Рішення № 63670535, 22.12.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.12.2016 Справа № 904/11295/16

За позовом публічного акціонерного товариства "ДНІПРОПОЛІМЕРМАШ", м.Дніпро

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроінмет", м.Дніпро

про стягнення заборгованості за договором оренди №11А від 01.05.2015

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 05-04 від 11.01.16р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

05.12.2016 публічне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш", м.Дніпро (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроінмет", м.Дніпро (далі по тексту - відповідач) про стягнення 235301,27грн. (з яких 191749,20грн. основної заборгованості; 28889,48грн. пені; 3014,43грн. трьох відсотків річних; 11648,16грн. інфляційних втрат).

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням укладеного між сторонами договору оренди №11А від 01.05.2015 в частині оплати орендних платежів.

За результатами розгляду позовної заяви від 24.11.2016 за вих.№05-182 ухвалою суду від 06.12.2016 порушено провадження по справі та призначено слухання на 22.12.2016.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 14.12.2016 з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 13.12.2016 та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується реєстром поштових відправлень суду та явкою представника в судове засідання.

Крім того, в якості доказів повідомлення відповідача про час та місце судового засідання позивач надав суду копію супровідного листа за вих.№1212юр від 12.12.2016 з відміткою директора відповідача про отримання 12.12.2016 акту звірки взаємних розрахунків сторін та копії ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2016 по справі №904/11295/16.

В судовому засіданні, яке відбулося 22.12.2016 стороні, яка бере участь у розгляді справи, роз'яснено її процесуальні права та обов'язки, в тому числі заявляти відводи. Відводи не заявлені.

Представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, в тому числі доказів повідомлення відповідача про розгляд справи та акту звірки.

Інших усних та письмових заяв і клопотань не заявлено.

Господарський суд розпочав розгляд справи по суті.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, інших документів не представив, причини неявки у судове засідання не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Суд заслухав пояснення представника позивача щодо предмету позову.

В судовому засіданні дослідженні надані позивачем та наявні в матеріалах справи докази.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 22.12.2016 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2015 між публічним акціонерним товариством "Дніпрополімермаш" (далі по тексту - позивач, орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроінмет" (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено договір оренди №11А (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого орендодавець здає, а орендар приймає у тимчасове користування нерухоме майно загальною площею 300,00кв.м., яке є власністю орендодавця та розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Героїв Сталінграду, 147, а саме складське приміщення (далі по тексту - об'єкт оренди).

Пунктом 1.2 договору визначено, що об'єкт оренди надається орендарю під склад.

Відповідно до пункту 1.3 договору вказане у пункті 1.1 договору майно передається в оренду та приймається після закінчення її строку у відповідності до актів приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін. Акти приймання-передачі являються невід'ємною частиною даного договору.

Розділ 2 договору закріплює права та обов'язки сторін.

Пунктом 3.1 договору визначено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату у грошовій формі на розрахункових рахунок орендодавця, який вказаний у договорі. Оплата за цим договором здійснюється у відповідності до рахунків, наданих орендодавцем.

Пунктом 3.2 договору визначено, що розмір щомісячної орендної плати для об'єкта оренди наступний:

об'єкт оренди: складське приміщення;

площа, кв.м.: 300,00;

орендна плата за 1 кв.м., грн.: 37,50;

загальна вартість орендної плати без НДС, грн.: 11250,00грн.;

сума НДС, грн.: 2250,00грн.;

загальна вартість орендної плати з НДС, грн.: 13500,00грн.

Пунктом 3.3 договору визначено, що оплата орендної плати за наступний місяць здійснюється орендарем авансом до 25 числа поточного місяця.

Пунктом 3.4 договору визначено, що при прийнятті приміщення в оренду орендар зобов'язаний протягом трьох банківських днів з моменту його прийняття перерахувати орендну плату за поточний місяць.

Пунктом 3.5 договору визначено, що розмір орендної плати за наступний місяць коректується у відповідності до індексу інфляції попереднього місяця.

Пунктом 3.6 договору визначено, що розмір орендної плати протягом дії договору може бути переглянуто орендодавцем у випадку зміни податкового законодавства, розміру витрат на експлуатацію, тарифів, мінімального розміру оплати праці, зміни кон'юнктури ринку оренди.

Пунктом 8.1 договору визначено, що строк оренди за цим договором встановлено з 01.05.2015 по 31.12.2016.

На виконання умов укладеного між сторонами договору 01.05.2015 за актом прийому-передачі позивач передав відповідачу складське приміщення площею 300,00 кв.м. Вказаний акт підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

01.12.2015 між сторонами підписано додаткову угоду та у зв'язку зі збільшенням орендної площі на 450,00 кв.м. пункт 1.1 договору викладено у новій редакції, а саме "1.1. Орендодавець здає, а орендар приймає у тимчасове користування нерухоме майно, яке є власністю орендодавця та розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Героїв Сталінграду, 147, а саме

- складське приміщення - 300,00 кв.м.;

- нежитлове приміщення - 200,00 кв.м.;

- складське приміщення - 250,00 кв.м.

Пункт 3.2 договору викладено у наступній редакції:

"3.2. Розмір щомісячної орендної плати:

- складське приміщення - 300,00 кв.м. - з 01.05.2015 - 37,50грн. за 1 кв.м. без НДС - 11250,00грн. без НДС за місяць";

- нежиле приміщення - 200,00 кв.м. - з 01.12.2015 - 33,33грн. за 1 кв.м. без НДС - 6666,00грн. без НДС за місяць";

- складське приміщення - 250,00 кв.м. - з 01.12.2015 - 37,50грн. за 1 кв.м. без НДС - 9375,00грн. без НДС за місяць";

Всього, без НДС - 27291,00грн.;

Сума НДС - 5458,20;

Всього, з НДС - 32749,20.

На виконання умов укладеної між сторонами додаткової угоди від 01.12.2015 за актом прийому-передачі від 01.12.2015 позивач передав відповідачу нерухоме майно площею 450,00 кв.м. Вказаний акт підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

01.01.2016 між сторонами підписано додаткову угоду та у зв'язку зі зменшенням орендної площі на 350,00 кв.м. пункт 1.1 договору викладено у новій редакції, а саме "1.1. Орендодавець здає, а орендар приймає у тимчасове користування нерухоме майно, яке є власністю орендодавця та розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Героїв Сталінграду, 147, а саме

- складське приміщення - 400,00 кв.м.

Пункт 3.2 договору викладено у наступній редакції:

"3.2. Розмір щомісячної орендної плати:

- складське приміщення - 400,00 кв.м. - 37,50грн. за 1 кв.м. без НДС - 15000,00грн. без НДС за місяць"; Сума НДС - 3000,00грн.; Всього, з НДС - 18000,00грн.

На виконання умов укладеної між сторонами додаткової угоди від 01.01.2016 за актом прийому-передачі від 01.01.2016 відповідач передав позивачу нерухоме майно площею 350,00 кв.м. Вказаний акт підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

01.02.2016 між сторонами підписано додаткову угоду та у зв'язку зі збільшенням орендної площі на 200,00 кв.м. пункт 1.1 договору викладено у новій редакції, а саме "1.1. Орендодавець здає, а орендар приймає у тимчасове користування нерухоме майно, яке є власністю орендодавця та розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Героїв Сталінграду, 147, а саме

- складське приміщення - 600,00 кв.м.

Пункт 3.2 договору викладено у наступній редакції:

"3.2. Розмір щомісячної орендної плати:

- складське приміщення - 600,00 кв.м. - 37,50грн. за 1 кв.м. без НДС - 22500,00грн. без НДС за місяць"; Сума НДС - 4500,00грн.; Всього, з НДС - 27000,00грн.

На виконання умов укладеної між сторонами додаткової угоди від 01.02.2016 за актом прийому-передачі від 01.02.2016 позивач передав відповідачу нерухоме майно площею 200,00 кв.м. Вказаний акт підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

30.09.2016 між сторонами підписано додаткову угоду якого сторони дійшли згоди:

1. Припинити строк дії договору оренди №11А від 01.05.2016 з 01.10.2016;

2. Дана додаткова угода вступає в силу з дати її підписання представниками сторін.

01.10.2016 за актом прийому-передачі відповідач передав позивачу нерухоме майно площею 600,00 кв.м. Вказаний акт підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

Відповідач користувався майном в період з травня 2015 по вересень 2016, що підтверджується актами, які підписано представниками сторін та скріплено печатками позивача та відповідача, а саме:

- акт №3678 від 31.05.2015 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 13500,00грн.;

- акт №3722 від 30.06.2015 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 13500,00грн.;

- акт №3768 від 31.07.2015 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 13500,00грн.;

- акт №3816 від 31.08.2015 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 13500,00грн.;

- акт №3850 від 30.09.2015 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 13500,00грн.;

- акт №3902 від 31.10.2015 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 13500,00грн.;

- акт №3950 від 30.11.2015 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 13500,00грн.;

- акт №4015 від 31.12.2015 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 32749,20грн.;

- акт №4072 від 31.01.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 18000,00грн.;

- акт №4123 від 29.02.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 27000,00грн.;

- акт №4171 від 31.03.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 27000,00грн.;

- акт №4288 від 30.04.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 27000,00грн.;

- акт №4337 від 31.05.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 27000,00грн.;

- акт №4386 від 30.06.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 27000,00грн.;

- акт №4437 від 31.07.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 27000,00грн.;

- акт №4486 від 31.08.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 27000,00грн.;

- акт №4545 від 30.09.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 27000,00грн.

Заборгованість з орендної плати відповідач оплатив лише частково. Повністю сплачено орендну плату за період з травня 2015 по січень 2016 та частково за лютий 2016 (у розмірі 24520,80грн.). Орендна плата за період з березня по вересень 2016 орендарем не сплачена у повному обсязі.

Станом на 01.10.2016 заборгованість відповідача перед позивачем складає 191749,20грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за договором оренди №11А від 01.05.2015 за період з 01.05.2015 по 01.10.2015, який підписано повноважними представниками сторін, підписи яких засвідчено печатками позивача та відповідача.

18.07.2016 та 03.11.2016 позивачем на адресу відповідача направлено претензії за вих.№05-96 від 14.07.2016 та за вих.№01-165 від 31.10.2016 з вимогою погашення заборгованості за договором.

Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є листи з описом вкладень та фіскальні чеки №4613 від 18.07.2016 та від 03.11.2016.

Відповідачем претензії залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 191749,20грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт користування відповідачем приміщенням підтверджується матеріалами справи, а саме актами здачі-приймання робіт (надання послуг), що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за користування приміщенням передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 3.3 договору, строк оплати орендної плати є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися підписання представниками сторін акту взаємних розрахунків на суму 191749,20грн.

Доказів сплати орендної плати в сумі 191749,20грн. відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами відповідач не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Стаття 785 Цивільного кодексу України визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що сторони несуть майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов даного договору.

Пунктом 5.2 договору визначено, що за несвоєчасне внесення орендарем орендної плати та інших платежів нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої в строк суми за кожен день прострочки.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період прострочення з 26.01.2016 по 24.11.2016 на загальну суму 28889,48грн. (розрахунок пені здійснено за кожен період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 28748,33грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за загальний період прострочення з 26.01.2016 по 24.11.2016 на загальну суму 3014,43грн. (розрахунок трьох відсотків річних здійснено за кожен період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 2999,55грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі за загальний період прострочення з 26.01.2016 по 24.11.2016 на загальну суму 11648,16грн. (розрахунок інфляційних втрат здійснено за кожен період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 10632,50грн.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3511,87грн., з урахуванням того, що 99,50% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 11, 202, 252, 253, 254, 249, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 759, 761, 762, 763, 782, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроінмет" (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38835186) на користь публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" (49033, м.Дніпро, вул.Героїв Сталінграда, 147; ідентифікаційний код 00218615) 191749,20грн. (сто дев'яносто одна тисяча сімсот сорок дев'ять грн. 20 коп.) основної заборгованості; 28748,33грн. (двадцять вісім тисяч сімсот сорок вісім грн. 33 коп.) пені; 2999,55грн. (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн. 55 коп.) трьох відсотків річних; 10632,50грн. (десять тисяч шістсот тридцять дві грн. 50 коп.) інфляційних втрат; 3511,87грн. (три тисячі п'ятсот одинадцять грн. 87 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

23.12.2016

Суддя ОСОБА_2