений сигнал світлофора, в результаті чого допустив зіткнення з даними автомобілями, чим порушив п.8.7.3е Правил дорожнього руху України. При цьому, гр. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано штраф у сумі 340,00 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал- Страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу ВАЗ-21101 державний номер НОМЕР_3.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 29.06.2016р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ-21101, державний номер НОМЕР_3, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - гр. ОСОБА_3 у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії НОМЕР_5 (далі - Поліс), що підтверджується наявною у матеріалах його копією, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 200 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн.; франшиза - 510,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки ВАЗ-21101 державний номер НОМЕР_3, який станом на момент скоєння ДТП 29.06.2016р був чинний.

З огляду на вищевикладене, у Публічного акціонерного товариства "Арсенал-страхування" як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Арсенал-Страхування» в порядку регресу суми в розмірі 42413,00 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, з позовом про стягнення якої останній звернувся до суду.

При цьому позивачем в розмірі заявленого до стягнення в порядку регресу відшкодування в сумі 42413,00 грн. всупереч приписам чинного законодавства франшизу за Полісом НОМЕР_5 в розмірі 510,00 грн. не враховано.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 510,00 грн. та 4200,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке підлягає стягненню, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки ВАЗ-21101 державний номер НОМЕР_3, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, має бути зменшено на розмір франшизи, визначеної Полісом, і становить 41903,00 грн. (42413,00 грн. - 510,00 грн.).

З урахуванням наявності полісу НОМЕР_5відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ "НАСК «Оранта", до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування транспортного засобу №348/16-тз/ц2 від 30.05.2016 р. та Полісу НОМЕР_5 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та/або їх окремих положень суду не надано.

Щодо викладених у відзиві б/н заперечень відповідача щодо розміру визначеного позивачем розміру страхового відшкодування, яке, на думку відповідача, відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає зменшенню на розмір зносу та франшизи за Полісом № НОМЕР_5, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 1191 Цивільного кодексу України розмір регресного відшкодування обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (в даному випадку позивача), які були здійснені на користь страхувальника.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

При цьому при визначенні розміру страхового відшкодування у відповідності до п. 17.3 Договору страхування, згідно якого розмір збитків визначається без урахування експлуатаційного зносу, коефіцієнт зносу позивачем не враховувався.

Суд звертає увагу, що страхове відшкодування здійснено без врахування зносу, а тому здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.

Крім того, виходячи з положень п. п. 7.38., 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобіль марки «Рута 25А нова», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2015 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 29.06.2016р. строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи частково підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, зважаючи на часткове визнання позову відповідачем в поданому суду відзиві на позовну заяву, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягає частковому задоволенню в розмірі 41903,00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 02081, вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал-Страхування» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154, код ЄДРПОУ 33908322) 41903,00 грн. (сорок одну дев'ятсот три гривні нуль копійок) страхового відшкодування та 1361,43 грн. (одну тисячу триста шістдесят одну гривню сорок три копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон